"95 Квартал" скочується в "петросянщіну" - автор "Рагу.лі"

Ось вже котрий рік представники української богеми відчувають на собі погляд "всевидючого критика". І варто артисту, політику чи інший знаменитості допустити ляп, як це відразу стає надбанням громадськості. Поміж тим автор порталу і популярного Facebook-пабліка "Рагу.лі" Тетяна Микитенко підкреслює, що пише в першу чергу про мислення і адекватність.

У свіжому інтерв'ю автор гострих іронічних коментарів щодо актуальних подій в країні розповіла про свій проект, пояснила значення слова "рагулі" та вказала, хто і чому може очолити відповідний п'єдестал. Як змінюється Україна після подій на Майдані, хто прагне до Європи, а хто тягне українців до дна. Ці та інші теми у бесіді на "Обозревателе".

- Тетяно, вас, як автора пабліка, знаю небагато. Мабуть, навіть його підписники. Ще менше, думаю, знають, що ж було до "Рагулів"?

- Ой, до "Рагулів" було багато чого. Я планувала робити кар’єру, щось середнє між юристом та лінгвістом. Отримала філологічну освіту і юридичну, бо на другому курсі зрозуміла, що словом не заробиш. Тепер вже я розумію, що заробиш прекрасно (сміється). Провчилася і почала робити якусь дуже непереконливу офісну кар’єру. Робила її майже років сім, а потім у якийсь момент зрозуміла, що мені це не приносить задоволення, і я вирішила категорично все змінити. Це і був момент, коли я придумала "Рагулі".

У мене була стресова робота і вони з’явилися, як антидот цьому: я приходила після роботи і починала писати просто, щоб розвантажити себе. Пізніше я зрозуміла, що мені не хочеться працювати в офісі, не хочеться юридичної кар’єри і я взагалі пішла у дауншифтинг. Почала заробляти мало грошей, але вирішила, що я краще піду за серцем. Здається, я зробила правильний вибір. Сьогодні я не розділяю роботу - не роботу, воно якось перетікає одне в одне. Це мій стиль життя.

"Рагулі" були певним подразником. Я бачила, що фактично ніхто не ставиться критично до того, що відбувається в нашому світському просторі, але з іншого боку я почала писати і побачила якусь реакцію, мені ще й залишали відгуки позитивні. Це ще й було певне випробування для мене, бо я дивилася на усі ці ресурси, за якими стоїть команда, гроші і бачила, наскільки поганий, як на мене, результат. Мені хотілося довести, що одна людина може зробити продукт, який буде читабельним.

- Якщо говорити про назву. Слово "рагулі", ніби, всім відоме, але цікаво, як ви його розумієте, і чому саме воно стало вашою назвою?

- В той період я дуже часто вживала це слово. Я не думала про нього, коли починала проект, просто час від часу жлобів, людей, з таким агресивним несмаком, називала "ну ти й рагуль". А назву для проекту я придумала хвилин за десять, потрібен був домен, який пишеться і читається однаково, без усіляких "com.ua".

Мені іноді закидають, що це слово, яким нас називають східні українці. Але, наскільки я знаю, це слово взагалі із західної України походить.

- Рагулі в політиці і культурі. Вони однакові? Що у них спільного?

- Так, звичайно. У них дуже багато спільних рис. Перша з основних - це відсутність самоіронії, надто серйозне ставлення до себе. Зараз скажу нецензурно, це люди з дуже складними ї*алами. У них у всіх надзвичайно все складно.

Читайте: "Позицію відобразила": лідер ONUKA прокоментувала скандал через пісню в російському фільмі

Якщо говорити про політику, про державний апарат, то для мене типові рагулі - це ті, кого завжди можна знайти на якихось звітах, на засіданні Кабміну. Вони беземоційні, з пустими поглядами. Щось говорять, щось звітують, але в цьому немає ніякого сенсу. Вони звикли відповідати, як відмінники у школі: "Ми багато всього зробили, "надої" зростають...". При цьому людина не дуже розуміє, що вона робить і у неї немає бажання, щоб це запрацювало. Це типовий представник.

Ну і, звичайно, у шоу-бізнесі це люди, які активно ліплять собі п’єдестали з калу. Їм нема з чого його зліпити, от вони й ліплять з гівна. Вилазять на них, а потім ображаються, що ти це констатуєш.

Мені іноді пишуть: "Зачем ты это пишешь, надо, чтобы в жизни все было прекрасно, надо отмечать только прекрасное, видеть только хорошее...". Добре, я це розумію. Але якщо людей не вчити критично мислити і називати речі своїми іменами, то люди перетворяться на овочів. Всі ми можемо бути критикованими.

- Тобто "Рагулі" з часом переросли зі стьобу і розваг у певного роду доброчинну місію?   

- В принципі, вони одразу такими були. Перші пости розповідали про одяг, але потім я зрозуміла, що одяг - це такий собі прояв "рагульства". І я почала писати про якісь заходи, які б можна було не організовувати, про книжки, написані недолугою мовою, про художників придворних, які малюють Пшонку в золоті, або викладають з янтарю Порошенка. Ну це ж дикість абсолютна.

Тому я пишу про все: про політику і культуру, і соціальні якісь явища, про благодійність, яка насправді не благодійність. У нас люблять такий вечір організувати, зібрати 60 тисяч гривень, а на організацію цього вечора і на кожного, хто туди прийшов - набагато більше. Коли баби приходять, витрачають 5 тисяч гривень, а при цьому на них вдягнено 10 тисяч доларів. Ну це ж смішно. Не соромтеся, не йдіть туди. Чи хоча б не називайте це "благодійністю".

- У ваших коментарях багато влучної іронії. Звідки натхнення, вміння жартувати і жартувати вдало?

- Мені здається, що це частково виховання, частково певний досвід. Я взагалі люблю сатиричні твори, багато читаю: Марк Твен, Ярослав Гашек, Карел Чапек, Павло Глазовий, Остап Вишня, Всеволод Нестайко - він нас виховав. Та й у тата дуже хороше почуття гумору, і я з дитинства всмоктувала це. Просто ще зрозуміла, що до життя і до всього ставитися гіперсерйозно - це дуже велика помилка. Не життя, а мука буде. І гумор дуже багато сенсу надає життю. Будь-яка історія може бути позитивною.

Мене колись пограбували. Я була у спідниці зі спідничником, а сама спідниця була прозора. І через те, що я бігла за цим грабіжником підюпник задрався. Заходжу тоді ще у міліцію, а вони кажуть: "О, новенькую привели". Я кажу: "Я не новенькая, я пострадавшая". А вони мені: "Да вы все тут пострадавшие". Я розуміла, що мене пограбували, але потім я більше розповідала саме цю історію. Так перекриваються якісь негативні аспекти, ці ситуації переживаються з легкістю.  

Ви знаєте, я часом бачу людей, у яких немає почуття гумору взагалі. Мене такі люди дуже сильно лякають. Я не можу сказати, що вони погані, у мене є знайомий, він чудова людина, але він мене лякає просто своєю відсутністю почуття гумору. З іншої сторони, воно ж у нас у всіх різне.

- Якої ви думки про сьогоднішній гумор в Україні? Візьмемо популярні шоу, телевізор…

- "95 Квартал" у мене викликає… Хотіла сказати "анальні болі", але, думаю, не підійде. Реально, не знаю, як по-іншому передати це відчуття, тому що мене дуже ображають їхні жарти про Україну. Можливо, їх можна було б не так трактувати, але вони дозволяють собі занадто. Плюс, мені здається, що у них такий гумор… (замислилася). Він скочується в "петросянщину". Він не дуже адекватний. Це "Аншлаг" з Регіною Дубовицькою. Або от у нас не пустили нещодавно Єлену Воробєй.

Я коли бачила її по телевізору, у мене одразу починалася… Не знаю, вібрація всіх волосків на моєму тілі, і тривала до того моменту, поки я не перемикала. Це страшне видовище. І чомусь люди вважать, що це смішно?

Насправді цькувати треба не Єлєну Воробєй, а тих людей, хто організовує у нас такі концерти. Навіщо взагалі це привозити? Людей, які готові їсти лайно, у нас, в принципі, багато… Але коли я цей гумор бачу, мені болить. Болить через те, що це комусь подобається, що від цього комусь смішно.

- "Рагулі" і цензура. Чи є вона взагалі у вашій роботі, чи є теми, які в не чіпаєте?

Я намагаюся обходити тему дітей, дитячі знімки не візьму. Лише якщо це якась порнографізація дитини, то я це показую і прошу не робити так з дітьми. А у нас це зараз дуже часто.

Читайте: Я йому скажу при зустрічі: Фагот спробував виправдати Дорна

Зросло ціле покоління мам з надутими губами, надутими цицьками, окрім своєї зовнішності вони більше нічого капіталізувати не можуть і цьому ж навчають своїх дітей. І я бачу зараз десятирічних дівчаток, які вже себе презентують через "дакфейси". І мене це трохи напружує. Ми виростили покоління, яке несе у якості своєї візитівки "дакфейс". Це трохи страшно.

Є моменти, коли я прибираю фото. Таких випадків було дуже мало. Пам’ятаю, три роки назад я виклала фотографію з суддею. Але мені розповіли, яке у неї минуле і я одразу її видалила.

Один раз видалила фотографію, коли мені написала дівчина, що вона модель і її змусили так одягнутися. Їй болісно від цього було і я видалила. Але пишу: "Ви ж якось до людей шли у цьому одязі. Ви думаєте, вас у натовпі не так само обговорювали"?

- В одному із свої інтерв’ю ще за 2014 рік "глибами серед рагулів України" ви називали Віктора Януковича та Віктора Пшонку. Хто сьогодні, на вашу думку, може претендувати на такий титул?

- Ну, якщо взяти декларації.... (задумалася). Розумієте, люди, які декларують святі мощі, церкви, це… (пожимає плечима). Не можу так одразу виділити. Наприклад, Петро Порошенко, чому зараз про нього, бо тоді я назвала Януковича, щоб це не виглядало, що тоді я така смілива була, а зараз не готова говорити.

До Петра Порошенка у мене є декілька моментів: це ось ці церкви домашні, капличка, в капличці фреска з зображенням родини, будинок цей величезний. Сучасній людині поміщати себе в контекст 19 сторіччя... Одна справа, якби це був старий будинок, який він відреставрував, а тут людина живе у сучасному соціумі і поміщає себе у позаминулу епоху. Так само, як і ця капличка. Ти що, будеш менш релігійний, якщо у тебе не буде домашньої каплички? І з фрескою так само.

Якщо ж говорити взагалі про якісь символи рагульства, то не можу сказати, що саме ця людина, чи ця. І в шоу-бізнесі таких героїв у мене немає. Але якщо читати декларації наших чиновників, як вони їх подають, і як коментують…

Знаєте, у Подерв’янського є дуже чудовий опис: там кімната, у якій купа всякого барахла зібрано. От мені здається, що він про наших чиновників писав. Вони і люди, які дорвалися до "корита" - ось це найбільші рагулі сьогодні.

- Сьогодні багато говоримо про те, як змінюється наша країна за останні три роки. Ще рік-два назад доводилося чути думки, що Україні до Європи ще дуже далеко. Що думаєте про сьогоднішню ситуацію, візьмемо питання культури, менталітету…

- Насправді ці революційні події відкрили обличчя нації, яке не настільки було помітним. Ця взаємодопомога і величезний пласт активістів, які готові допомогати на всіх рівнях, починаючи від бабусі, яка впустила в квартиру людей, що втікали від "Беркуту". Це теж допомога. Після Майдану для мене головний висновок був, що я побачила свою націю так, як ніколи до цього навіть не думала про неї. І мені стало дуже соромно, що я оцінювала свій народ гірше. 

Читайте: "Не бачу там своїх ворогів": один забороненої Воробей знову зібрався в Україну

Я не думаю, що він якісно дуже змінився саме у цей період. Просто ці людські якості стали більш очевиднішими. Відповідно, я вважаю, що ми готові до Європи, і тоді були, і зараз. Єдине, що "талантам нужно помогать, бездарности пробьются сами", у нас верхівки очолюють люди, яким єдине місце - на сайті "Рагулі". Це нас дуже сильно гальмує. Вони продовжують імітувати, з’їдати ресурси, на які не заслуговують.

А українці готові. Я зараз не ідеалізую націю, але таких надто багато, щоб говорити, що ми чогось не варті, що ми якась недонація. Я захоплююсь нашими людьми. І в моменти такої гордості, як би пафосно це не звучало, у мене починає колоти в носі, знаєте, коли хочеться заплакати.

Ми готові. Просто жлоби на верхівці. Це ті жлоби, через яких у нас немає нормальних доріг, бо їм треба купити п’ятий Бентлі. Це ті жлоби, які дають дозволи на забудову Києва, які вішають рекламу на півфасаду… Нажаль, це наша сумна реальність. Але, сподіваюся, що ми їх все ж перемелемо.

- Як саме? Доволі часто ми бачимо, як одні ведуть за собою інших - нове покоління, яке вже нічим не відрізняється від попереднього.

- Не знаю насправді. На Майдан люди вийшли, бо урвався терпець. Було таке відчуття безсилості, що ти не можеш змінити ситуацію, це я зараз про себе кажу. У мене було таке відчуття, що ми в країні, у якій нічого не змінюється, нам сцуть в очі, затягують, затягують, а потім кажуть: "Ні, ми не підписуємо". І змінити ти нічого не можеш. А тоді з’явився шанс, люди виходили і робили свій внесок в це.

Зараз час від часу є це ж відчуття безсилля, бо на місця одних рагулів прийшли інші. Ті, що злякалися вже розслабилися. Бо перший рік всі сиділи "со сжатыми сфинктрами". А тут ніби все, всі все хавають, точка кипіння якщо наступить, то вже не так скоро, а там вже встигнуть порішати і втекти з країни.

Не знаю, що робити. Свій маленький внесок я роблю тими ж "Рагулями", щоб люди критичніше ставилися до інших. Це не сайт про сукні, це сайт про мислення і адекватність.

- Тобто у певному плані "Рагулі" сприяють переосмисленню актуальної інформації? Тверезій оцінці.

- Люди тікають від негативу, і мені здається, що новини повинні трансформуватися. Ми зараз живемо в абсолютному сюрі. Дивишся засідання Кабміну, і там: "Володимир Гройсман презентував п`ять пріоритетів на 2017 рік...". І ти думаєш: "Я це вже десь бачив". Заходиш у новини трьохмісячної давності, а він їх вже презентував. А ще до цього заходиш, і він презентував щось дуже подібне, але рік тому.

І він весь час виходить на "сложных щах", це я вже заміняю "складні ї*ала", і починає розповідати, щось таке несе… Ну про це просто вже не можна серйозно говорити.  

Тому гумор, гумор і сміх. Пробувати сприймати все це саме через таку призму, і тоді це дозволить зробити висновки, справитися з цією неадекватністю і продовжити життя.   

- Декілька актуальних на сьогодні тем. Перша з них - це "Євробачення". Що думаєте з приводу конкурсу в Україні, його тривалої підготовки і нацвідбору, який нещодавно пройшов?

- Нацвідбір був чи не один з перших, про який я не писала на "Рагулях". Здається, тільки про Віталіка Козловського написала (сміється). Бо раніше подібні відбори - це була головна тема на "Рагулях". Туди приходили якісь такі фантастичні істоти, що по-іншому просто не можу їх назвати.

Цього року дивитися було приємніше, і не доводилося писати про кожного, що цей вийшов у золотих трусах, цей зі стразами в сосках і так далі.

Для України "Євробачення" - це іміджева штука, добре, що до нас приїдуть люди. У нас зараз війна і є багато людей, хто просто так боїться їхати. Вони приїдуть і зрозуміють, до України можна їздити.

Читайте: Сергій Притула прокоментував скандальні заяви Дорна про спонсорство АТО

З негативного, у мене є багато страхів з приводу Росії. Мені дуже не хочеться, щоб їх пустили, але вони будуть давити до останнього. Більш того, другий півфінал 11 травня, тож кандидатка від Росії у символічну дату, 9 травня, може почати їхати в Україну і прориватися через кордон. Я впевнена, що таке шоу вони нам влаштують, бо Росія, на відміну від України, ніколи не пропускає шансів якось свого противника розмазати по максимуму. І вони зроблять це шоу. Найменше хотілося б, щоб це шоу закінчилось тим, що їх все ж пустять.

Бо далі буде "вкид бабла" і вона переможе. І нас ще будуть "полоскати" не один місяць. Навіть те, що вона переможе - це справа десята. Взагалі, слава Богу, що у нас є закони, які не пускають оцих Єлєн Воробєй, ми хоч так трохи відгороджуємося від творчості Кобзона, Кіркорова. Бо та антиестетика, яку вони несуть, нехай краще несуть її у своїй країні.

Отже ще раз, ми приймаємо іноземних гостей - це плюс. Ми приваблюємо увагу до свого міста, маю надію, що ми не осоромимося. Дороги, в принципі, у нас ніяк не змінилися (сміється), Лівобережну відремонтували так, що аж страшно дивитися. Всі бачили ці репортажі. Знову ж, це показує, які ці люди рагулі. У них навіть немає почуття відповідальності, розуміння, що це обличчя України. Що треба взяти і вистрибнути зі штанів так, щоб показати країну у кращому світлі.

Якщо ж говорити про всі ці погрози з боку EBU (Європейська мовна спілка, європейські організатори конкурсу "Євробачення" - ред.) , які озвучують, да будь ласка, позбавляйте конкурсу.

- Тобто вважаєте, що позицію треба тримати будь якою ціною?

- Так, треба тримати. Тому що це такий дешевий шантаж. Ці люди просто відірвані від реальності, вони не розуміють, що таке Росія, вони не живуть поруч з нею, не мають такого спільного історичного бекґраунду, який має Україна.

- Ще одна з трендових тем - група "Гриби". Що думаєте з приводу їх творчості і у чому бачите секрет такої популярності?

- Секрет популярності - те, що дуже легко запам’ятовується "Между нам тает лед". При тому, що насправді крім цієї фрази, скільки не намагалася пригадати, що вони далі там співають…(знизує плечима). Це дитячі віршики, які ми найкраще запам’ятовуємо, бо вони найпростіші. "Гриби" цим скористалися. Це, звичайно, трагедія - йти по вулиці і чути цей "Лед" скрізь.

- Під час інтерв’ю зазвичай всі питання задають вам. Якщо б ви зараз зверталися до українців, що саме запитали б?

- Доколє? Я запитала б доколє (сміється). Я запитала б, чи подобається їм те, як вони живуть, кожен з них. І нехай кожен дасть відповідь на це питання, якщо не подобається, то почніть щось міняти самі. Це ключовий двигун руху вперед.