Бранець луганських терористів: мені погрожували розстрілом. Обійшлося

Луганський батальйон МВС "Темур" проіснував лише тиждень. Він був створений 21 квітня та міг би стати таким же захисником міста та області, як, наприклад батальйон "Дніпро" у Дніпропетровську. Луганський батальйон назвали ім'ям Темура Юлдашева, якого тодішній начальник Луганського обласного управління МВС Володимир Гуславський призначив командиром батальйону. Темур, в свою чергу, набрав добровольців, але зробити що-небудь по захисту міста йому і його бійцям не вдалося.

28 квітня, коли Темура взяли в полон, батальйон виїхав на місто-супутник Луганська Щастя на вчення. На в'їзді в містечко шлях їм перегородили місцеві жителі, які допомагали збройним терористам. Зірваних бійців батальйону було близько трьох десятків, нападників з монтировками і кийками - в два рази більше. Під'їхали озброєні люди, зав'язалася бійка.

За словами очевидців, бойовики затягли Темура в один з автомобілів і відвезли в захоплену будівлю СБУ. Після цього його бійців ніхто не торкнув, вони всі повернулися до Луганська. Пізніше Юлдашев звинуватив у захопленні батальйону луганську міліцію, заявивши, що це вона "злила" його терористам. Темур говорив, що знаходиться у них "в гостях", але така риторика полонених не дивна. У Слов'янську представники ОБСЄ, що потрапили в полон, говорили те ж саме.

Під час допиту в день викрадення бойовики називали Юлдашева "правосеком", підозрюючи його у зв'язку з "Правим сектором".

Ось уже протягом місяця Темур Юлдашев знаходиться в полоні у терористів. Тримають його в будівлі СБУ.

Про те, що сталося з ним за цей місяць, Юлдашев розповів в інтерв'ю "Обозревателю":

- Спочатку де вас тримали?

- Спочатку я ночував у підвалі. Був в наручниках, потім їх зняли години через три. З підвалу мене через пару днів перевели в кімнату на другому поверсі. Кинули матрац. Тут у них був розважальний центр. Було чотири комп'ютери, і вони всю ніч грали в танчики. Весь час курили. Я почав кашляти. Думав, що виплюну легені. Але потім вони пішли, зглянулися наді мною. Цьому посприяла і місія ОБСЄ.

- Ви зустрічалися з представниками місії?

- Так. З ними була жінка-перекладач, моя знайома. Вони запитували, як і що. Я все розповів. Після того, як місія пішла, до мене дещо змінилося ставлення з боку загарбників. Вони навіть винесли столи з комп'ютерами і залишили мене в кімнаті одного. Стало набагато легше дихати.

- Другий поверх. Начебто невисоко. Ви не намагалися бігти?

- Ви смішні. Я - професіонал. Я бачив, що це дуже складно і зв'язано з непереборними перешкодами. Тому не намагався.

- Вас охороняють?

- У коридорі позмінно сидить одна людина, озброєний автоматом. Я можу вийти, перетнути коридор і зайти в туалет. Більше нічого.

- Розпорядок дня є якийсь?

- Ні. Що хочу, те й роблю. Якщо ніхто не хоче зі мною розмовляти, то мене наче тут і немає.

- Про що ви говорите з терористами?

- З терористами я кажу "за життя", тому що вони такі ж люди, як і всі. Ніщо людське їм не чуже. Але їх насправді не так багато навколо мене. Кілька десятків. Хоча якщо знадобиться, вони відразу підженуть підкріплення.

- До вас не застосовували тортури, насильство?

- Ні. Було психологічний тиск. Мене лякали різними роликами, показували, як гвалтують, убивають. Кричали, щоб я дивився, мовляв, "бачиш, як ваші вбивають". Вимагали, щоб я перейшов на їх сторону. Погрожували розстрілом . Я повірив, поголився, помився, одягнув чисту білизну, надушили. Хотів нормально пахнути в разі чого. Обійшлося. Але після візиту місії ОБСЄ якось пом'якшало ставлення. Навіть через пару днів віддали мобільний телефон.

- Ви в кімнаті один?

- Ні. До мене нещодавно підселили трьох людей-Олега, військовослужбовця з Вінницької області, і двох солдатів-строковиків з внутрішніх військ. Один - з Черкаської області, другий - з Житомирської. Ми з Олегом спимо на матрацах, а хлопці спали на карематах. 29 травня цих двох від мене забрали. Думаю, що випустили.

- Хто вас годує?

- Їду мені приносить близька людина. До речі, не тільки для мене, а й для всіх трьох. Грошима допомагають друзі. У мене є в Києві один Андрушко, ми з ним дружимо з 1993 року. Він матеріально забезпечує. Інші друзі теж допомагають. А морально мені допомагає друг Олег, він щодня висилає мені смс з витягами з Біблії. Дуже мене це зміцнює.

- Чим ви займаєтеся цілими днями?

- Їм, стою на голові, віджимаюся по 50 раз на чотири підходу. Читаю. Біблію читаю, я її тут знайшов, коли мене в душ водили, попросив, мені її віддали. Правда, читати, до того, як не передали окуляри, не міг. Коли передали, почав читати. Мені принесли Булгакова "Дні Турбіних", "Майстер і Маргариту" і "Білу гвардію".

- Скажіть, ви зверталися до МВС та Міноборони, з проханням, щоб вас звільнили?

- Я не звертався. Послухайте, я співробітник МВС, де-факто вони повинні мене звільняти. Це прописано в функціональних обов'язків моїх начальників. Як я повинен був звернутися? Рапорт написати і потім листом з повідомленням відправити? Я звертався лише на особистому рівні. У мене є достатня кількість друзів. Але поки нічого про те, коли мене звільнять, сказати не можу.

- Ви бачили якихось людей, які приходили до терористів? Може, щось незвичайне?

- Почалося ... Зелені чоловічки були тут з великими гуманоїдними головами і дивними виразами облич. Я бачив таких же людей, як я один-в-один. Паспорт я у них не перевіряв. Насправді тут все дивні люди, самий дивний тут я. Сиджу, як дурень, у брудній помаранчевій футболці. Не розумію, що я взагалі тут роблю.

- Осіб кавказької національності не бачили?

- Тут - ні. Але може, вони і є в місті. Не знаю.

- Якихось інших полонених, крім вас?

- Чи не бачив, але напевно знаю, що вони тут є. На різних поверхах. Скільки їх, у мене немає такої інформації.

- Ви спілкувалися з бійцями з вашого батальйону?

- Ні. Вони також зі мною не спілкувалися. Вони знають, що дзвонити мені не можна. Мій телефон прослуховується.

- Хто вас чекає вдома?

- Моя родина. Мої діти. У мене їх четверо. Георгій і Маргарита - від першого шлюбу. Я розлучився, а через деякий час перша дружина загинула в автокатастрофі. Я забрав їх до себе. І двоє дітей від другого шлюбу - Аглая і Аристарх. До речі, у Маргарити 29 травня день народження. Їй виповнилося 17 років. Крім того, у моєї мами, Ненюковой Тамари Георгіївни також сьогодні день народження. Вона у мене живе в Мордовії. Я шкодую, що не можу їх обійняти і бути з ними в цей день.

- Чим займаються ваші діти?

- Маргарита - чемпіонка України з важкої атлетики. Вона нещодавно взяла золото. Георгій - чемпіон з паурлефтінгу. Аглая, якщо введете в пошуковик "дівчинка і турнік" у свої роки може підтягнутися 18 разів. До речі, вона нещодавно записала ролик під назвою "Свободу Темуру Юлдашеву", можете теж знайти. Аристарх ходить на боротьбу. Удома вони не сидять. Та й що їм робити вдома, я ж телевізор викинув років п'ять тому. Нічого їм дивитися цей зомбоящик.

- Як ви думаєте, для чого вас тримають в полоні?

- Думаю, що рішення приймають не місцеві, а ФСБ. Швидше за все, мають намір використати мене в якості живого щита. Або потім спробують на когось поміняти. Поки ніяких вимог вони не висували.

- Коли вас випустять?

- Так, звідки мені знати. Це питання треба ставити Болотову.

Вже після того, як інтерв'ю з Темуром відбулося, стало відомо, що батальйон, названий його ім'ям, проходить підготовку в Дніпропетровську. Про це на своїй сторінці в Facebook повідомив луганський активіст Олексій Біда, який також раніше побував в полоні у терористів в будівлі УСБУ і покинув місто після звільнення. Хто командує батальйоном, він не повідомив, зазначивши, що це військова таємниця.

"Мої земляки з підрозділу" Темур "проходять підготовку в Дніпрі. Просять допомогти із спорядженням. На першому етапі їм потрібна осудна форма. Для цього знадобиться 15-20 тисяч гривень. Прошу відгукнутися небайдужих. Карта Привата 4405 8858 2065 6673", - написав Олексій .