Закон про трансплантацію - ключові зміни

Перша у світі трансплантація людині органу (нирки) від донора-трупа була проведена українським ученим Юрієм Вороним ще у 1933 році. Однак, внаслідок недосконалості законодавства та системи надання трансплантологічної допомоги, протягом останніх десятиліть Україна значно відставала від багатьох країн світу.

17 травня 2018 року Верховною Радою України було прийнято в другому читанні та в цілому проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров'я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині (реєстр. № 2386а-1, автори – народні депутати України О. В. Богомолець, О.А. Корчинська).

Після набрання Законом чинності і введення його в дію (остання подія має відбутися 1 січня 2019 року), він відкриє нову сторінку в лікуванні людей, життя яких не можна було врятувати в інший спосіб, ніж трансплантація.

Які ж зміни передбачає цей Закон? Насамперед розширено можливості прижиттєвого донорства.

Крім дозволеного зараз родинного донорства, передбачено й так зване "перехресне донорство", рішення про яке може ухвалити консиліум лікарів у разі неможливості застосування трансплантації реципієнту від живого донора з числа його близьких родичів або членів сім’ї (наприклад, через імунологічну несумісність). При цьому Закон встановлює важливі гарантії для живих донорів.

Читайте: Як буде працювати трансплантація в Україні

Під час роботи над законопроектом та його обговорення одним з найбільш дискусійних питань було питання про вибір презумпції – згоди чи незгоди на посмертне донорство.

Низка представників депутатського корпусу та лікарського співтовариства наполягала на запровадженні презумпції згоди, відповідно до якої у разі смерті особи вона автоматично вважається такою, що надала свою згоду на вилучення її анатомічних матеріалів для трансплантації, якщо за життя вона офіційно не заявила про свою незгоду.

Законопроект не сприйняв такої пропозиції, що видається цілком справедливим: і з огляду на етично-релігійний аспект, і з урахуванням світової практики – а вона підтверджує, що стан вирішеності проблеми дефіциту органів залежить не стільки від вибору презумпції, скільки від ефективності системи надання трансплантологічної допомоги.

Так, наприклад, у країнах з презумпцією незгоди (США, Португалія, Данія) і у країнах, де передбачена презумпція згоди (Іспанія, Бельгія, Франція), кількість пересадок нирки від померлих осіб приблизно однакова, коливаючись від 30 до 38 пересадок на 1 млн населення в рік (Л. Бокерія, М. Каабак, Р. Мовсесян,1997).

Читайте: Донор за згодою: як діятимуть нові правила трансплантації органів в Україні

Згідно з прийнятим Законом, кожна повнолітня дієздатна особа має право надати письмову згоду або незгоду на вилучення анатомічних матеріалів з її тіла для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів після того, як її стан буде визначено як незворотна смерть.

Серед важливих положень Закону – і право особи подати письмову заяву про відкликання своєї письмової згоди або незгоди на посмертне донорство.

У разі якщо померла особа не висловила за життя своєї згоди або незгоди на посмертне донорство, не визначила свого повноважного представника, згода на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації запитується у другого з подружжя або у одного з близьких родичів цієї особи.

У разі відсутності у померлої особи другого подружжя або близького родича, згода на вилучення анатомічних матеріалів запитується у особи, яка зобов’язалася поховати померлого.

Забороняється вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації у померлих осіб, які належать до категорії дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у недієздатних осіб, невстановлених осіб, а також в осіб, які загинули в результаті проведення АТО.

Читайте: Трансплантація органів: Богомолець пояснила, хто не може бути донором

Законопроект приділив достатньо уваги питанням організації трансплантологічної служби.

Запроваджується посада трансплант-координатора, який стане ключовою фігурою в системі трансплангології. За законопроектом, трансплант-координатор є працівником закладу охорони здоров’я, діяльність якого буде спрямована на те, аби забезпечити отримання анатомічних матеріалів та надати їх для подальшої трансплантації.

Важливо, що трансплант-координатор не може входити до складу консиліуму лікарів, який здійснює констатацію смерті мозку людини, брати участь у вилученні анатомічного матеріалу та проведенні трансплантації.

Для надання трансплантологічної допомоги в Україні створюється Єдина державна інформаційна система трансплантації, яка складатиметься з цілої низки реєстрів: реєстру волевиявлення особи про надання згоди або незгоди на посмертне донорство; реєстру анатомічних матеріалів людини, призначених для трансплантації; реєстру живих донорів; реєстру реципієнтів тощо.

Закон забороняє торгівлю анатомічними матеріалами людини, окрім як у встановлених ним випадках (у разі купівлі-продажу необхідних анатомічних матеріалів на комерційній основі на умовах міжнародного договору та у разі вилучення у живого донора так званих "гемопоетичних стовбурових клітин" на умовах грошової компенсації йому державою витрат, пов’язаних зі здійсненням донорства). Забороняється і рекламування анатомічних матеріалів людини.

Вносяться зміни до Кримінального кодексу України, якими передбачається посилення кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини.

Звісно, це далеко не всі зміни у "правовому ландшафті" трансплантації. Більш докладно про них можна буде говорити після підписання і офіційного опублікування прийнятого Закону.

Слід зазначити, що він не позбавлений деяких недоліків. Проте, безперечно, цей Закон дозволяє вирішити чимало проблем, які раніше гальмували розвиток вітчизняної трансплантології.

Читайте: Закон про трансплантацію - тест на цивілізованість українців