Беркут: за гроші можна вбивати, але складно вмирати
Заради чого і навіщо ризикувати життям і за кого вмирати?
9 травня українці святкуватимуть 67-у річницю перемоги у Великій Вітчизняній війні. Сьогодні все частіше її іменують Другої світової, а правнуки ветеранів відкрито заявляють про те, що в 1941 році Радянський союз повинен був здатися Гітлеру - мовляв, у такому разі сьогодні вони жили б у Європі, а не в злиденній Україні.
Про заслужених і зірваних захисників Вітчизни, про військовий обов'язок, про українську армію та її перспективи в прес-центрі "Обозревателя" розповів лідер партії "Велика Україна" Ігор Беркут.
"Обозреватель": 9 травня буде відзначатися 67-та річниця Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Сьогодні навколо цієї війни розгорнулося безліч дискусій, і часто на пострадянському просторі її називають не Великої Вітчизняної, а Другою світовою. Багато молодих людей, правнуки переможців, дивлячись на високі стандарти життя в Європі, говорять про те, що Радянському Союзу слід було здатися фашистським військам - мовляв, у такому разі сьогодні Україна була б Європою. Що Ви скажете про це?
Ігор Беркут : Я вважаю, що говорити про Другу світову війну можна в цілому як про подію планетарного масштабу, але для нашої країни це була Велика Вітчизняна війна. Ті люди, які брали в ній участь, називають її так і ніяк по-іншому.
Звідки виходить бажання замінити Велику Вітчизняну на Другу світову? Від тих людей, які хочуть забрати у нас наше минуле. У цьому ряду - не тільки цю пропозицію, а й пропозиція про те, щоб переписати всю історію, зробити її такою, щоб за неї потрібно було соромитися, щоб показати, що всі попередні покоління, за винятком якихось подій, пов'язаних з УНР в 1918 році, все інше було нещастям і низкою чорних подій.
Велика частина нашої країни вважає своє минуле гідним і героїчним. Щоб показати його в непривабливому світлі, в тому числі і велику Перемогу, треба її якось вимазати в бруді і говорити, наприклад, що народ переміг всупереч Сталіну. Хоча як можна перемагати всупереч Головнокомандувачу? Про інших подібних випадках ніхто ніколи не розповідав.
Думаю, що для того часу Сталін був абсолютно адекватним політиком, правителем, який використовував ті механізми, які були притаманні тому часу. Точно так само ми не можемо судити про фігури минулих часів, виходячи з того, які дії тоді робилися. Можна згадати, як в Європі ще триста років тому на вогнищах спалювали вагітних жінок, а вся європейська знать ходила на це дивитися. Тому й тут потрібно розуміти, що на той час були прийняті єдино вірні можливі рішення для того, щоб наша країна не була знищена.
Що стосується - здатися в полон, щоб ми були в Європі, - ви знаєте, що частина представників нашого народу так і вчинила, але чомусь з ними обійшлися нічим не краще, ніж з тими, хто не здавався, а навіть гірше. Були великі надії на те, що німці при окупації Києва, звільнивши місто від так званих більшовиків і від радянської влади, принесуть киянам свободу, науку, процвітання, мистецтво і культуру. Але, як ви знаєте, у Києві за час окупації було розстріляно, за різними оцінками, понад 100 тисяч осіб, з них майже 34 тисячі євреїв. Після окупації в Києві з майже мільйона живуть людей до війни залишилося менше 180 тисяч чоловік.
Німецький фашизм ставив чітке завдання, що всі зайві люди, що населяють Україну, повинні бути знищені. Вони називалися тоді людьми другого сорту, і за документами було відомо, що планувалося залишити в Україні 14 мільйонів чоловік, необхідних для обслуговування німецької промисловості, німецького сільського господарства і для підтримки інфраструктури та порядку всередині країни.
Так що, якби ці плани здійснилися, напевно, нас би взагалі не було.
Хто ставить під сумнів необхідність захисту своєї батьківщини і своєї землі? Якщо подивитися на нашу політичну еліту, частина якої продукує такі погляди, то ви побачите, що ні самі вони, ні будь-хто з їхніх нащадків не служили в армії вже незалежної, вільної України. Вони зневажають будь-яку ситуацію, при якій вони або їхні діти повинні хоч якось, хоч в якомусь вигляді віддавати борг Батьківщині. Всі їхні домагання тільки на те, що країна повинна ім.
"Обозреватель": Ви вже сказали про роль Сталіна в перемозі над фашистською Німеччиною. Чи мала місце бути керівна роль Комуністичної партії?
Ігор Беркут : Так, дійсно, Комуністична партія тоді керувала країною. Саме вона організувала безприкладну перемогу і ведення війни, яке призвело до перемоги.
Як ви пам'ятаєте, німці захопили Францію всього 14 дивізіями за 12 днів і потім влаштувалися у Франції, як в санаторії. На СРСР напало одночасно 200 дивізій, і вперше за 18 років панування гітлеризму, вперше, нищівної поразки було нанесено під Москвою.
Хочу звернути вашу увагу на той факт, що Гітлер був тоді лідером об'єднаної Європи. На нашу країну напала не тільки німецько-фашистська Німеччина. На нашу країну напала коаліція з 20 країн. Тобто вся та об'єднана Німеччина і Європа, всім своїм звіриним світом у складі 200 дивізій, понад 2 мільйонів 200 тисяч солдатів одночасно від Білого до Чорного моря вторглися на нашу територію.
Деякі з тих пір намагаються якось применшити успіхи Комуністичної партії, яка організувала евакуацію тисяч підприємств. Якщо прочитати книгу "Економіка СРСР: роки Великої Вітчизняної війни", то можна побачити, як цілі заводи знімалися за 90 днів, перевозилися, і ще через 80-90 днів починали випускати продукцію. Тільки з України було евакуйовано 5 тисяч 900 підприємств, в один і той же час вивозилися цілими заводами і в інших місцях - у Казахстані, в Росії, на Уралі, - починали працювати з чистого аркуша.
У нашій вільній, так званої демократичної України, за 20 років так і не змогли побудувати жодного підприємства, порівнянного за масштабами з тими, які тоді створювалися на голому місці, практично з нуля, і всього лише за кілька місяців.
"Обозреватель": Через 67 років після перемоги, дивлячись на паради за участю ветеранів, багато хто задається питанням: скільки ж років цим людям було в 1945-му? Чи вірите ви в ветеранів-самозванців, які купили ордена в антикварному магазині?
Ігор Беркут : В будь-якому співтоваристві є хороші і погані люди. Якщо серед ветеранів теж трапляються такі, це анітрохи не применшує заслуг справжніх ветеранів та їх права ходити-якими колонами.
А те, що лже-воїни були, є і будуть, напевно, завжди - що тут поробиш? Така природа людини.
"Обозреватель": В умовах, коли фінансування Збройних Сил України залишає бажати кращого, "відмазки" від армії всіляко вітаються. Чи залишилися в Україні молоді хлопці, які щиро прагнуть до армії?
Ігор Беркут : В будь-якому суспільстві, в будь-якій країні, хоч в Україні, хоч у Швеції, хоч в США, хоч в Росії, хоч де - завжди є хлопці, може бути, від 5% до 15%, які хочуть служити в армії, який би при цьому вона не була - бідній чи багатій. Точно так само, як в будь-якій країні хтось хоче стати музикантом, хтось - викладачем, а хтось мати якусь іншу професію.
Професія військового, захисника початку властива роду людському, і в нашій країні, в яких би умовах вона не була, все одно будуть молоді хлопці, які хочуть і будуть служити в армії. І саме на них потрібно робити ставку в подальшому, коли ми підійдемо до того, щоб реформувати наші Збройні Сили.
Читачка сайту "Обозреватель": Як підняти престиж не тільки служби в армії, а й самої армії? Адже раніше дівчата любили військових, а тепер люблять ді-джеїв, танцюристів і редакторів гламурних журналів ...
Читач сайту "Обозреватель" Віталій: Про яку армії може йти мова, якщо вона майже повністю знищена, а вже прийнятий закон про подальше її скорочення до 70 тис. чоловік? І що це за служба 9 місяців для випускників вузів і рік для інших? В СА за цей час тільки починали вважати військовим. Терміново треба змінювати державну систему і ставити до стінки ворогів народу, що окопалися в Кабміні і ВРУ.
Ігор Беркут : Не можна говорити про реформу армії як окремого інституту, тому що у хворому суспільстві ніколи не може бути здоровим якоїсь його інститут. Ви знаєте, що у нас вражені раковою пухлиною, корупцією, не тільки верхівка Збройних Сил, а й правоохоронні органи, судова система, і парламент, і Кабінет Міністрів, і митниця. Куди ми ні глянемо, скрізь ми бачимо ці ракові метастази.
Тому що б хто не обіцяв - ні Кучма, ні Ющенко, ні Тимошенко, ні Віктор Федорович не в змозі реформувати Збройні Сили, тому що спочатку потрібно реформувати суспільно-політичну систему нашої країни. Починати треба з моделі парламентаризму.
Не можна створити хороші, здорові Збройні Сили, коли всі інші інститути влади працюють на шкоду своїй країні. Зараз мова йде не тільки і не стільки про Партію регіонів, як сьогоднішньої партії влади, а про те панує класі кримінальної буржуазії, який панує в Україні останні два десятиліття.
Реформування може початися тільки з представників еліт. Якщо буде поставлено завдання, що не може людина займати пост у владі або виборну посаду, якщо його діти по чоловічій лінії не служили в армії.
В інших країнах, які також знаходяться в зоні ризику, як Україна, це застосовується. Крім цього, можна навести приклад Туреччини, де чоловік, який не відслужив у збройних силах до 40 років, отримує громадянську страту.
Я думаю, коли ми підійдемо до такої системи і коли наша еліта буде не на словах, а на ділі показувати приклади патріотизму, тоді і з армією буде легше розібратися.
Професійна армія чи за призовом? Професійна армія, як правило, потрібна здебільшого тоді, коли ми збираємося воювати на чужих територіях, тому що за гроші можна вбивати, але за гроші дуже складно вмирати.
Призовна армія також показала свою неспроможність з огляду на те, що в неї забирають найбідніших хлопчика. Тобто, якщо ти в армії, то ти вже ізгой.
Я думаю, що ми повернемося до тієї ситуації, коли в армії служитимуть тільки добровільно, розуміючи, що потім ти можеш також претендувати на якесь місце, на якусь позицію в країні.
З нашим кількістю населення і з нашими Збройними Силами, я думаю, ми цілком зможемо впоратися з армією добровільної, розуміючи, що потім молода людина може вчитися безкоштовно в державних навчальних закладах, за наявності знань, зрозуміло, що тоді він може претендувати на якісь позиції в системі влади в державі і бути громадянином, у якого буде більше прав, тому що він служив Батьківщині.
Пам'ятаєте, коли в Римській імперії права громадян були лише у тих, хто воював за імперію. Потім ці права почали роздавати більше, ширше, ширше, і, врешті-решт, прийшли до того, що ці права стали належати всім. І через 150-200 років Римської імперії не стало. Тому що можна було не ризикувати, не нести громадянський обов'язок, а тільки насолоджуватися, тому що було багато рабів. І в результаті це призвело до краху.
Так і у нас. У ситуації, коли служба в Збройних Силах є покаранням, а не чести, ми точно так же бачимо розкладання суспільства.
Читач сайту "Обозреватель": Що ви можете сказати про дідівщину в армії? Це було, є і буде чи це потрібно викорінювати? Якщо так - чи можливо? Якщо ні - чи вважаєте дідівщину якоїсь школою життя і загартуванням? І чи брали участь самі, коли служили, в актах дідівщини - з одного і з іншого боку? Буду радий, якщо відповісте відверто. Спасибо.
Ігор Беркут : З дідівщиною можна легко покінчити протягом 4-6 місяців у всіх Збройних Силах. Я служив в армії багато років і хочу вам сказати, що ніколи і ніде там, де я служив, в різних країнах, у різних частинах ніколи не було дідівщини.
Дідівщина виникає там, де офіцери самоусуваються від наведення порядку і дисципліни, і там, де не можна покарати злочинця. Сьогодні хоч якось закликати до відповідальності будь-якого військовослужбовця, який займається побиттям або знущанням над іншими, у офіцерів немає ніяких механізмів.
Сам цей процес має на увазі багатотижневі, багатомісячні розслідування, поїздки в прокуратуру, виділення транспорту, величезна кількість паперів і всього іншого. Як ви знаєте, у нас сьогодні вже й гауптвахт немає.
Тому, коли ці "діди" відчувають свою безкарність і розуміють, що якщо офіцер захоче його покарати, то в результаті буде покараний офіцер, це і призводить до розквіту дідівщини. Нічого нового ми не придумаємо. Є батіг і пряник, і коли таке слово, як страх або відповідальність за скоєне буде не тільки словом, тоді і з дідівщиною буде набагато легше боротися і, зрештою, вона буде знищена.
Читач сайту "Обозреватель" Віктор: Кого армія цій пострадянській території повинна захищати - народ жебракуючий? Майно олігархів (крадіїв) - вони швидко вилетять з цієї території при військових діях ... Державні установи та уряд, " сисне " залишки матеріальних благ країни , або команду 450 демагогів з Ради і їхніх радників, секретарів, водіїв, іншу челядь, що стоїть біля " корита " , в яке йдуть потоки матеріальних благ, вкрадених з державного бюджету?
Ігор Беркут : Якщо будуть якісь конфлікти, якщо десь будуть воювати наші солдатики, а в Києві та інших обласних центрах працюватимуть розважальні заклади і юнаки цього ж віку, в якому одні гинуть, будуть роз'їжджати на всяких "Бентлі" та інших мерседесах по Києву ... Дуже дивно уявити, що хтось десь має вмирати, а хтось інший в цей же час має розважатися.
Тому ми і говоримо про те, що у разі будь-якого конфлікту українська армія небоєздатна при існуючому суспільно-політичному ладі. Абсолютно небоєздатна, бо треба бути дуже-дуже дурним людиною - чи то солдатом, чи то сержантом, чи то офіцером, - щоб покласти своє життя за продовження існування нині існуючого ладу.
Що стосується захисту рідної землі, то для цього армія повинна бути впевнена, що еліта, існуюча на цій рідній землі, її не зрадить. Сьогодні в армії немає абсолютно ніякого переконання в тому, що в разі збройного конфлікту першою не зрадить країну наша еліта і всі представники вищих ешелонів - саме вони разом з олігархами через кілька годин після початку конфліктів опиняться в своїх розкішних віллах чи то у Франції, чи то в Англії, чи то в Америці, чи то ще де-небудь.
Так що не треба себе обманювати ні владі, ні народу і говорити про те, що наша армія сьогодні готова нас захищати. Захищати - це означає ризикувати своїм життям. Заради чого і навіщо ризикувати життям і за кого вмирати - абсолютно не зрозуміло.
Читачка сайту "Обозреватель": Якби сьогодні, не дай Бог, довелося захищати Батьківщину зі зброєю в руках, не вийшло чи б так, що навіть якщо б не злякалися і пішли воювати - просто не зуміли б захистити, загинули по невміння? Ну не навчені, нічим, нема на чому, і нема кому навчати.
Ігор Беркут : Думаю, так і є, як ви тут пишете, бо сьогодні сучасна армія - це дуже складний і дорогий інститут. Те, що сьогодні в армію потрапляють по нужді, а не за бажанням, що якість цього людського матеріалу, який сьогодні служить в армії, неприпустимо низького рівня - навряд чи можна говорити про якусь серйозну підготовку.
Я також хочу сказати з приводу термінів служби. Один рік - це термін, протягом якого можна навчити чому-небудь вже підготовленої людини. А якщо це непідготовлена ??людина, то це просто профанація. Це мають бути серйозні щоденні заняття, підготовка, дуже наполеглива, щоб за рік чогось людину навчити. Навіть та техніка 30-річної давності, яка залишилася у військах, навіть вона вже надскладне. А вміння розібрати і зібрати автомат - непогано, але це зовсім не той рівень підготовки, який сьогодні потрібно в військах при бойових діях.
Тому думаю, що сьогодні наша армія існує ще тому, що повинна бути - і нехай буде. Повинен бути такий інститут - ось він і є. При цьому завжди йдеться про те, що нам ніхто не загрожує. А якщо нам ніхто не загрожує, то про що мова? Навіщо нам армія?
"Обозреватель": Ви говорите - наша армія небоєздатна. Але щойно на воду спущено підводний човен "Запоріжжя". Чи не свідчить це про те, що Збройні Сили України відроджуються?
Ігор Беркут : Зараз стоїть питання, чи зможе вона пірнути. Поки вона жодного разу не пірнула і ми сподіваємося, що вона зможе пірнути. Дай Бог.
Єдина користь сьогодні від підводного човна "Запоріжжя" може полягати тільки в тому, що вона буде навчальним посібником, тренувальним судном для тих майбутніх підводників, які, сподіваюся, колись з'являться в Україні і які будуть служити на сучасних підводних човнах.
Так що в цьому сенсі, як навчальне судно, хай воно живе і дуже добре, щоб воно навчилося безпечно пірнати. І спливати.
Читач сайту "Обозреватель" Віталій: Чи буде виконано програму "Професійна армія в Україні" до 2015 року? І який, на думку Ігоря Беркута, має бути професійна армія, і чи повинна вона бути взагалі в Україні? Яку армію ми отримаємо до 2015 року?
Ігор Беркут : Коли Віктор Ющенко в 2005 році заявив, що в 2008 році ми отримаємо професійну армію, я виступав і писав у статтях, що цього не буде ніколи. Потім Віктор Ющенко переніс професійну армію на 2010 рік. Потім Ющенко переніс професійну армію на 2012 рік. Потім Тимошенко сказала, що з 2010 року нікого закликати не будемо. Тепер Віктор Федорович переносить професійну армію - спочатку на 2014 рік, потім на 2018 рік.
Професійної армії в нашому стані бути не може, тому що професійна армія потребує зовсім інших фінансових ресурсів. Це перше. Професійна армія вчетверо, уп'ятеро дорожче призовної армії. Бажання виділити для армії такі кошти призведе до повного перегляду бюджету, а він і так такий, що цього року треба віддавати борги, а їх нічим віддавати.
А професійна армія, якщо немає переозброєння, теж не потрібна. У чому її сенс? Що у нас залишилося? Автомат Калашникова?
Тому ми не побачимо професійної армії при знаходженні у влади існуючої еліти, до якої входять усі партії, зрозуміло. Так як вона не по зубах панівному класу, який у нас і в опозиції, і у владі.
Що таке професійна армія? Це означає, що кожен солдат повинен отримувати латку? А навіщо? Якщо ми зробимо сильні Збройні Сили, у нас бажаючих добровільно служити буде хоч відбавляй. Офіцери і так професіонали - що в радянський час, що сьогодні. Професіонали, напевно, потрібні в спецпідрозділах - там, де цей досвід повинен накопичуватися і передаватися, там, де людина тільки через кілька років служби стає професіоналом.
А в цілому переводити рядовий склад на контракт безглуздо, тому що у випадку війни цей рядовий склад відразу розбіжиться, тому що він служить за гроші, а воювати за кордоном, тобто направляти наших десантників брати Москву або Тбілісі, ми поки не збираємося. Тоді б нам придалася професійна армія, тому що знімається питання, що ці люди гинуть через помилки політиків. Вони професіонали і самі вибрали цей шлях.
"Обозреватель": Контрактники приймають присягу?
Ігор Беркут : Сьогодні контрактники приймають присягу. Але тут такий когнітивний дисонанс. Людина підписує контракт, але при цьому приймає присягу. Тут є дуже велика двозначність. Ми вважаємо, що взагалі служити за контрактом може тільки людина, яка вже відслужив дійсну службу добровільно. І коли розкрилися його риси характеру, його психофізичний тип, він якось себе зарекомендував, отримав якийсь досвід - тільки після цього можна переходити на контракт. І тоді не буде питань, як йому підписувати контракт, якщо він прийняв присягу, а через два місяці сказав: пішли ви всі на ***, мені не цікаво - і поїхав.
Читач сайту "Обозреватель": Якщо нашим військовим підняти зарплати, дати житло і забезпечити соціальну підтримку - чи стане від цього українська армія сильніша?
Ігор Беркут : Якщо нашим військовим піднімуть зарплати, дадуть житло і забезпечать соціальну підтримку, то професія військового стане набагато більш конкурентною, що однозначно призведе до поліпшення якості Збройних Сил.
Якщо ми нехтуємо своїми офіцерськими кадрами, якщо у нас командир полку живе на рівні міського чиновника дрібного штибу, якщо у нас будь замзавотделом міської мерії живе краще, ніж людина, у якого техніки на десятки мільйонів гривень і відповідальність за життя людей, ні про який розвиток Збройних Сил говорити не доводиться.
У всі часи і завжди захист суверенітету була важкою ношею для тих еліт, які існували. І коли еліта нехтує цією важкою ношею, не хоче її нести, вона отримує недієздатну армію.
Читач сайту "Обозреватель": Україна у війнах не брала участь, але українці - так. І у Великій вітчизняній, і в Афганській. Так що у нас не одні слиньки ростуть. А як ви особисто ставитеся до миротворців - тим, хто їде "творити мир" в гарячі точки? Чи заслуговують вони нашого пошани і поваги як воїни? Адже захищають чужу землю, за гроші.
Ігор Беркут : Миротворчий досвід нам потрібен, перш за все, тому, що наші військові беруть участь у конфліктах і переймають досвід. Ми повинні брати участь якомога ширше у всіх конфліктах в якості миротворців. Без досвіду дуже-дуже складно.
Я знаю кілька офіцерів, які повернулися з миротворчих операцій - вони привносять, розповідають і пояснюють багато речей, які без цього досвіду для нас були незрозумілі, і ми не припускали, які складнощі, які нові виклики кидають сучасні конфлікти. Одна справа - конфлікт 20 років тому, зовсім інша - конфлікт 10 років тому, і вже третє - конфлікт сьогодні.
Читачка сайту "Обозреватель": Як Ви ставитеся до того, щоб в армії служили дівчата? Якщо жінка на кораблі - бути біді! А якщо в армії - чи бути війні?
Ігор Беркут : Якщо наші Збройні Сили стануть тим місцем, куди люди будуть прагнути потрапити, або коли буде почесно служити в армії, буде велика кількість українських дівчат, які захочуть служити на всіх посадах - від рядових до генеральських.
У Велику Вітчизняну війну наші українки стали численними героями і орденоносцями, борючись у авіації, медицині. Наші жінки-льотчиці показали, що вони не гірше за чоловіків, а іноді і краще.
Читач сайту "Обозреватель": Які воїни?!?! Яка служба?!?! Які війни?!?! Програмісти і хакери - ось сучасні воїни і боги. У них свою зброю - комп, і свої кібервійни. Ну, і інформаційні, і економічні, і ресурсні війни - теж з рахунків скидати не варто. Навіщо зараз брязкати зброєю і гриміти чобітьми, коли всі війни ведуться в інших площинах і за іншими правилами? Може, варто все-таки отримувати вищу освіту і вчитися вести ці нові війни? На дворі-то, як-не, 21 століття ...
Ігор Беркут : Як і раніше, щоб знищити противника, вбити ворога, є багато різних засобів. Але сьогодні прийнято, що це робиться за рахунок кінетичної енергії чотирьох грамів стали. Якщо ж говорити про комп'ютер, то тут потрібно близько 10-20 ударів в голову при неопору супротивника - щоб вбити за допомогою комп'ютера.
Звичайно, збройні сили повинні мати підрозділи і хакерів, і програмістів, тому що це новий світ. Але все-таки як і раніше люди вмирають не від комп'ютерів, а від кінетичної енергії шматочка сталі - будь то бомба, будь то куля, будь то міна, що б то не було.
Читач сайту "Обозреватель": Ваш прогноз: чи буде в цьому році якесь побоїще або інший пекельний карнавал на День Перемоги? Чи дадуть спокійно згадати і відзначити цей день залишилися ветеранам?
Ігор Беркут : Якщо і будуть якісь конфлікти, то, швидше за все, вони можливі на Галичині - у Львівській, або Тернопільській, або Івано-Франківській області, на що ми дивимося з великим жалем. Але що поробиш? У нас різна історія, різні герої, різне минуле. В інших місцях навряд чи будуть які-небудь конфлікти.
Переважна частина нашої країни, так звана Велика Україна, має чітку і однозначну позицію з приводу нашої участі і нашої перемоги у Великій Вітчизняній війні.
Читайте новини по підсумками прес-конференції:
Україна чекає потужний політичний криза - Беркут
З "дідівщиною" в армії можна впоратися за 4 місяці - Беркут
У Раді повинно залишитися 5 мільйонерів - Беркут
Підводний човен "Запоріжжя": головне - пірнути
Дивіться відеосюжети:
У Раді повинно залишитися 5 мільйонерів
Україна чекає потужний політична криза
Україні потрібна добровільна армія
З дідівщиною можна впоратися за 4 місяці
Підводний човен "Запоріжжя": головне - пірнути
Повну стенограму прес-конференції читайте тут