Блог | Немає про що говорити з росіянами: науковці в РФ перетворились на рупор путінізму

Друга частина. Першу читати тут

Ніколи. Крапку, на якихось надіях стосовно доцільності спілкування з росіянами (яких власне і не було), було поставлено 24 лютого 2022 року. Не спілкуючись з представниками російської науки з 2014 року, якесь примарне сподівання на порядність все ж таки залишалося. Я розумію, що в основі цього були не уявлення щодо людської та наукової порядності колишніх знайомих, а сподівання, яке народжувалося із невідомості: "ну не може адекватна, порядна людина вважати вбивства, руйнування і т.д. проявами добросусідських братських відносин". Так думалося про людей, хоча б з остаточними крихтами людяності та адекватності. Але серед росіян таких немає. Я розумів це і тоді, коли написав звернення до вчених російської федерації.

Сталося так, що воно з’явилось майже одночасно з зверненням від професорів та викладачів Санкт-Петербургу. Останній опус висвітлював спроби "науковців" підтримати та обгрунтувати провладну позицію щодо війни в Україні.

"Уважаемые коллеги! Дорогие преподаватели и студенты!

Обращаемся к вам в этот непростой для нашей страны, нашего народа момент. Проводимая в Украине специальная военная операция по демилитаризации и денацификации этого государства - трудное, вынужденное решение. Оно неизбежно будет иметь для России и ее граждан, как и ожидалось, очень серьезные последствия и в политическом, и в экономическом плане, которые мы уже ощущаем. И еще это большое моральное испытание, ведь на другой стороне российско-украинской границы - близкий для нас народ, родные люди и друзья, ставшие заложниками майданной политики.

Но любая альтернатива принятому решению принесла бы еще более тяжкие проблемы, потому что сейчас нынешние правители Украины в силу своих политических амбиций и целей поставили под угрозу безопасность не только республик Донбасса, но и самой России, пытаясь втянуть нас в конфронтацию с Европой и всем Западом.

Происходящее не может не вызывать у всех мыслящих россиян обеспокоенность и тревогу. В это беспокойное время мы должны быть вместе со страной, защищающей свои национальные интересы, вместе с нашим народом, должны поддержать решение Президента Российской Федерации, решение трудное и вынужденное.

Мы с вами - часть многонационального российского народа и от нас с вами во многом зависит, как быстро и достойно мы все выйдем из этих испытаний.

Вы – те, кто строит будущее России. Покажем всем достойный пример выдержки, спокойствия и любви к нашей Родине".

Принципове альтернативне бачення ситуації та оцінки війни було надіслано мною 2 березня 2022 року. На той час, ще були якісь надлишки сподівання адекватності колишніх колег. На сьогодні, абсолютно ясно, що це було зайвим. Саме це і обумовило відповідний допис.

"ВТРАТА ДРУЗІВ зараз набула драматично-трагічний відтінок і сенс, коли люди, яких ми поважали, любили залишаються у спогадах... Але є й інший аспект – ПОЛЕГШЕННЯ!!! Це коли ти позбувся чогось непотрібного, зрадившего тебе. У мене це сталося у 2014 році, але якось толерантно-стримано. Зараз – НІ! Народилася ідея про спільне звернення наших юристів до росіян, навіть у чернетках народився початок: ""Дорогі колеги!" Проіснував такий початок кілька секунд – у нас таких там немає! Відмовилися писати, нема кому. Але я все одно вирішив – краще зробити і пошкодувати, чим не зробити і пошкодувати. А раптом хтось замислиться чи засумнівається...".

"Открытое письмо ученым-правоведам из РФ". "С 2014 года Российская Федерация начала войну против Украины. Кажется, еще совсем недавно мы ездили друг к другу на научные конференции, ссылались друг на друга в своих научных трудах без какой-либо опаски, да и вообще находились в одном научном дискурсе. Еще в 2014 году я написал открытое письмо для ученых-правоведов из РФ и тогда объяснил, почему научное взаимодействие между украинскими и российскими учеными-правоведами уже не сможет быть прежним.

Но 24 февраля 2022 года РФ перешла к ожесточенной фазе войны по всей территории Украины. И, кажется, уже нет города, в котором хотя бы раз в день не звучали предупреждающие о необходимости спуска в убежища сирены. У Вас это называют "специальной операцией". В Украине же это война. В моем родном Харькове, в котором я сейчас нахожусь, вы ведете постоянные обстрелы с градов, смерчей и т.д.

Я хочу, чтобы вы знали, в Харькове уже даже не война — это геноцид нашего народа, в большинстве своем русскоговорящих людей. Так что же это тогда? – Освобождение!? У нас сотнями погибают мирные жители от рук ваших "освободителей". Более того несмотря на то, что по российскому телевидению этого не скажут, ваши солдаты гибнут здесь тысячами.

Цель ученого-учителя посеять в умах своих учеников рациональное зерно. И я прошу Вас всех не оставаться в стороне, рассказывать своим студентам, коллегам, близким о том, что здесь идет бессмысленная бойня, которая началась из-за извращенных амбиций политических элит РФ.

Мы на своей земле, нас не нужно "освобождать", напротив, сейчас перед украинским народом стоит задача изгнать вашу скверну с украинской земли.

Преступлением, совершенным российской армией на украинской земле не нужно нормативное обоснование со ссылкой на конкретную норму, ведь то, что творят российские войска - это преступление против основ человечества, гуманизма и принципов человеческого существования. Прошу Вас не быть безучастными и привнести свою хотя бы скромную, но лепту в прекращение этой войны. Я прошу Вас рассказать всем правду, основные тезисы которой таковы: утром 24 февраля 2022 г. РФ осуществила акт немотивированной военной агрессии в отношении всего украинского народа; российские солдаты массово гибнут в этой войне, ведь против них выступают не какие-то там "мифические укрофашисты", а каждый житель нашей страны; российской армии здесь не рады, никто здесь ее не ждет и никого она не освобождает; все что вы делаете, сводится к уничтожению мирного населения, разрушению наших домов и нашего культурного наследия.

Зачем я пишу это письмо? Потому что верю, что пелена может спасть с глаз тех, кто в упор не видит все эти злодеяния. Только не молча и говоря правду можно остановить это кровопролитие". (Николай Кучерявенко, доктор юридических наук, профессор, академик Национальной академии правовых наук Украины).

Це було узагальнене звернення до суб’єктивного образу вченого, певного ідеально уособленого суб’єкта. Але не минуло і декілька тижнів, як повилазило і суто індивідуальне сміття. Звісно, індивідуальність при цьому була досить умовною, бо в такому випадку і такого рівня особи виражають розуміння, правосвідомість дуже широких прошарків населення. Трохи деталів. Абсолютно знайомою є позиція переважної більшості росіян, щодо замовчування, в сенсі оцінок агресії Росії проти України, але перетворення себе на брудний рупор путінізму – це приклад того, до чого перетворилася правова свідомість таких фахівців. І знов таки, я повертаюсь до того, що право – це інструмент формування як індивідуальної, так і суспільної свідомості. Саме тому, в російських умовах це не лише хибно, а цілком зрозуміло. Хоча, може, саме до таких випадків і можна застосувати наратив: "краще промовчав би, так дивись і за розумного сприйняли б". Йдеться про С.В. Запольського *(1) – колишнього знайомого, який зображав з себе людину, але це йому не вдалося.

Через декілька тижнів після 24.02.2022 року від Запольського С.В. приходить на мою сторінку в ФБ питання: "Николай, привет! Сообщи, как ты, как университет, как обстановка вокруг? Если чем могу помочь, сообщи. Например, можешь с семьей пожить у меня на даче, даже и работу на время найдем, хоть у меня в адв. бюро…". Відповідь склалася відразу: "Приветствую!!! Как дела? Замечательно! Украина едина как никогда!!! Спасибо пуйлу. Едина как в любви, помощи своим, так и в ненависти к путинской рассии. Мариуполь, Чернигов, Харьков, Ирпень (ты же помнишь...) и много других городов – под системными обстрелами с 24.02. Много разрушено, руины, голод. Хотя это добавляет только ненависти к захватчикам, соратникам пуйла, пыльного карлика и веры в нашу победу! Благодарен за предложение поработать, правда, искренне!! А поработать где? Судя по странице – в Москве? Или нет? Честно, мне сложно променять Харьков под росийскими бомбами на дачу под москвой. Если не в росии, то дистанционно готов! За вызывающе хорошие деньги! Хочу Ольху или Гарпун нашим на ноль подогнать. Ну, а в целом, здесь мой дом и никакой пуйло не заставит бросить родных, близких, студентов, да и любимых животных. Они все украинцы!!! Даже мой пудель и шнауцеры! Подвиг, который ты можешь совершить для нас – донеси правду!!! Я писал об этом в обращении к российским юристам в 20-х числах февраля, правду, о том, что творит россия, убивая сотнями за день стариков, женщин, детей за то, что они не хотят быть окраиной замшелой империи, а быть УКРАИНЦАМИ!!!, а не младшимбратомсестры… Теплые впечатления об общении до 2014 еще вспоминаются, ну а с 24.02.2022 - не знаю.. Господь управит…".

Ще за тиждень або два я, виклавши фото з портретом свого вчителя, отримав від нього настанову – як я маю жити: "Николай, под портретом Лидии Константиновны находясь, ты должен понять, что на ваших плечах лежит работа по создании юридической системы новой Украины! Хватит великодержавности, побыстрее сдавайтесь и за дело. Ни провокациями вроде Бучи, ни пытками пленных, ни иностранной помощью, вы россию не остановите, и надо ли?" Знов таки, я повівся на власні емоції, а саме – відповів (хоча ні людиною, ні співрозмовником його вже не вважав): "Первое. Не трогай Лидию Константиновну, не пачкайте ее своими упоминаниями. Второе. Ты запутался – готов помочь созданием юридической системы новой московии, а в Украине – все ок. Третье. О выборах. У нас его нет – только не с вами. У вас был – остаться людьми или… (хотел написать животным, но не могу их обижать). Вы выбрали последнее. Четвертое. По поводу сдавайтесь. Не дождетесь, да и вам не советую. Ваше место в мацкве (там на дне хватит свободных кают). Прощай".

Після того, як сум щодо тупіковості в спілкуванні з росіянами трохи вгамувався прийшли і позитивні відчуття. Ні, це не стосувалося запольських, це було пов’язано з тим, що мої почуття та оцінки не лише співпали, а підняли хвилю реагувань щодо нашого приватного спілкування. Лише декілька (не акцентуючи увагу на прізвищах): "Сергій Запольський – блазень, росія сама себе зупинить. У своїй грязі і тупості. Тупі у всьому. За правничу науку мовчу. У варварів – варварське право". "Сергей, меня лично интересует вопрос, а откуда вам так хорошо провокации видны, великодержавность и что-то не то в нашей правовой системе? У вас же своей нет совсем, с чем же сравниваете? Мы вас приглашаем, можем и в Бучу свозить, и по Харькову прокатить, и на Салтовке на ночлег определить, свободных мест сейчас много". "Сергей Запольский, так вы не пишите, а приезжайте, посмотрите на провокации… Отключитесь от зомби ящика. Великодержавность – это не убийство детей и стариков, не насилование девочек и мальчиков, не грабеж домов, не мародерство, не пытки мирного населения, но видно в вашей прогнившей голове – это и есть великодержавие. Какие же вы убогие…". "Який реально цікавий екземпляр для наукових досліджень! Причому, як раз, той складний випадок, коли юристи мають поєднати власні зусилля з лікарями". "Смешной ты Сережка. Мы убьем тебя последним". Від знайомої, яка знає нас обох реакція на цей опус: "Як це, шановний Микола Петрович?". Я відповів: "… заспокойся нічого неочікуваного, більш того – всі люди різні! А серед москалів людей немає!". І через деякий час: "Сергій Запольський, ви з яких міркувань закрили свою сторінку? Щоб фсбешничка не побачила вашу активність в соцмережі, яку адмініструє недружня країна?". Власне цього і треба було очікувати, бо бігство (в даному випадку із соцмереж) боягузтво та зрада – принципові характерні риси росіян. Звісно, продовжувати таке спілкування було неможливо, бо не було і сенсу. По-перше, ми ніколи не порозуміємося та не почуємо одне одного, бо виходимо з альтернативних критеріїв та принципів існування людей та суспільства. По-друге, Запольський виключив можливість спілкування (за наказом чи без - не принципово), бо закрив свою сторінку.

Підводячи підсумки, хотілося б висловити категоричну позицію стосовно, на жаль, дуже розповсюдженого наративу "з росіянами треба говорити, переконувати їх, доводити їм хибність їх вчинків". Послухайте, ви дійсно в це вірите? Ви дійсно сподіваєтесь, що злодія, який вже встромив в тіло ножа доцільно переконувати, що це погано і він неправий? Спробуйте! Але, як на мене, у нас немає єдиного знаменника розуміння з генетично вибракованим охлосом (до якого входять і мільярдери). Ми вже чітко зрозуміли, що з росіянами не можна ні товаришувати, ні вірити їм, ні чути їх. Вони не заслуговують навіть ненависті. "Якщо ти ненавидиш – тебе вже перемогли" (Конфуцій). Ненавидячи складно тверезо та помірковано знищувати таку хворобу як московія та будувати непереборну межу між ними та цивілізованим людством.

Висновок. Нам немає про що говорити з росіянами, когось переконувати с того боку "нуля". Ми не порозуміємося, бо спілкуватися та переконувати можна співрозмовників, які можуть слухати, в яких залишилася хоча б крихта адекватності та людяності. Особи, які є яскравим прикладом генетичної вибраковки не можуть бути суб’єктом спілкування, їх треба викреслити, але пам’ятати і ніколи не пробачити.

* 1. С.В. Запольський – радянський та російський юрист, політичний діяч, депутат Державної Думи ФЗ РФ першого скликання (1993—1995), адвокат, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист Російської Федерації, Президент міжнародної асоціації фінансового права.