Премія "Страуса": "Народна програма" Зеленського, казус Клауса-Земана, шариковщина Охлобистіна

"Народна програма" Зеленського

Кандидат ц президенти Володимир Зеленський продовжує дивувати український електорат. З офіційним стартом президентської гонки, як шанувальники, так і противники шоумена очікували почути від лідера "Кварталу 95" його унікальний рецепт "порятунку" України, зрозуміти, що ж талановитий гуморист, а тепер ще й перспективний політик, думає про головні проблеми внутрішньої і зовнішньої політики країни.

І ось дочекалися... Зеленський запропонував написати його передвиборну програму... народу.

"Ми напишемо мою програму разом з тобою, ми напишемо разом з людьми, всією країною. Потім знайдемо шляхи вирішення всіх проблем, а потім втілимо шляхи вирішення у життя", – заявив, звертаючися до виборців, кандидат у президенти.

Конгеніально, – напевно б заявив, якби дожив до наших днів, великий комбінатор Остап Бендер. Ось і спробуй тепер покритикувати те, чого немає. До того ж, кожен із виборців може вважати, що вони із Зеленським тепер точно "врятують Україну".

А якщо почитати, що вже написали в "народній програмі" фани Зеленського, стає зрозуміло, що після того, як "слуга народу" почне її виконувати – українцям разом почнуть заздрити як пихаті швейцарці, так і жируючі шейхи ОАЕ і навіть багаті скандинави зі своїм шведсько-норвезьким соціалізмом будуть масово домагатися українського громадянства.

Судіть самі. Ось найяскравіші пропозиції:

"Підняти пенсії до такого рівня, щоб пенсіонери могли мати все, що їм дозволяє лікар і подорожувати по всьому світу!"

"За використання газу і електрики повинні доплачувати",

"Долари будуть безоплатно роздаватися всім".

"Скасувати всі податки і збори",

"Всім самотнім жінкам видати по мужику. Особливо самотнім по два",

"Гривню прирівняти до долара і євро по курсу 1: 1".

Правда, мимоволі виникає деяке побоювання, що, ставши президентом, Володимир Зеленський заявить, що відразу він не зможе виконати таку велику і амбітну програму, а почне її виконання поки покроково.

Ну, наприклад, поверне "Приватбанк" і "Укрнафту" пересічному українцю Ігорю Валерійовичу з Женеви. Скажете, народ цього не просив, а даремно – у Зеленського в "народній програмі" все це вже записано.

Колись давно, в XVII столітті, гетьман Іван Мазепа дуже ясно пояснив, чому глава держави повинен відрізнятися від народу і чому народ повинен йти за лідером, а не лідер за народом:

Гей, братове, пора знати, Що не всім нам панувати Не всім дано усе знати І річами керувати. На корабель поглядімо, Много людей полічімо. Однак стерник сам керує, Весь корабель управує.

Бджілка бідна матку має І оної послухає. Жалься, Боже, України, Що не в купі має сини…

Однак, навряд чи у веселій компанії Зеленського, рими "термос" з "Томос", розуміють, що за невиконання "народної програми", у разі перемоги, з них візьмуть уже з усією суворістю того ж "народного права".

Казус Клауса-Земана

Колишній президент Чехії Вацлав Клаус, який займав цей пост із 2003 по 2013 роки, заявив в інтерв'ю про провокації "Україна проти Росії". Та й нинішній президент Чехії Мілош Земан неодноразово заявляв, що анексований Крим по "праву належить Росії".

Настільки відверто проросійської позиції не виявляють навіть такі союзники Москви, як президенти Білорусі і Казахстану.

У позиції чеських лідерів явно прихована якась фрейдистська чи ненависть, чи прихована заздрість до України.

Можливо, це пов'язано з історичними травмами сивочолих чеських лідерів. У 1938 році Гітлер з Муссоліні, Чемберленом і Даладьє на сумнозвісній мюнхенській змові вирішили долю Чехословаччини. Чеську делегацію навіть не пустили на переговори, а вже постфактум повідомили, прийняте під тиском фюрера, рішення про розчленування незалежної держави.

Чехи без бою здали свою країну. Хоча могли цілком успішно чинити опір агресору. За спогадами генералів вермахту, Гітлер відчайдушно боявся того, що Чехословаччина все ж буде битися.

Передвоєнна Чехословаччина була однією з найбільш розвинених у військово-промисловому плані країн Європи. До 29 вересня 1938 року у розпорядженні Збройних сили Чехословаччини було 5700 знарядь і мінометів, 1514 літаків, 348 танків, 70 танкеток і 75 бронемашин, і вони налічували майже два мільйони людей. На кордоні було побудовано вісім фортець, 725 важких дотів і 8774 легких дзоти. А німецький вермахт зразка 1938 році був ненабагато кращим відд чеської армії, як якісно, так і кількісно.

А враховуючи, що оборонятися при добре вибудуваній обороні можна набагато меншими силами, співвідношення сил у чехів було набагато кращим, ніж сучасне співвідношення потенціалів Росії і України.

Невідомо ще, чим закінчилася б ця історія для всієї Європи в 1938 році, якщо би керівництво Чехословаччини мало би хоча краплю українського мужності чинити опір агресору. Але після анексії Судетської області, Чехословаччина втратила більшу частину оборонних укріплень — і артилерійські фортеці, і практично всі доти і дзоти виявилися на території Рейху.

У якійсь мірі історія повторилася в 1968 році, коли радянська армія знову окупувала Чехословаччину без єдиного пострілу.

Літнім чеським лідерам, які звикли все життя плазувати перед сильнішими світу, сьогодні, безумовно, нестерпно боляче дивитися на Україну, яка демонструє приклад успішного опору силам агресора, які набагато перевершують ЗСУ.

Клаус і Земан, як великі стратеги страусиної тактики опору, заслужено стають лауреатами премії "Страуса".

Шариковщина Охлобистіна

Усього кілька років тому серіал "Інтерни", здавалося, надовго виніс Івана Охлобистіна у кумири найширших верств українського населення.

Привабливий актор і сценарист, здавався добрим майстром іронії. Однак, як з'ясувалося, випробування українським питанням здатні витримати лише лічені діячі російської "культури". Ось і нащадок чекіста Охлобистін з часів Майдану встиг наговорити вже не на одну статтю, аналогічного Нюрнберзькому, процесу проти путінської Росії. Піп не оминув можливості відгукнутися і на отримання Україною Томосу про автокефалію.

Священик РПЦ Охлобистін стрімко мутував у класичного Шарикова. "Яка віра? Який Томос? Душити зрадників... Ми відберемо у них все, ми змусимо їх вірити в те, що нам зручно. Їм не звикати. Ми завжди так робили. Шкода, що у них коротка пам'ять", — написав Охлобистін.

Хочеться заспокоїти Івана, марно Охлобистін переживає за нашу пам'ять. Прийде час, і кожен з російських "Шарикових" отримає свою заслужену конуру. А поки обмежимося премією "Страуса", як вузликом на "добру пам'ять".

Ваш "страусознавець", Роман Лазоренко