Побачивши колону з "вантажем 200", уже чотири роки їздимо на Донбас - музиканти з США

Одесит Ігор Шепета та його друг Павло з Кременчука вже більше 10 років живуть в США. У Філадельфії, будучи щасливими чоловіками та батьками, вони виховують дітей і заробляють на життя музикою.

У 2014 році, пильно стежачи за тим, що відбувається в Україні, музиканти вперше вирушили на Донбас. З того часу учасники гурту Vertex в стінах бліндажів та просто неба відіграли для українських військових сотні концертів і залучили до волонтерської допомоги церковну громаду свого міста в США.

В інтерв'ю "Обозревателю" соліст і лідер гурту розповів про перший приїзд до України, про рушійну мотивацію, складнощі і небезпечні ситуації, які музиканти ось вже чотири роки долають на шляху до тих, хто захищає їх рідну країну.

- У мережі вас називають україно-американським гуртом. Розкажіть трохи про себе. Як ви опинилися в США і що сподвигло вас вирушити на Донбас?

- Україно-американським нас називають тому що ми з другом їздимо з Америки з 2014 року. Павло родом з Кременчука, я - з Одеси. Він багато років вже живе в США, переїхав якось з родиною. І я досить давно вже живу там, років тринадцять, напевно.

У 2014 році всі дуже хвилювалися через те, що відбувається в країні, а в той час ми і працювали разом, і ходили до однієї церкви, разом молилися за Україну. І прийшла ось така ідея, не знаю, наша вона чи Богом дана, що потрібно їхати додому і допомогти, тому що на дивані просто не сиділося. У нас 7 годин різниці, ми дивилися тоді всі ці новини, стріми... так з'явилася ця думка. А в США ми займаємося музикою, у нас є кілька альбомів.

У тому ж 2014 році ми приїхали до України, як раз в розпал всіх подій. Ми, чесно кажучи, їхали, не маючи якогось чіткого уявлення про те, що саме будемо робити. Знали, що у нас є такий інструмент як музика, думали, що зможемо допомогти тимчасово переміщеним людям або хлопцям в госпіталях. Але вийшло так, що на в'їзді до Запоріжжя ми побачили колону - кілька машин з "вантажем 200", а до цього ми зіграли вже кілька концертів для військових, і нас це настільки зачепило, що ось вже чотири роки ми їздимо на Донбас.

Читайте: Заслужила! Приходько оприлюднила свій позивний в зоні АТО

- Яким був перший виступ?

- Ми не знали, з ким можемо працювати, і ми просто потрапили до військових, які стояли під Кримом, там зіграли вперше, а потім нас запросили грати для хлопців, які виходили з оточень.

Тоді ж ми грали для одного з батальйонів 10-ї бригади, який був дуже сильно розбитий, половина бійців загинули. Концерт був дуже важким, але ми побачили, напевно, якийсь ефект, який наша музика, щирі слова спрвляли на хлопців і нас це дуже вразило.

Зараз вже, після сотень концертів за цей час, той вечір згадується як дуже важкий. У всіх планах. Проте ми зрозуміли, що можна словами про добро, про світле, про Бога якусь частинку надії принести хлопцям, порадувати їх.

- Чи завжди все проходить благополучно, чи все ж доводилося опинятися в небезпечних ситуаціях?

- Ми люди віруючі, наш склад гурту завжди це дуже об'єднує. Він іноді змінюється, хлопці з Молдови та Румунії, яким небайдуже, до нас приєднувалися вже кілька разів. І так виходить, що протягом усього цього часу Бог нас дуже береже, хоча ситуації були різні. В дорозі і перед нами, і за нами падали снаряди...

Але була одна ситуація, в травні минулого року ми виїжджали з Маріуполя на позиції і абсолютно випадково залишили одного з капеланів у міській церкві. Він дзвонить, а ми вже мчимо в машині. Повернулися, втратили буквально 10 хвилин. Коли ж приїхали на позиції в Широкино, а там на той момент проводилися бойові дії, навколо трохи димно, пильно... Зайшли на позиції і стали кликати хлопців, до нас ніхто навіть не вийшов на зустріч, все якось дивно спорожніло.

І ось коли ми почали їх звати, вони стали вилазити з підвалів, укриттів. У них такі очі були, вони не могли зрозуміти, як ми проїхали, бо там ледь закінчився обстріл. А на те місце, де ми поставили машину, буквально за три хвилини до нашого приїзду лягли шість снарядів забороненого калібру. Уявіть собі на хвилину цей, напевно, Божий гумор, що ми одного зі своїх забули і не приїхали на кілька хвилин раніше.

Читайте: Народному артистові України "зірвали" концерт на користь бійців АТО

- Як ваші рідні поставилися до ідеї відправитися до України, в зони бойових дій?

- Я одружений, у мене двоє дітей і ми чекаємо на третю дитину. У Паші теж троє дітей і дружина. Чесно, якби не підтримка наших дружин... Вони, знаючи, яку користь приносить все те, що ми робимо, знаючи і зустрічаючись навіть з хлопцями, з якими ми там познайомилися, дуже нас підтримують.

Звичайно, переживають. Зізнаюся, не завжди навіть спочатку видавав всю інформацію. Пам'ятаю, вперше коли поїхали, а дружина моя залишилася в Америці, ми домовилися, що якщо я зможу взяти слухавку, то беру, якщо ні - вона шукає мене через інші канали. Пересаджували ми колись мінометний обстріл в Вугледарський дузі і дружина зателефонувала мені якраз в цей момент. Каже: "Що це шум?" Мені довелося говорити, що йдуть навчання і таке інше (сміється).

- Неодноразово доводилося чути, що багато жителів США абсолютно не орієнтуються в питанні України, мало хто знає, що взагалі відбувається на Сході. Як ваші тамтешні колеги, знайомі відреагували на ваші поїздки?

- Однозначно, так і є. Ми з Павлом ходимо до християнської церкви, яка до того ж спрямована на благодійну діяльність. І коли в 2014 році почалася війна, ми запустили там кілька проектів - для біженців відправляли гуманітарну допомогу і доводилося багато американцям розповідати про Україну. Найчастіше вони знали Україну, як частину Росії або щось подібне.

Звичайно, все кардинально змінилося за ці роки, і було приємно бачити, коли люди, нічого не знаючи про культуру цієї країни, а іноді і місці, де вона знаходиться, співпереживають і хочуть допомогти. Це дуже надихало нас.

Так різні проекти проводили там, збирали молитву за Україну. При цьому раніше не було такого в нашому місті, щоб представники різних релігійних організацій збиралися разом, об'єднаних однією метою. Мені от дуже приємно, що є американці, яким не все одно.

Тому ставлення до того, що ми робимо, дуже позитивне і дуже багато допомоги за цей час ми отримали.

- Тобто та частина волонтерської місії - ось ви останній раз приїжджали з великим запасом засобів гігієни - в ній теж беруть участь ваші знайомі з США?

- Так, ми ось з хлопцям вирішили, що конкретно наша діяльність полягає в концертах, словах, молитвах. Але паралельно з цим ми намагаємося підтримувати тих, хто постійної працює у волонтерській сфері.

- Що зазвичай люблять слухати бійці?

- По-різному буває, ми вже склали собі приблизну формулу. До того ж музика у нас вся жива, в день іноді буває по три концерти з програмою близько години. Це важко, але ми їдемо здалеку, хочеться викладатися по максимуму для хлопців. Тобто співаємо 10-11 пісень, з них, напевно, 60-70% - це наша авторська музика. Деякі пісні вже написані під враженням того, що відбувається в Україні. І є пісні інших гуртів, ми знаємо, що вони подобаються хлопцям і їм приємно буде послухати.

Іноді можемо грати по кілька пісень вжкішої манери, коли у нас є можливість розставити всю свою техніку, звук, яку ми возимо з собою. А це, до речі, безпрецедентно для тих умов, в яких ми граємо. Може, в музичному рівні нам не варто себе порівнювати з кимось ще, але ми не раз перетиналися з відомими українськими особами і, в принципі, ніхто не наважується везти з собою апаратуру, щоб пограти двадцяти бійцям.

- Питання дещо особисте. Переїзди, перельоти, транспортування техніки... У скільки обходяться вам подібні "тури" в Україну?

- З огляду на, що ми діти української землі (сміється), ми дуже практичні в наших кроках, нас не треба порівнювати з іноземцями, яким потрібні якісь особливі умови, гарантія безпеки, ефективного та комфортного транспорту. Вийшло так, що велика частина апаратури була привезена або надіслана сюди, і вона тут знаходиться, так як Маріуполь став певною нашою базою. Тому іноді ми по ходу щось довозимо, іноді щось втрачаємо, чекаємо поки доходять ще сумки. А решта - це перельоти з США і назад. Це вже коли дорожче, коли дешевше, ви знаєте ціни.

Є люди, які іноді допомагають, часом наша церква нас підтримує. В основному великі витрати йдуть на транспорт. Ось, наприклад, за останню поїздку саме робочого часу було близько 11 днів. Ми відіграли 23 концерти і проїхали 3,5 тис. кілометрів.

Читайте: Джеджула, Лещенко і Власова виступили для поранених із зони АТО

- Що за ці чотири років і сотні концертів в зоні АТО ви могли б сказати щодо позиції ніби артисти поза війною, поза політикою?

- Якщо брати конкретно момент саме політичний, то я згодний, що можна бути артистом поза політикою. Якщо ж брати моменти того, що є конфлікт добра і зла, того, що хтось правий і хтось не правий, і ми виступаємо на боці слабкого і правого в нашому розумінні, то однозначно у нас є щодо цього своя позиція.

Але, чесно кажучи, кожен з нас їздить туди, виходячи з того, що надія для України, для людей, які живуть в Україні і взагалі в усьому світі, полягає в Богові. Я щиро вважаю, що саме в цьому надія людей.

Останнім часом ми всі говоримо, що чекаємо весни. Але весни не погодної і сезонної, яка нікуди не дінеться, прийде, а весни для країни нашої, де перемогою закінчиться війна, де буде мир, не буде корупції і всієї цієї гіркоти, як складно жити в Україні. Де можна буде жити чесно, нормально і поклонятися Богові, який нас всіх любить. Але я вірю, що зміни можуть прийти в серці кожної людини. Якщо у всіх людей буде змінюватися щось всередині, тоді зміниться і країна.

Тому сказати, що ми їдемо туди через якісь політичні погляди... (замислився). Однозначно ні. Ми їдемо туди для тих хлопців, які жертвують життями на передовій і часом, який могли б провести з рідними.