Яким був колись курортний Бердянськ: унікальні фото

Бердянськ – українське місто, що розташоване на півдні Запорізької області, уздовж північного узбережжя Азовського моря. З 27 лютого 2022 року перебуває під окупацією російських військ. Історія Бердянська починається з XVI століття, коли тут з’явилися перші поселення запорозьких козаків і рибалок.

Відео дня

Офіційно засноване у 1836 році, місто розвинулося завдяки своєму вигідному розташуванню та морському порту в затоці Бердянської коси. Унікальні лікувальні грязі місцевих лиманів зробили Бердянськ відомим курортом, що спеціалізується на морському, кліматичному та грязьовому лікуванні. У мережі оприлюднили унікальні старі фото міста.

Історія Бердянська тісно пов’язана з розвитком торгівлі та мореплавства. У 1673 році запорозькі та азовські козаки побудували тут першу пристань. Офіційне відкриття пристані відбулося 1 липня 1830 року, а вже у 1835 році поселення отримало статус міста під назвою Ново-Ногайськ.

1 січня 1841 року за указом царя Миколи I місто перейменували на Бердянськ. У 1842 році воно стало центром Бердянського повіту, тут відкрилися міська та повітова поштові станції, а також парафіяльна школа. У 1844 році затвердили перший герб міста.

У період Української революції 1917–1921 років місто неодноразово переходило під контроль різних урядів: Української Центральної Ради, гетьманату, більшовиків, денікінців. Зрештою, у 1920 році радянська влада окупувала Бердянськ.

У 1924 році завод "Первомайський" почав випускати сільськогосподарські машини, у 1930-х відкрилися краєзнавчий та художній музеї, педагогічний інститут і міська електростанція.

До речі, мало хто знає, що у 1939 році місто перейменували на Осипенко на честь льотчиці Поліни Осипенко. Ця назва зберігалася до 1958 року.

Під час Другої світової війни Бердянськ був окупований нацистськими військами 7 жовтня 1941 року і звільнений 17 вересня 1943 року.

У післявоєнний період місто активно відбудовувалося. У 1948 році почалося будівництво кабельного заводу "Азовкабель", який у 1950 році випустив першу продукцію. У 1958 році запрацював завод скловолокна, у 1963 році було створено Бердянське водосховище, а у 1973 році розпочалася газифікація міста.

З точки зору рельєфу, Бердянськ можна умовно поділити на три основні зони: Нижню частину, Нагірну та Косy.

Нижня частина охоплює центральні райони міста, серед яких історичний центр Бердянська, район Колонія, де колись проживали німецькі колоністи, а також Макорти і Дальні Макорти. Цей маршрут має історичне значення, адже три століття тому саме тут пролягав основний шлях до Новопетрівської фортеці. Також у складі цієї частини міста розташовані рибальські поселення Ліски (на заході) та Слобідка (на сході від центру).

Нагірна частина розміщується на підвищеній ділянці, яка колись була береговою лінією моря. Її активне заселення почалося у другій половині XX століття.

Бердянська коса поділяється на три відрізки: Ближню, Середню та Дальню. На останній збереглося автентичне рибальське селище, яке залишається частиною історичної спадщини міста.