8 перемог України над Росією на юридичному фронті

Катастрофі малайзійського лайнера Boeing 777, збитого російськими терористами в небі над Донеччиною, нещодавно виповнилося дев’ять років. Оскільки трагедія стосувалася громадян багатьох країн, її розслідування відразу вийшло далеко за рамки національної юрисдикції України. В результаті, на сьогодні це є найбільш ретельно розслідуваний і найбільш бездоганно доведений міжнародними інстанціями російський воєнний злочин.

Центр стратегічних комунікацій підготував огляд про юридичний вимір відсічі російській агресії.

Справа МН17

Авіалайнер, що виконував рейс МН17 з Амстердама до малазійської столиці Куала-Лумпур, був збитий ракетою, випущеною із ЗРК "Бук" в районі села Грабове Донецької області. Жоден зі 283 пасажирів і 15 членів екіпажу не вижив. Катастрофа стала однією з найбільших в історії авіації.

Серед загиблих були громадяни 18 країн, тож для розслідування справи створили міжнародну Об’єднану слідчу групу (Joint investigation team – JIT), яку очолив нідерландський прокурор. Російські представники відмовились приєднатись до команди слідчих з Австралії, Бельгії, Малайзії, Нідерландів та України, посилаючись на нібито політизований склад групи.

JIT проаналізувала понад 5 млрд джерел даних в інтернеті, допитала майже три сотні свідків, провела тисячі експериментів і досліджень та дійшла висновку, що боїнг був збитий ракетою класу "земля — повітря" із ЗРК "Бук", що належить 53-тій зенітній ракетній бригаді військ ППО збройних сил РФ.

Судовий процес у справі рейсу МН17 розпочався у Нідерландах 2020 року. 9 та 10 червня 2022 року в Окружному суді Гааги відбулися фінальні слухання у справі. Суд дійшов висновку, що Росія мала ефективний контроль над усіма районами Донбасу, що були захоплені бойовиками.

17 листопада гаазький суд визнав громадян РФ Ігоря Гіркіна та Сергія Дубинського, а також громадянина України Леоніда Харченка винними у катастрофі та заочно засудив їх до довічного ув’язнення. Воєнних злочинців зобов’язали також виплатити рідним загиблих понад €16 млн компенсації. Четвертого підозрюваного, росіянина Олега Пулатова, було виправдано. На жодне зі слухань обвинувачені не з’явилися та досі перебувають у міжнародному розшуку.

Попри неспростовні докази, Москва назвала вердикт суду замовним і політично вмотивованим та відмовилась видавати російських громадян.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Конспірологія та несвіжі фейки. Як російська пропаганда відреагувала на вирок у справі MH17

Голова JIT Фред Вестербеке повідомив, що його колеги мають відомості приблизно про сто осіб, пов’язаних з катастрофою рейсу МН17, у тому числі про російських високопоставлених чиновників, зокрема й тих, хто віддавав наказ застосувати "Бук". Отже, є підстави очікувати на нові судові процеси й вироки.

Справа НАК "Нафтогаз"

У жовтні 2016 року НАК "Нафтогаз" та шість інших компаній Групи "Нафтогаз" ініціювали провадження в Арбітражному трибуналі при Постійній палаті третейського суду в Гаазі щодо порушення РФ українсько-російської Угоди про захист інвестицій. "Нафтогаз" клопотав про виплату Росією компенсації за порушення Угоди, в тому числі за незаконну експропріацію стратегічно важливих інвестицій.

У лютому 2019 року трибунал ухвалив рішення на користь "Нафтогазу", підтвердивши свою юрисдикцію на розгляд справи, та визнав, що РФ в порушення своїх зобов’язань незаконно експропріювала інвестиції "Нафтогазу". Друга стадія арбітражного провадження стосувалася визначення обсягу компенсації втрат "Нафтогазу". У липні 2022 року Гаазький апеляційний суд підтвердив юрисдикцію Арбітражного трибуналу і в цій частині справи.

12 квітня 2023 року Арбітражний трибунал ухвалив рішення про компенсацію на відшкодування експропріації Росією активів у Криму. Суд вирішив, що її розмір має бути на рівні ринкової вартості активів "Нафтогазу" до моменту їхньої експропріації, отже зобов’язав РФ сплатити "Нафтогазу" $5 млрд. Крім того відшкодувати компанії витрати, пов’язані з цим арбітражним провадженням.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росіяни стверджують, що зможуть не виконувати рішення Гааги на користь "Нафтогазу". Це не так

Арбітражні рішення можна виконувати через механізм примусового виконання. Отже, у разі відмови Росії добровільно виконати рішення суду, відповідно до Нью-Йоркської конвенції 1958 року "Нафтогаз" має право розпочати процес визнання та допуску до примусового виконання рішення на території тих держав, де знаходяться активи РФ.

Справа українських моряків

25 листопада 2018 року загін у складі трьох кораблів ВМС України здійснював перехід з Чорного до Азовського моря. У Керченській протоці їх руху завадив російський танкер. Морські прикордонники ФСБ та сили Чорноморського флоту РФ атакували українських моряків: протаранили рейдовий буксир "Яни Капу" та обстріляли артилерійські катери "Бердянськ" та "Нікополь". Зрештою всі три кораблі ВМС України були захоплені разом із 24 членами екіпажу, в тому числі й пораненими під час зіткнення.

Окупанти влаштували військовослужбовцям судилище. Їм інкримінували незаконний перетин кордону Росії, тоді як Україна звинуватила РФ у порушенні Конвенції ООН з морського права, тобто у недотриманні імунітету військових кораблів, які не виконували воєнні цілі й мирно пересувались, зокрема, внутрішніми водами України. Від початку війни у 2014 році цей інцидент став першим випадком збройної агресії Росії проти України, коли агресор не ховав і не не заперечував участь своїх військовослужбовців.

Україна звернулася до Міжнародного трибуналу ООН з морського права. 25 травня 2019 року ця інстанція зобов’язала Росію негайно звільнити три судна і всіх членів екіпажів, проте росіяни і далі утримували моряків. Загалом вони були незаконно позбавлені волі понад 9 місяців.

7 вересня 2019 року після тривалих переговорів відбувся обмін українських в’язнів на російських за формулою 35 на 35. Додому повернулися зокрема українські моряки. Ще за рік Україні повернули повністю розграбовані кораблі. Вже тоді росіяни продемонстрували свою слабкість до радіоприладів та сантехніки — від суден залишився лише каркас. РФ спростовує, що підставою для звільнення моряків стало рішення суду, вкотре нехтуючи міжнародним правом та своїми зобов’язаннями сторони міжнародних договорів.

Міжнародний трибунал ООН з морського права розглядає переважно нагальні питання, як-от негайне звільнення судна та екіпажу, запровадження тимчасових заходів. Для відшкодування збитків країни звертаються до Міжнародного суду ООН та Арбітражного трибуналу при Постійній палаті третейського суду в Гаазі. Однак Росія не визнавала юрисдикції арбітражу ООН у цій справі та намагалася затягнути її під свою юрисдикцію, заявляючи, що територією конфлікту були її внутрішні води.

22 травня 2020 року Україна подала на розгляд Арбітражного трибуналу свій Меморандум у цій справі, який містив факти, обґрунтування юридичної позиції, докази й свідчення. Саме на цьому етапі стало розглядатися питання про відшкодування збитків, завданих Україні.

12 листопада 2020 року Арбітражний трибунал виніс рішення про біфуркацію провадження (розділення його на 2 стадії — юрисдикційну та по суті). Арбітраж також розглянув заперечення щодо юрисдикції, подані Російською Федерацією, і 27 червня 2022 року відхилив більшість російських вимог, підтримавши Україну та підтвердивши свою юрисдикцію у розгляді цієї справи.

"Російській Федерації не вдасться уникнути відповідальності за зухвале порушення норм і принципів міжнародного права, зокрема абсолютного імунітету військових кораблів, яке вона вчинила, затримавши в Чорному морі й потім утримувавши українські військово-морські судна "Нікополь", "Бердянськ" і "Яни Капу" та 24 членів їхніх екіпажів", — зазначено в офіційній позиції МЗС України.

Справа "Скіфського золота"

Коштовні пам’ятки скіфської доби з колекцій шести українських музеїв (зокрема чотирьох кримських) з літа 2013 року експонувалися в Європі. Початок російської агресії застав їх в археологічному музеї Алана Пірсона в Амстердамі. Відтак постало питання: куди повертати кримські експонати – в окупований Росією Крим чи Україні?

Доля "скіфського золота" стала предметом судових суперечок між Україною, музеєм Алларда Пірсона та російською адміністрацією кримських музеїв. Всього об’єктом судового процесу були 565 музейних предметів, 2111 одиниць зберігання, які становлять загальну вартість понад €1,4 млн.

21 січня 2015 року у Нідерландах розпочався судовий процес у справі за позовом російських окупаційних музеїв до музею Алларда Пірсона щодо повернення частини історичних коштовностей до Криму. Невдовзі однією зі сторін процесу також визнано Україну. Росія звернулася по правову допомогу до ЮНЕСКО, однак отримала відмову з посиланням на те, що Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є територією України, якій і належать місцеві об’єкти культурної спадщини.

14 грудня 2016 року Окружний суд в Амстердамі ухвалив рішення, що колекції "скіфського золота" з чотирьох кримських музеїв мають бути повернути Україні, а не Росії. Москва не змирилася з вердиктом, тому подала апеляцію, а далі і касацію.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна має право вимагати повернення культурної спадщини, вкраденої імперією

Зрештою 9 червня 2023 року Верховний суд Нідерландів підтвердив рішення відхилити касаційну скаргу окупованих кримських музеїв, які намагались оскаржити попереднє рішення апеляційного суду, також винесене на користь України. Своїм остаточним рішенням Верховний суд зобов’язав музей Алларда Пірсона передати музейні експонати з виставки "Крим – золотий острів у Чорному морі" Національному музею історії України.

Справи Європейського суду з прав людини

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) був заснований Радою Європи для контролю за дотриманням прав і свобод людини й громадянина, закріплених в Європейській конвенції з прав людини. Як і сама Рада Європи, ЄСПЛ розташований у Страсбурзі (Франція).

Росія, що донедавна як і Україна була членом Ради Європи, взяла на себе зобов’язання виконувати рішення ЄСПЛ. Оскільки російська агресія ще з 2014 року супроводжувалася чисельними порушенням прав людини, то ці випадки відповідали компетенції ЄСПЛ.

Більшість справ, які зазвичай розглядає цей суд, ініційовані приватними заявниками та стосуються неналежного виконання державою функції правосуддя. До початку повномасштабного вторгнення Росії, на розгляді ЄСПЛ перебувало близько 8 тисяч справ від заявників з тимчасово окупованих територій України.

Водночас ЄСПЛ приймає до розгляду міжнародні скарги. У 2022 році у Страсбурзі розглядалося 5 міждержавних справ, пов’язаних з російською агресією:

• "Україна проти Росії (щодо Криму)" за двома заявами щодо порушень прав людини на тимчасово окупованій території АРК і Севастополя;
• "Україна та Нідерланди проти Росії" за чотирма заявами, які стосуються порушення прав людини на окупованих територіях сходу України. Вона також розглядає скаргу про збиття пасажирського літака рейсу MH17;
• "Україна проти Росії" стосовно захоплення українських моряків та суден у Керченській протоці у 2018 році;
• "Україна проти Росії" за заявою щодо вбивств опонентів РФ;
• "Україна проти Росії" з приводу злочинів російських військових під час повномасштабного вторгнення на територію України.

У відповідь на українські позови, Росія ініціювала свій зустрічний. 22 липня 2021 року вона поскаржилася на Україну в ЄСПЛ, звинувачуючи її в адміністративних практиках "вбивств, викрадень, примусового переселення, втручання у виборче право, обмеженнях на використання російської мови та напади на російські посольства і консульства". У цій скарзі Москва також спробувала покласти на Київ відповідальність за катастрофу рейсу MH17, тому що Україна "не закрила повітряний простір". РФ також скаржилась на блокування Північно-Кримського каналу та просила ЄСПЛ застосувати тимчасові заходи, зокрема, зобов’язати Україну відновити подачу води до Криму та припинити "утиски" російськомовних. Ці закиди не були успішними і 18 липня 2023 року ЄСПЛ зрештою відмовив у задоволенні позовних вимог РФ у повному обсязі.

17 лютого 2023 року Велика палата ЄСПЛ вирішила об’єднати справи злочинів повномасштабної агресії та "Україна та Нідерланди проти Росії" в одне провадження. У Мін’юсті України пояснили юридичні переваги такого кроку: пришвидшення розгляду пізніше розпочатої справи щодо повномасштабного вторгнення; оптимізація процесу розгляду справ, зважаючи на подібність та взаємодоповнюваність низки аспектів; вивчення справ у більш глобальному контексті; збільшення ваги справи перед світовою спільнотою.

Вже 28 лютого 2022 року Україна подала клопотання до ЄСПЛ проти Росії з вимогою зобов’язати останню зупинити збройну агресію проти України. 1 березня суд задовольнив повністю клопотання України і зобов’язав Росію утримуватися від військових нападів на цивільне населення та цивільні об’єкти. Невдовзі рішення щодо тимчасових заходів у міждержавній скарзі України проти Росії було розширено на всі наступні індивідуальні клопотання про застосування таких заходів, якщо заявники нададуть достатньо доказів того, що їхньому життю та здоров’ю загрожує серйозний і неминучий ризик. Також суд вимагав від Росії забезпечити безперешкодний доступ цивільного населення до засобів для задоволення невідкладних потреб, харчування, медичної допомоги та гуманітарних коридорів.

Зрештою, 16 березня 2022 року Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив резолюцію, якою виключив Росію зі складу Ради Європи за невиконання жодної вимоги. Це також означає, що Росія автоматично виходить з усіх структур та інституцій Ради Європи, включаючи Європейський суд з прав людини. Проте розгляд усіх попередніх справ, порушених проти неї, не припиняється.

25 січня 2023 року ЄСПЛ визнав прийнятною міждержавну справу "Україна та Нідерланди проти Росії" та перейшов до розгляду по суті. Вона стосується збиття малайзійського боїнгу, практики порушень Росією прав людини на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей з 2014 року, викрадення та спроб незаконного вивезення дітей-сиріт з Донецької та Луганської областей на територію РФ.

Рішення ЄСПЛ від 25 січня констатує, що з 11 травня 2014 року, тобто з дня проведення псевдореферендуму про "незалежність" терористичних утворень "ДНР" і "ЛНР", саме Росія, а не "повстанці" чи "сепаратисти", здійснювала ефективний контроль над Донбасом. Рішення юридично фіксує факт російської агресії на сході України з 2014 року та надає приватним заявникам можливість стягувати компенсацію за збитки, завдані РФ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Принцип "нас там не було" більше не працює. Що означає рішення ЄСПЛ щодо окупації Донецької та Луганської областей

Російська влада оголосила, що всі рішення ЄСПЛ, винесені після 15 березня 2022 року, вона не виконуватиме, а також денонсувала Конвенцію з прав людини. Але відсутність РФ у Раді Європи не позбавляє її від відповідальності. Хоча розгляд справ у Страсбурзі триває довго, зате вироки ЄСПЛ не мають строку давності.

Справи Міжнародного суду ООН

Згідно зі Статутом ООН, завданням Міжнародного суду є вирішення спорів з усіх питань, що передаються йому державами, і всіх питань передбачених даним Статутом і чинними договорами та конвенціями. Суд був заснований ще у 1945 році та засідає в Гаазі. Його рішення обов’язкові для виконання всіма державами-членами ООН.

Наразі Міжнародний суд ООН розглядає дві справи України проти РФ. Перший позов поданий 16 січня 2017 року з метою притягнення Росії до відповідальності за вчинення актів тероризму і дискримінації протягом її незаконної агресії. Київ звинувачує Москву в наданні зброї та інших видах допомоги незаконним збройним формуванням, які вчинили низку актів тероризму на території України, а також вдається до актів етнічної дискримінації в окупованому Криму.

Серед конкретних злочинів розглядаються збиття малайзійського лайнера рейсу МН17 та низка терактів 2015 року: обстріли жилих районів Маріуполя та Краматорська; знищення цивільного пасажирського автобуса неподалік Волновахи; вибух під час мирної ходи в Харкові.

В листопаді 2019 року суд визнав свою юрисдикцію у справі за порушення двох міжнародних конвенцій: Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

У червні 2023 року Міжнародний суд ООН нарешті завершив слухання цієї справи по суті. Рішення очікується вже за кілька місяців. Воно може стати першим у цілій низці ухвал, які визнаватимуть порушення Росією міжнародного права.

26 лютого 2022 року Україна подала другу заяву до Міжнародного суду ООН. Цього разу підставою стало порушення Росією Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. У заяві йшлося про розповсюдження Москвою навмисних неправдивих тверджень про акти геноциду щодо росіян і російськомовного населення в Луганській та Донецькій областях. За словами українських юристів, керуючись власними вигадками про геноцид, РФ визнала так звані "ДНР" та "ЛНР", а потім проголосила проведення "спеціальної воєнної операції".

Окрім спростування російської брехні Київ звинуватив Москву також у навмисному вбивстві та пораненні українців, що є проявом заздалегідь запланованого геноциду нації.

Вже 16 березня 2022 року Міжнародний суд зобов’язав Росію негайно зупинити військові операції, які та почала 24 лютого; забезпечити, щоб будь-які військові або парамілітарні угруповання, які Москва підтримує, або якими керує, так само як і будь-які організації чи люди, які їй підконтрольні, не вдавалися до подальших військових дій.

Відмова Москви від виконання обов’язкового рішення суду ООН безумовно позначиться на подальшому розгляді справи по суті та на доведенні вини Росії.

Слідство Міжнародного кримінального суду

Ще однією важливою установою міжнародного правосуддя в Гаазі є Міжнародний кримінальний суд (МКС). Він розглядає справи щодо конкретних осіб, яких обвинувачують у вчиненні міжнародних злочинів: геноциду, воєнних злочинів, злочинів проти людяності.

Саме цей суд 17 березня 2023 року видав ордер на арешт Путіна та російської уповноваженої з прав дитини Львової-Бєлової. Проти президента РФ було висунуто звинувачення у незаконній депортації дітей з окупованих територій України до Росії, що кваліфікується як воєнний злочин. Офіс прокурора МКС навіть створив спеціальний портал, через який будь-хто, в кого є інформація щодо ситуації в Україні, може зв’язатися зі слідчими МКС.

Взаємодія України з трибуналом почалася одразу після початку вторгнення РФ на територію України у 2014 році. З того часу правоохоронні органи та громадянське суспільство передають численні докази вчинення представниками РФ воєнних злочинів та злочинів проти людяності.

Рішення МКС обов’язкові для держав, які ратифікували Римський статут. Хоча Україна досі цього не зробила, проте подала дві заяви, які дозволяють поширювати юрисдикцію МКС на ситуацію в Україні.

Збройний конфлікт в Україні перебував на стадії попереднього розгляду Офісом прокурора МКС з 25 квітня 2014 року, зокрема досліджувалися події під час Революції гідності, злочини в Донецькій та Луганській областях та в Криму.

28 лютого 2022 року прокурор МКС Карім Хан заявив, що на підставі висновків Офісу прокурора МКС він готовий звернутися до Палати МКС, щоб розпочати повноцінне розслідування ситуації в Україні, "…адже для цього існують розумні підстави… І, враховуючи ескалацію, розширити розслідування на нові ймовірні злочини на будь-якій території України", — наводить слова прокурора пресслужба суду.

2 березня 2022 року 39 держав-учасниць МКС подали звернення до прокурора МКС щодо ситуації в Україні. Той одразу ж повідомив Президію МКС про своє рішення негайно розпочати активне розслідування ситуації. "Наша робота зі збору доказів розпочалася", — запевнив прокурор і невдовзі прибув до України для розслідування ситуації та співпраці з українськими правоохоронними органами у цьому напрямку.

Крім Путіна, в активі МКС розслідування злочинів також інших одіозних диктаторів, зокрема, лівійського Муамара Каддафі та суданського Омара аль-Башира.

Створення Спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії РФ проти України

Більшість міжнародних судових установ розслідують ті чи інші російські злочини, але не їх першопричину – збройну агресію проти України, що розпочалася у лютому 2014 року. Доведення злочину агресії відкриває широкі юридичні перспективи для успішного проведення і решти судових справ. Що важливо, за злочин агресії можна притягнути до відповідальності безпосередньо вище політичне та військове керівництво РФ.

Для проведення процесу в цій справі наявних установ міжнародного судочинства з їх компетенцією та процедурами недостатньо. Виходом є створення нової установи під конкретну мету. Такі прецеденти є, найвідоміші серед них – Міжнародний трибунал щодо Руанди та Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії (останній, між іншим, також засідав у Гаазі). Наслідуючи ці приклади, з’явилася ідея створення Спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії РФ проти України.

Певна проблема полягає в тому, що руандійський та югославський трибунали були засновані рішеннями Ради Безпеки ООН. Україні не доводиться розраховувати на такий механізм, позаяк в цьому органі Росія ветує будь-які невигідні для себе рішення. Втім, альтернативні варіанти існують.

Україна пішла шляхом консолідації широкої міжнародної коаліції прихильників заснування Спецтрибуналу. Коаліція (Core Group) вже нараховує майже чотири десятки держав і постійно поповнюється. На рівні Core Group відбуваються зустрічі на напрацювання організаційної основи майбутнього трибуналу. 9 травня 2023 року успішно пройшов Саміт лідерів держав та урядів Коаліції, який продемонстрував її єдність та рішучість.

Не залишились осторонь також міжнародні організації. Наразі концепцію Спеціального міжнародного трибуналу на рівні офіційних рішень схвалили Європейський парламент, парламентські асамблеї Ради Європи, ОБСЄ та НАТО.

З липня цього року в Гаазі розпочав роботу Міжнародний центр з переслідування злочинів агресії (ICPA). Він збиратиме докази на етапі перед заснуванням Спецтрибуналу. Формат ICPA також дозволить використати потенціал МКС, який сам не має мандату розслідувати первинний злочин агресії, але вже ухвалив важливі рішення щодо притягнення до відповідальності найвищої посадової особи держави-агресора.