Відео дня
Олена Мозгова: "Якби моя воля, я ще два роки тому відключила б усі російські канали"
Тема захисту українського культурного простору не втрачає актуальності вже протягом двох років. Систематично виникають скандали навколо гастролей росіян у нас, поїздок наших артистів у Крим або Росію; когось вносять у чорні списки, когось у білі, потім викреслюють і переставляють місцями, у міру того, як російські артисти змінюють ставлення до України.
Дії нашого уряду, м'яко кажучи, не завжди є продуманими.
Нещодавній приклад - скандал навколо проекту закону про квотування україномовної музики в радіоефірі: багато артистів висловилися проти цього закону. Потім, правда, деякі виступили зі спростуванням: лист не підписували, хтось використовував їхні імена для поширення галасу.
Продюсер Олена Мозгова - експерт у сфері вітчизняного шоу-бізнесу, крім того, відома своєю патріотичною громадянською позицією. "Обозреватель" поговорив з Оленою про серіали, квотування ефіру і природний добір в артистичному середовищі.
- Олено, як ви вважаєте, чи адекватні для нинішньої ситуації вживаються заходи щодо захисту інформаційного простору?
- Поняття "гібридна війна" для нас нове, і поки що Росія воює на інформаційному полі набагато успішніше, ніж Україна. Ми бачимо результат інформаційної експансії Росії на прикладі східних областей і Криму. Тому інформаційна межа однозначно потрібна, треба закривати ефір від відвертої брехні і маніпуляцій.
Але тут ми стикаємося з глобальною проблемою: ніхто досі офіційно не назвав війну війною. Кажуть, якщо визнати, що у нас війна, це якось невигідно позначиться на політичному чи економічному становищі України. Не хочу коментувати, я в цьому не фахівець. Але через таку половинчасту позицію виникає безліч неузгодженостей. Якби ми розірвали дипломатичні відносини, автоматично були б розірвані і культурні, а так доводиться возитися з різними списками і заборонами.
Грузія під час військового конфлікту з Росією розірвала дипломатичні відносини. І її інтереси в переговорах із Росією представляла Швейцарія. Я не проти, щоб наші інтереси представляла, наприклад, Литва і її прекрасний президент Даля Грібаускайте.
А поки це не так, у мене постійно виникають питання стосовно адекватності заходів, які вживають. Наприклад, "білі списки" - повна дурість. Ну давайте ще вручати медалі за те, що людина не сказала нічого поганого про Україну.
- Олег Басилашвілі обурено висловився в тому сенсі, що йому неприємно бути в українському "білому списку" - і це можна зрозуміти, адже людині взагалі неприємно, що її позаочі вносять у якісь списки.
- Так, це дурість. Ось чорні списки мені зрозуміліші. У цивілізованому світі існує поняття "персона нон грата". І такий, наприклад, товариш, як Кобзон, зі своїми відверто агресивними сепаратистськими висловлюваннями, безумовно, повинен бути визнаний персоною нон грата і позбавлений права в'їзду в Україну. Але займатися цими списками - справа СБУ, а не Міністерства культури!
- Ви сказали, що інформаційну війну на Донбасі ми програли через російське ТБ. Ви маєте на увазі новинне мовлення чи все телебачення в цілому?
Якби моя воля, я ще два роки тому щонайперше відключила б усі російські канали на території України. Але проблема набагато глибше: культурним розвитком цих регіонів ніхто не займався з 1991 року. Туди не їздили українські виконавці, там не проводили українські фестивалі - ну хіба що поодинокі, як яскраві спалахи.
У турі прифронтовими містами
Влітку 2014 року ми з кількома артистами їздили в Донецьку область давати концерти для українських військових і для жителів неокупованих територій. Це було приблизно за 70 км від Донецька: Красноармійськ, Димитров. Я розпитувала місцевих жителів, хто до них приїжджав із гастролями за останні 10-20 років. З'ясувалося, що власник місцевих шахт щороку в День шахтаря влаштовував великий концерт, і кого, як ви думаєте, привозив? Газманова, який співав про російських офіцерів, про осавула. Це лише маленький приклад місцевої культурної політики.
Нічого українського там не було, а проросійська пропаганда поступово, як ракова пухлина, роз'їдала і поглинала мізки людей. Винятки є, але вони, як ми знаємо, підтверджують правило.
На мітингу на підтримку Надії Савченко
- Як ви ставитеся до заборони показу російських серіалів і фільмів на наших каналах? Це дієвий захід?
- Серіали типу "Розбитих ліхтарів" та інші ментівсько-прокурорські не можна допускати на наше ТБ, це точно. Серіали про любов забороняти нерозумно, замість цього потрібно запропонувати податкові преференції каналам, щоб їм було вигідно не купувати російські серіали, а створювати власний продукт. Нехай показують ті ж соплі в цукрі, але наші.
Явно ідіотську заборону наклали на показ фільму "З легким паром". Не можна забороняти фільм до показу через те, що актриса Тализіна використовує ватяні висловлювання, коли говорить про Україну. Рязанов, наприклад, думав і говорив зовсім інакше: він прямо заявляв, що Росія агресор, веде війну проти України. Та й сам фільм показує радянську дійсність іронічно, а не пафосно.
До Тализіної потрібно було застосувати персональні санкції, зробити її персоною нон грата, і цього цілком достатньо.
- Я періодично бачу в соцмережах заклики бойкотувати якусь виставу або виконавця. Що ви з цього приводу думаєте?
- У нас демократична країна, будь-яка людина має право вийти на вулицю з плакатом "Вася - дурень". Але не кидати у Васю пляшкою! Якщо жбурляти, будь готовий мати справу з поліцією.
- Як ви вважаєте, чому телеканали запрошують провідних фахівців із Росії? Наша школа слабша?
- Це кимось нав'язаний шаблон. В Україні достатньо талановитих людей у всіх сферах, зокрема, в телевізійній. Створіть при кожному каналі школу, ростіть своїх зірок - на телебаченні, в кіно, серіалах, шоу-бізнесі! Звичайно, легше запросити готову "зірку" і відвалити їй купу бабла. Але у "довгого" бізнесу, не розрахованого на швидкі прибутки, більше перспектив.
- У медіа ще не вщухли баталії навколо проекту закону про квотування україномовної музики в радіоефірі, який запропоновав міністр В'ячеслав Кириленко. Що ви думаєте про цей закон?
- У самому проекті закону нічого поганого немає. Я не дуже розумію, чому радійники непритомніють і закочують очі. Там сказано, що має бути 50% вітчизняної музики в ефірі, з них 75% - україномовної. Тобто близько 37% від загального обсягу. Мені не здається, що це багато.
Читайте: Ви вже вибачте, тут Україна! Кириленко вирішив радикально зайнятися українізацією радіо
Зараз популярно посилатися на європейські приклади. Квотування існує у Франції, Німеччині, країнах Східної Європи, у когось більший відсоток "рідної" музики в ефірі, у когось менший (у Німеччині 25%, у Франції було 40%, але в березні 2016 року парламент знизив квоту до 35 % - авт.). Наші радійники стверджують, що Франція нещодавно скасувала квоти. Але вони лукавлять: не відмінили, а лише скоротили, зробивши своє дуже жорстке законодавство ліберальнішим і приблизно зрівнявши його із загальноєвропейським.
Я однозначно за те, щоб у нашому ефірі було більше української музики, а також фільмів, шоу, танців та іншого. Але я проти того, щоб на хвилі патріотизму робити дурні заяви. В'ячеслав Кириленко - політик, а не фахівець із мовлення.
Завдання Міністерства культури - це, наприклад, розвиток театрів, танцювальних та вокальних колективів, які перебувають на державному забезпеченні; підтримка бібліотек, музичних шкіл (система яких, до речі, безнадійно розвалена). Міністерство культури має пропагувати українську культуру за кордоном, організовувати заходи, різноманітні фестивалі, гастролі тих же національних колективів, Дні України в різних країнах, і так далі.
Усе інше - обмеження, квоти, списки - від лукавого. Наприклад, квотуванням радіомовлення повинен займатися профільний Комітет з питань телебачення і радіомовлення, причому у співпраці з гравцями ринку. А не так, як у нас прийнято: шашкою махнули, зробили популістську заяву і задоволені.
Потрібно зібрати всіх учасників забігу - тобто тих, кому належать радіокомпанії та шоу-бізнес, - і сказати: "Ми, влада, хочемо досягти такого результату. Давайте разом подумаємо, як цього домогтися, щоб усі були задоволені". Нормальний шлях - організувати діалог і шукати компроміс, а не ставити перед фактом і залякувати.
Ми повинні бути радикально налаштовані щодо ворогів, але коли ми починаємо лаятися один з одним, це тільки на руку агресору. Потрібно сідати і спокійно домовлятися.
Із чоловіком Володимиром Ткаченком і дочкою Соломією
Я на барикадах не стою ні з того, ні з іншого боку. Я за те, щоб менше гасел - більше діла. Ми з Володимиром Ткаченком і прекрасними авторами створюємо пісні українською мовою. Як говорив Іван Франко: "Лупайте сю скалу!", ми потихеньку її і "лупаємо".
- Протягом останніх двох років український шоу-бізнес, як і все суспільство, живе в абсолютно нових умовах. У перші місяці війни все обрушилося, люди перестали ходити на концерти; потім ситуація потихеньку стабілізувалася, причому конкуренція з боку росіян стала помітно меншою зі зрозумілих причин. Як ви оцінили б вплив усіх цих факторів на якість і життєздатність української музики?
- Гастрольна діяльність українських артистів однозначно зросла. Люди ходять на концерти. Так, у них стало менше грошей, але і ціни на квитки не ті, що на концертах Баскова або Михайлова.
Раніше багато виконавців жили за рахунок корпоративів. Але зараз бізнесмени з "Партії регіонів", які платили артистам шалені гроші за виступи на корпоративах, втратили можливість брати гроші з бюджету. Корпоративний рух фактично помер. Багато артистів відірвали дупу від дивана і поїхали в тури, "працювати на касу".
І це правильно. Артист перестає бути артистом без обміну енергією із залом. Корпоративи породили велику кількість груп і виконавців, які не здатні відпрацювати сольний концерт, а здатні тільки крутити попою в трусах зі стразами й отримувати за це гроші. Ну, може, ще за щось отримували - я не свідок, але люди кажуть.
- Таким чином, відбувся природний відбір?
- Так, з'явилося багато людей, які вміють співати живцем. Нехай їх поки погано знає публіка, але інтернет допомагає молодим гуртам швидше стати популярними. А якість зростає завдяки досвіду: чим більше виконавець їздить, чим більше спілкується з аудиторією, тим краще. І аудиторія в залах зовсім інша, ніж на корпоративах. На корпоративі гість жує котлету під якісь пісні, які він не обирав і до яких може бути абсолютно байдужим. Головне - за все "уплочено".
Зовсім інша справа - публіка, яка сама купує квитки, які коштують 100 гривень, не такі вже маленькі гроші для провінції. Тут уже діють закони ринку. Артисти намагаються зрозуміти, що подобається людям, вони чують, як реагує аудиторія, відбувається процес обміну інформацією та енергією.
- Гастролі наших виконавців у Росії і Криму - ще одне невичерпне джерело скандалів. Не хочеться називати імена, але нещодавно один співак виправдовувався перед слухачами в соцмережах, мовляв, хлопці, не бойкотуйте наш тур Україною, так, ми гастролюємо в Росії, але тут нічого особистого, тільки бізнес, а взагалі ми українці. Ну так, дійсно, це бізнес...
- Чи їздити у Росію - особиста справа виконавців, питання їхньої совісті, моральних установок. Я не поїхала б ні за які гроші світу, але поки у нас, я повторюся, війна не оголошена, такі гастролі - в рамках закону.
Якщо вони вважають нормальним співати для людей, які підтримують карлика, який вбиває українців, і схвалюють анексію Криму, - нехай їздять. Я можу висловлювати свою думку в соцмережі, але вони не зобов'язані мене слухати. Тільки нехай не очікують, що публіка в Україні зустрічатиме їх із захопленням, і нехай не плачуть, коли у них скасовується концерт. Я ж не дивуюся і не сперечаюся, коли мене називає "бандерівською сукою" ватяна аудиторія.
Із чоловіком і донькою
- Як ви думаєте, чому деяких артистів інтенсивно критикують за гастролі в Росії, а на інших наче не звертають уваги?
- Це чисте везіння. Дійсно, чому Ані Лорак звинувачують у всіх смертних гріхах, а Іван Дорн або "ВІА Гра", наприклад, постійно їздять у Росію - і нормально? Напевно, тому що не лізуть зі своїми коментарями. Іноді краще жувати, ніж говорити.
Читайте: Скандал із "Новоросією" може зачинити SunSay вікно в Європу
- Андрій Запорожець, лідер SunSay, після відбору на "Євробачення" теж став об'єктом пильної уваги і критики. Але мені здається, він цілком розумно прокоментував свої гастролі в Росію. Він сказав, що у нього там публіка, друзі, і він не хоче обривати контакти.
- Нехай не обриває. Але в такому разі він не має права представляти країну на "Євробаченні". А якщо хочеш представляти, будь ласкавий, враховуй, що ми зараз у стані війни.
- Але, можливо, варто зберегти хоч якийсь вплив, взаємообмін культур, щоб полегшити процес примирення, який рано чи пізно почнеться?
- Поки до влади в Росії не прийдуть адекватні люди, ні про яку присутність української культури не може йти мова. Не пам'ятаю, хто сказав, що російський демократ закінчується на українському питанні. Поки вони не змінять своє ставлення до нас, поки не навчаться сприймати нас як рівноправного партнера, а не молодшого брата, не буде ніякого примирення і взаєморозуміння.