Блог | Як український бізнес пережив 1000 днів повномасштабного вторгнення

За 1000 днів повномасштабної війни на долю українського бізнесу випало чимало. На початку 2022 бізнеси майже не наймали, а люди не шукали роботу. Загальні втрати України, за оцінками МВФ, складали 35% від ВВП, багато компаній припинили роботу або евакуювалися. До прикладу, із 2022 року по перший квартал 2024 року в Україні закрилося 1261 аграрне підприємство – це один із секторів, який постраждав найбільше.

Але є дані значно оптимістичніші. Попри ракетні обстріли і проблеми з електропостачанням та логістикою, кількість фізичних осіб підприємців лише за останній рік зросла на 12%, а за жовтневим опитуванням НБУ, сам український бізнес позитивно оцінює перспективи своєї економічної діяльності. Підприємці почуваються впевненіше.

Це помітно у новинах, помітно в їхніх історіях. Українські підприємці шукають і знаходять рішення навіть у таких важких умовах.

Український бізнес стає глобальним

Я був цього літа у Маямі, і лише в моєму районі було три заклади, які заснували українці. Туди йдуть не лише наші, а й місцеві – за смачною кавою та за українськими сирниками. У ще одній українській кав’ярні за кілька кварталів звідти готували каву, обсмажену в Києві. Навіть із доправленими з України зернами ціна на напій виходила не дорожча, ніж у місцевих підприємців, а смак, звісно, ж незрівнянний.

Це лише одна сота від того, що доводилося зустрічати у світі. Українські бізнеси вже є в усіх куточках Європи та Північної Америки. Як великі, на кшталт "Нової пошти", так і середні – українські мережеві ресторани є і в Польщі, і в Лондоні, і у США. Разом із бізнесом ці 1000 днів ростуть й українські бренди. Вони несуть світу наше бачення якості та клієнтського сервісу, який зазвичай на дуже високому рівні.

Це підтверджують і цифри: кількість компаній, які почали працювати з міжнародними ринками, зросла з 4% до 17% у 2023 році. Ще 14% підприємств планували розширення бізнесу, а 27% розглядали можливість виходу на нові ринки у цьому році.

Співчуття до українців вже не працює

Завдяки високому рівню послуг наш бізнес справді непогано почуваються за кордоном. Українські підприємці, особливо представники сервісних бізнесів, культурно набагато більше схожі на американців, ніж на європейців. Тому дорога за океан відкрилася для багатьох підприємців. Як не парадоксально, у Західну Європу заходити не легше, хоч вона і ближче. Усі країни там здебільшого невеликі та монокультурні. Маркетингові канали не такі авторитетні, як у США, а так зване "сарафанне радіо" та спільний контекст вирішують попит.

Та для українців на жодному із цих ринків поблажок давно немає. Споживачі не налаштовані на благочинність: ніхто не платитиме за послугу або продукт лише через те, що він український. Хоча на початку вторгнення такого було значно більше.

Якщо українці розвивають будь-який сервіс, B2B чи B2C, вони конкурують на рівні з місцевими. Клієнти обирають їх серед безлічі місцевих бізнесів, які на ринку Європи та США можуть працювати в десять разів довше.

Повномасштабне вторгнення злякало і багатьох іноземних клієнтів. Співчуття працювало не у всіх. Попри те, що українські бізнеси зазвичай тримають слово (чого варта лише одна "Укрзалізниця"), замовники читають новини, хвилюються через блекаути, зниження продуктивності українських команд, і свої проєкти. У нас були клієнти, які забирали свої депозити на проєкт, як тільки почули про війну. Та були й інші – які одразу ж питали, чим можуть допомогти, робили дуже щедрі донати для української армії через бізнес.

Попри ці труднощі, якщо побачити нішу і потребу, будь-який ринок можна підкорити. Як це зробили "SkyUp", "Нова пошта", "Rozetka" чи "Dnipro M" чи десятки інших бізнесів.

Жалості немає, та підтримка є

Звісно, що зараз на співчуття та жалість не буде сподіватися жоден успішний підприємець, але підтримку чи допомогу все-таки отримувати є сенс. Згідно з даними уряду, лише до 2023 року український бізнес отримав 4 мільярди євро від міжнародних партнерів, що включає як пряме фінансування, так і гранти, кредитні ризики та страхування воєнних ризиків

Це – велика робота українських підприємців. Отримання такої підтримки вимагає не лише сильних аргументів та професійної підготовки, але й уміння правильно представляти свої проєкти на міжнародній арені. Доларом платять лише за реальні досягнення, за вміння адаптуватися, брати відповідальність і працювати на результат. А для українських підприємців вимоги ще вищі, бо все це вони роблять під обстрілами.

За час повномасштабної війни українські компанії знайшли шляхи скористатися міжнародними тендерами та закупівлями. Наприклад, "ТК-Домашній Текстиль" за 1000 днів отримали нові контракти та вийшли на нові ринки – країн Балтії, Данії, Грузії тощо. Компанія співпрацює з одним із підрозділів ООН в Україні. Це дало можливість розширити виробництво і налагодити випуск нових видів продукції, зокрема дитячого одягу та взуття. У межах цього гуманітарного проєкту виготовили дитячий одяг для мешканців наближених від фронту регіонів.

Участь у міжнародних тендерах, залучення інвестицій від міжнародних партнерів, зокрема із США, допомагає створювати робочі місця і працевлаштувати сотні українців, в тому числі внутрішньо переміщених осіб.

Люди хотіли бути частиною чогось більшого

На початку вторгнення мало хто з моєї команди міг зосередитися на роботі. У перші тижні всі думали тільки про безпеку – свою та близьких. Постійно дивилися новини, відчували сильне бажання вплинути на події, зробити щось корисне, а не просто сидіти за роботою. У багатьох прокинувся героїчний дух, і це було абсолютно природно.

Бізнесу треба було знайти баланс між цією імпульсивністю та методичною, щоденною роботою, яка не мала зупинятися. Важливо було дати команді відчути, що ми також частина спільної боротьби. Ми вирішили працювати ще більше, щоб заробляти і спрямовувати частину доходів на донати. Це значно допомогло.

Зараз усе ще велика частина команди не повернулася (і, можливо, вже не повернеться) до того рівня мотивації, який був до повномасштабного вторгнення. Є люди, які ізолюються, закриваються або навіть уникають виходу на вулицю, особливо ті, хто живе ближче до лінії фронту. Ми намагаємося підтримувати всіх — хоча б емоційно. Організовуємо інтерактиви, онлайн-ігри, спортивні заходи. Команда завжди знає, що ми поруч і готові допомогти. Такі рішення працюють і завдяки команді бізнес продовжує жити.

COVID підготував

Більшість IT-бізнесів на момент вторгнення уже знали, як це – працювати віддалено. За 1000 днів тенденція до віддаленої роботи лише посилилася. Хоч у світовій спільноті вже понад рік говорять про масове повернення до офісів після COVID, в Україні понад 65% айтівців працюють на повному ремоуті і лише 5% – в офісі. Не у всіх є можливість забезпечити постійно працююче укриття, та й не всі працівники готові навіть виходити з дому, особливо у містах, які ближче до лінії фронту.

У моєму бізнесі одним із найбільших челенджів були блекаути зимою 2023. Якщо COVID підготував нас до онлайн-роботи, то до відключень по 12 годин, на жаль, ніхто готовий не був. Наша робота дуже залежить від дедлайнів, а наші клієнти – за кордоном. Мало хто розумів як це – працювати без світла, але шукати виправдань чи втрачати змовлень ми не хотіли.

Тому за останніх 1000 днів ми змінили та посилили дуже багато операційних процесів. Наприклад, всі папки робочих проектів постійно та автоматично синхронізуються з хмарним сховищем. Якщо у розробника у Одесі блекаут, збережений на хмарі проєкт підхоплює його колега з Тернополя.

Також всі онлайн-зустрічі у нас автоматично записуються, та за допомогою AI робиться транскрипт, тож якщо хтось не має змоги підключитися до групового дзвінку, він має змогу передивится його пізніше, а якщо не вистачає швидкості Інтернет-зʼєднання, то хоча б прочитати текстову вижимку.

І це спрацювало! Ми не тільки пройшли минулу зиму без конфліктів чи штрафів від клієнтів, а й стали значно сильнішими і більш системними.

Українські айтівці завжди були на висоті у Європі: навіть зараз в Україні є більше ніж 1600 аутсорсингових IT-компаній із сотнями іноземних клієнтів. Українців обирають, знову ж таки, за високий рівень сервісу, відповідальних працівників і, звісно, конкурентні ціни.

Що я можу порекомендувати українським компаніям, які шукають виходу на міжнародні ринки:

1. Знайдіть у LinkedIn якнаймога більше людей у вашій сфері у цільовій країні, домовтеся про онлайн-зустріч, щоб задати свої питання. Не бійтесь йти навіть до тих, кого вважаєте своїми потенційними конкурентами. Головне, будьте відкритими, відразу пишіть по ділу, минаючи довгі прелюдії. Ви будете здивовані, як легко ви знайдете стільки цінної інформації, на пошуки якої пішли б роки.
2. Завжди починайте з тесту ринку малими зусиллями. Навіть якщо вашого товару чи послуги ще немає, запустіть рекламу та подивіться, скільки відгуків вона дає. Краще зараз вибачитись перед покупцем, що не можете задовольнити його запит, ніж інвестуєте багато грошей в те, що ринку не потрібно.
3. Дізнайтеся, які є програми підтримки нового бізнесу у вашій цільовій локації. Загугліть "Local Enterprise Office" або "Chamber of Commerce", і ви, ймовірно, знайдете державну організацію, яка відповідає за розвиток локальних бізнесів. Вони зможуть допомогти відкритися та сплачувати податки саме там, тож вони достатньо легко видають гранти на розвиток, та допомагають з усіма бюрократичними процедурами.
4. Найміть хоча б одного спеціаліста з маркетингу та одного продажника у цільовій країні. Навіть на часткову зайнятість, якщо ще не можете дозволити собі мати таку людину у команді. Навіть якщо ви вважаєте що ви та ваші українські спеціалісти чудово знаєте мову, ви точно ще не знаєте культурних особливостей та контексту. Тож локальні працівники допоможуть вам не наробити помилок, та не втратити (а в більшості випадків - заробити значно більше) гроші.
5. Найголовніше: нічого не бійтеся, та дійте! Кращого часу ніколи не буде. В вас все вийде!

Що чекає український бізнес далі? Щодня він розвивається у непередбачуваних обставинах і ситуація може змінитися за дуже короткий відрізок часу. Та попри це, ми налаштовані набагато позитивніше. У нас вже є досвід виходу на нові ринки, ми вже долали надважкі виклики і можемо рухатись далі.