Гадити, як ми самі собі, навіть Росія не зможе - композитор Володимир Назаров

Під час нашої останньої зустрічі в січні 2017 року народний артист Росії Володимир Назаров похвалився українським паспортом . Кількома місяцями раніше, після того, як іменний московський театр ярого супротивника путінського режиму був буквально знищений, композитор і режисер виїхав до України, звідки сам родом.

Цього разу Назаров зустрів мене в своїй київській квартирі: одягнений в халат, на носі окуляри, в руках - купа паперу, списаного текстами і акордами, на голові - творчий безлад. Догравши на клавішах ще куплет пісні до нового театрального спектаклю, композитор заварив чай і з запалом почав відповідати на питання.

Три головні біди України, чому менталітетом в Україні відрізняються навіть злодії і що вказує на те, що патріотизм українців не тільки живий, але і діяльний. Ці та інші теми в першій частині інтерв'ю Володимира Назарова "Обозревателю".

- Володимире Васильовичу, вам 66 років, стільки подій за останній час: в Москві буквально розвалили ваш театр, ви виїхали до України і активно взялися за роботу в Києві, при цьому вже котрий рік боретеся з онкологією. Проте ви просто випромінюєте оптимізм, натхнення, завзяття працювати і творити-хоч відбавляй. В чому секрет?

- Хм (посміхається). Я б зараз міг сказати, що секрет в моїх батьків, які заклали в мене цю енергію і все таке інше, але справа в тому, що зараз я живу одним днем, як і всі мої товариші по нещастю. Це такий ось великий наш клуб, як Льоня Канфер каже, члени клубу рачків (сміється).

- Смішно і сумно водночас.

- Ні-ні, не варто перейматися з цього приводу. Ось ти сам поміркуй, уявімо вибір - інсульт або рак. Правильно, виберемо не те, не інше, краще бути багатими, здоровими. Але все ж таки, Бог послав тобі таке випробування, хіба краще бути паралізованим, п'ять років, витріщивши очі, бути тягарем для родини, для всіх?

Якби довелося обирати, то моя хвороба - не вирок. До того ж вона стимулює мене нічого не відкладати на завтра, робити сьогодні. А ще я постійно радію життю. Мене радує абсолютно все, що знаходиться навколо: природа і погана погода, і сніг, і дощ, і сонце. Чесно кажучи, раніше я цього не розумів.

Читайте: Назаров про Україну: я бачу тут молоде, волелюбна громадянське суспільство

- Якось в одному з постів в Facebook ви згадували "мені 66, я вже старий". Ця цифра турбує вас?

- Взагалі не турбує. Це ось раніше, коли мені було, скажімо, 63, можна було перевернути і було 36. А зараз перевертаєш, виходить 99. Не дуже затишно, тоді я просто перевертаю і кажу: "Я доживу до 99" (сміється).

Звичайно, якщо ходити повз дзеркало і не особливо свою пику розглядати, то в принципі не особливо й турбує. Я енергійний, можу репетирувати 24 години на добу, молоді ламаються, а мені кажуть: "Та чорт би його побрав, може, він все ж таки зробить перерву?!" І ось якщо Господь Бог або хто вистрілює в мене якимись смертельними пострілами, як це було в травні 2016 року, коли раптом у мене утворився апендицит, його не розгледіли і почався перитоніт. Я лежу, розумію, що ріжу дуба, а вони мені: "Запалення легенів, запалення легенів..." Закінчилося все дуже навіть благополучно, попалися досвідчені хірурги. Ну і такий момент, що коли пацієнт хоче жити, медицина безсила (посміхається).

Тому якісь такі удари життя мені завдає, але не до кінця. Це ще більше вселяє мені впевненість, що потрібно робити все сьогодні, бо завтра може не бути. При цьому в 2003 році мій хірург дав мені півроку життя. Я кажу йому: "Досить вам, гер Хертлі", так я його називав, а він мене - "хер Назаров". Кажу: "Досить, точно ще десятку проживу". А він мені доводив, що ні. Ну німці, вони ж прямі, як кут будинку. За його показниками - півроку. Потім вже після операції він свою думку змінив. Але до операції я хотів під цим ось, що в мене півроку терміну.

- Що відчували в той момент?

- Ти знаєш, дивно, але якось по-дурному весело було. Мовляв, "ну а чого, треба подивитися, що там. Може, там цікавіше" (сміється).

Ну а ось Путін, сука, обриває життя наших хлопців на сході. Зовсім же молоді ще, 18-20-річні. Та наші хоча б на боці добра. Так, вони ризикують життям, вони на передовій, але вони захищають свою батьківщину. А ось за що російські хлопці гинуть як собаки, їх же там закопують без розпізнавальних знаків... При цьому гроші, які їм не завжди і платять, за російськими мірками абсолютно того не варті. Чи то вже зовсім мізки атрофувалися від алкоголю і наркоти? Вони взагалі не думають, куди вони йдуть, за що вони воюють? А який злочин вони на голови свої, дітей та онуків кладуть.

- Трохи більше року тому ми з вами спілкувалися в студії ObozTV , вже тоді ви хвалилися українським паспортом. Як живеться в Україні? Все задумане виходить реалізувати?

- Все слава Богу, але я, чесно кажучи, в Києві не помітив великого прагнення запрошувати мене ставити. А от в Дніпрі я виявився затребуваним, там у мене спектакль за спектаклем, підібралася команда, ось уже третій проект: "Скрипаль на даху", "Живий Собі пес" і зараз "Ходжа Насреддін".

Це Дніпровський музично-драматичний театр ім. Шевченко. Художній керівник і директор - заслужена артистка України Оксана Петровська. Вже утворилася команда видатних майстрів працюють над цими спектаклями - це мій співавтор Петро Мага, який написав чудові вірші і лібрето до "Живий Собі Пес". Художник сценограф Борис Голодницький, художник по костюмах Ольга Іванова, і зараз на мюзикл "Ходжа Насреддін" команда здобула ще й видатного драматурга Анатолія Крима. Фонд "Солідарність" Олександра Петровського, фірма "Алан", генеральний директор В'ячеслав Капустін - це спонсори моїх вистав.

- Тобто вам комфортно в Україні?

- Так. Знаєш, до мене жодного разу за весь цей час не підійшла жодна сволота з чиновників зі словами "а чому б вам не поставити спектакль на славу нашого президента?" Зрозуміло, що я б послав, хто б не підійшов, як це було і в Росії. Кажу їм: "А ви вмієте ставити спектаклі?" Вони: "Ні". Питаю: "А музику писати?" Вони знову: "Ні". Кажу: "Так от швиденько навчіться і поставте". Вони одразу ж: "Ми не зможемо". А я їм: "Чому ж, ось те лайно, яке ви поставите, як раз буде відповідати тому лайну, про яке ви хочете ставити спектакль, іншого Путін отримати не може".

Читайте: Потрібно рятувати українську мову - народний артист Росії Володимир Назаров

- Як на це реагували?

- Ну як, результат відомий (сміється). Добалакався. Але я тобі скажу от що, отримав я від президента Путіна заслужено. Хоча він мені не президент, тільки перші вибори були легітимні. Решта - підстановка. Ну та хрін з ним...

Так ось, від його влади я все отримав заслужено. Я цю худобу з самого його появи в 99-му році, коли він став наступником, і ми всі зрозуміли, що він буде балотуватися, я відразу кричав "що ви робите ?!" Говорив, що не можна за нього голосувати. А сьогодні вже мені кажуть: "Як ти стільки років назад зрозумів, що за Путіна не можна голосувати, що він злочинець?" А я їм ще тоді говорив, що не можна ставити при владі ГБ-шника. От і все.

Зараз он кричать "крадій Путін, крадій Путін". Він не крадій. Він вбивця і злочинець. Крадій, от якщо вибирати з двох зол, то я б обрав крадія. Краде, але хоча б не вбиває. А у цього руки по лікоть в крові. Все, що я там думав в 99-му, на жаль, виявилося настільки гірше навіть моїх самих песимістичних прогнозів. Я не очікував, що буде війна з Україною, з Грузією, що такими темпами і об'ємами проливатиметься кров, що будуть підривати будинки і вб'ють мого друга Бориса Нємцова.

Проте, це сталося. І ось про що я точно мрію, так це щоб він здох раніше, ніж я. Ми з ним ровесники, і я, так би мовити, можу не дожити до цього світлого майбутнього. Тому мрію, щоб потвора ця здохла раніше.

- Знаєте, популярне бажання, особливо в Україні останні роки.

- А раніше я приїжджав до України, на кожній бензоколонці мені говорили "от би нам вашого Путіна". Я тоді вже говорив їм, подуріли вони чи що. Питаю: "Чим же він вам так подобається?" А вони мені: "От, у мене кума працює в Москві, так там дороги хороші, медицина хороша, пенсії...". Гаразд, згоден, дороги хороші, але тому що це візитівка. Що стосується пенсій, ну колишні ГБ-шники, може й хороші отримують, всі решта відповідно до цін отримують нижчі за прожитковий рівень. А вже в Росії в цілому, в Сибіру ... Все розвалено.

- Ну ось дивіться, не раз чув, як українці кажуть "в Росії, в Росії... А у нас що, не те ж саме?"

- У нас схожа ситуація, але ми хоча б не вчимо весь світ і не говоримо, що ми найкращі. Я прекрасно розумію, що в Україні є проблеми. Взагалі в Україні дві біди, не буду говорити "дурні й дороги", це істина, а ось дві біди - це країна, яку роздирає війною і не менше роздирають корупція і крадії. А це, я б сказав, навіть небезпечніше війни буде. Хоча Росія настільки пронизала українські державні установи своїми агентами, які паскудять як можуть. Та все ж так гадити, як ми самі собі, навіть Росія не зможе. Це ми великі фахівці.

Я, чесно кажучи, не розумію, чому до цих пір нічого не вирішено з антикорупційним судом? Чому, врешті-решт, не можна поступитися частиною суверенітету і верховний суд віддати до Брюсселю? Чому не можна пустити до України іноземні банки і страхові компанії, які не брали б хабарів, якщо ти раптом асфальт поклав на 20 см тонше?

- В цьому, напевно, і проблема.

- Так, а потім нам розповідають, що "ми через війну не можемо впоратися з корупцією". Хлопці, не смішіть. Це брехня. З корупцією ви впоратися не можете бо у вас загребущі руки, жадібні натури і абсолютно немає ніякої любові до батьківщини. Немає ніякого патріотизму, і вам взагалі все одно, прийшов Путін і якщо він вам дав можливість красти, то ви будете йому дупу цілувати, бо для вас гроші - ікона і релігія. От і все. Що б мені не говорили, а це найжахливіше для України.

Читайте: "Як потім дивитися в очі жінкам, чиї сини загинули?" Назаров пояснив, чому не поїде в "Л / ДНР"

- Ну а менталітет, Володимире Васильовичу? Ви відчуваєте якусь різницю?

- Росіян та українців? Різний. По-перше, навіть злодії в Україні - вони все ж таки люблять свободу (сміється). Ось вона різниця: "так, я ось такий-сякий, але мені не потрібен "русский мир" і мені не треба вказувати, як мені тут красти, я сам второпаю". Розумієш, навіть злодії, я вже не кажу про величезну кількість патріотів, які в Україні дійсно є. Скільки, як ось дніпровський театр, робиться за частиною благодійності: возять на фронт медикаменти, їздять з концертами, збирають речі і не тільки.

До речі, Дніпро. Розповідають, що Дніпро - абсолютно російськомовне місто. Можу підтвердити. Однак на україномовних спектаклях народ у мене сидить. Отже справа не у мові. Дніпровці не тільки поставили заслін путінській наволочі, зуміли вже коли фактично була створена "Дніпровська народна республіка", коли по місту ходили молодики зі зброєю і зривали українські прапори, люди жорстко поставили цей заслін і вата, яка за 300 гривень бігала готова теж лягти під Путіна, раптом відчула, що захищатися будуть серйозно. Вони відступили назад і Дніпро залишився українським, а був за крок від загибелі.

Зараз там викуповують у комерсантів колишній госпіталь, переобладнують його в нормальний лікувальний заклад, віддають його державі, наповнюють його величезною кількістю сучасної техніки і лікують наших бійців. Це говорить про те, що в Україні патріотизм живий - і він діяльний.

Але разом з цим багато які ЗМІ належать якимось господарям, яким не вигідно писати про світлі сторони і ставити в приклад таких людей. Пишуть, як все погано, що буде новий Майдан і треба скинути президента і Верховну Раду. Хлопці, давайте скинемо, але приведіть спочатку політичну силу з ясною і чіткою програмою.

Вибори в Україні, я впевнений, будуть справедливі. Інша справа, що народ може обрати якогось ідіота. Он в Америці обрали кретина, але ж з початку його передвиборної кампанії тільки ледачий на ньому не топтався. Всі були проти нього, але ж виграв, хоч і з мізерною перевагою. Якщо б це була тоталітарна держава, то ці 2% підробили б, а тут вибачте, демократія. Так і в Україні схожа біда може трапитися, прийде якийсь ідіот чи ідіотка під гаслами "дайте мені поправити, бо я ще жодного разу не дорвалася до цього посту".

- Ви вказали на дві біди України-це війна і корупція. Давайте, щоб вже було все як це зазвичай буває в інтерв'ю, підведемо риску і назвемо третій момент, третю проблему, про яку варто задуматися українцям.

- Я не очікував побачити в Україні такої великої кількості відвертих ворогів. Вони навіть не соромляться публічно висловлювати свою позицію.

- Маєте на увазі українців з проросійською позицією?

- Так, це і політики, і просто громадяни. Люди, які співпрацюють з Росією, а це країна-агресор, країна, яка вбиває українців. І всі ці лицемірні заяви про "гібридну війну"... Хлопці, коли я приїжджаю до мого рідного Новомосковська, я з жахом бачу, як на місцевому кладовищі збільшується кількість могил молодиків, які загинули на війні. Це місто з 80 тис. населення, я вже не кажу про міста-мільйонники.

І після цього знаходяться люди, які вважають за краще не помічати війну, вона їм некомфортна. Агов, ви не можете вести себе так сьогодні, знаючи, що ваша країна перебуває у стані війни з Росією. При цьому не Україна напала на Росію, не Україна вбиває на території Росії молодих хлопців, а навпаки.

В якійсь мірі це прорахунки української влади. При розподілі бюджету треба було враховувати ту шалену геббельсівську пропаганду, яку веде Росія проти України. Це інформаційна війна, яку Україна програла просто всуху. І ось ці потуги складати якісь списки - це жалюгідні спроби, які не переламають ситуацію.

- Тобто, вважаєте за краще відповідати не заборонами, а такою ж пропагандою? Це маєте на увазі?

- Так, тому що багато з того, що Україна і навіть влада робить для свого народу, а найцінніше - те, що самі українці роблять для своєї батьківщини - ось про це треба писати і говорити. Це повинно з екранів телевізорів бути так само. Адже з того боку йде шалений негатив, Путіну ж начхати, що у нього пенсіонери вимирають, він ці гроші пускає на пропаганду. А проти неї нічого немає. Виходить, що люди, які роблять дійсно патріотичні вчинки заради своєї батьківщини, вони не отримують підтримки. І це велика біда.

Другу частину інтерв'ю з Володимиром Назаровим читайте незабаром на "Обозревателе".