Знову двійка

"Якщо бланк вітальний, то адресата спочатку привітати потрібно", - пояснював коту Матроскіну основи політесу листоноша Пєчкін. Кот, правда, все одно не придумав нічого кращого простодушної фрази "вітаю, Шарик, ти - бовдур". У Венеціанській комісії засідають далеко не мультяшні персонажі. Кращі юристи континенту. Тобто люди за визначенням виховані, з досвідом і, зрозуміло, освітою. Висновки свої вони намагаються формулювати без різкостей. Але, схоже, навіть фантазії добірних правознавців не вистачило, щоб врівноважити кніксенамі на адресу офіційного Києва довгий список очевидних безглуздостей, які вони виявили, заглибившись у вивчення "українського питання". 77 пунктів висновків експертів звучать як вирок. Некомпетентності і непрофесіоналізму тих, хто "кроїть" українську Конституцію. Підсолодити пілюлю по печкінскому рецептом - хоча б формальним заохоченням зусиль реформаторів - венеціанці так і не наважилися.

Найбільше європейських юристів вразив український Конституційний суд. Левова частка зауважень стосується саме його дій. Хоча експерти кілька раз підкреслюють, що не мають наміру давати оцінки рішенням суддів і тим більше не уповноважені їх переглядати, вони просто ... не в силах приховати свій подив. Як суд міг у 2010-му взятися за справу про реформу, якщо в 2008-му сам вирішив, що не повноважний його розглядати, оскільки поправки до Конституції вступили в законну силу (пункти 19 і 31 "висновків")? Чому не пояснив, як узгоджуються між собою два рішення, які суперечать один одному (пункти 33 і 34)? Де виразне пояснення механізму переходу від одного конституційного стану до іншого (пункт 39)? Чому судді відмовилися враховувати наслідки свого рішення, хоча зобов'язані були це зробити (пункт 38)? У якій ще країні можливо автоматичне відновлення дії скасованої шість років тому Конституції (пункт 41)? Питання наростають як сніжний ком. При цьому експерти чи не на пальцях пояснюють, що цікавляться всім цим не з шкідливості. І навіть не з дозвільної цікавості. Квапливість і відверта неохайність суддів у принципових питаннях вже зараз, за словами венеціанців, дозволяють засумніватися в легітимності практично всіх органів української влади, сформованих за Конституцією 2004 року - парламенту, уряду і самого президента (пункти 43 і 70).

Звичайно, на сумніви "якихось там" європейських юристів офіційний Київ може не звертати уваги. В крайньому випадку, оголосити їх малозначними. Як Сталін, свого часу спросивший з насмішкою: "Папа Римський? А скільки у нього дивізій? "Правда, коли розмова передали понтифіку, той помітив, що у Сталіна ще буде можливість познайомитися з папськими дивізіями ближче - радянські диктатори ж теж смертні. Венеціанська комісія, звичайно, не каральний орган. Ніяких санкцій до "порушників конвенції" вона застосувати не може. Але її авторитет незаперечний для інших європейських структур, у розпорядженні яких вже є цілий арсенал "батогів" і "пряників". Та й зробити вигляд, що знати не знає жодної комісії, українська влада не може. Оскільки сама зовсім недавно виправдовувала свої дії гучними посиланнями на венеціанців - мовляв, хто як не вони критикували "осоружний" реформу 2004 року і хвалили "кращу" Конституцію в редакції 1996 року.

Виправдання були такими гучними, що комісія вирішила докладно пояснити - все в тих же висновках, - за що саме критикувала реформу Кучми - Медведчука. За поспішність (загалом-то черепашачу в порівнянні з темпами її скасування новою владою) і збереження ... занадто великих повноважень у руках президента (пункт 15). Нагадавши, що ідею розширення прав парламенту саме гаряче підтримували (пункт 13). Причому думки своєї не змінювали ні до, ні після 2004-го. Так, Конституція 1996 отримала високу оцінку венеціанців, але вони відразу звернули увагу на те, що вона - при всіх своїх перевагах - не завадила концентрації влади в руках президента (тоді ним був Кучма) і не запобігла конфронтацію між виконавчою і законодавчою владою (так теж було при Кучмі, при Ющенку президент більше конфліктував з прем'єром). Більш того, конституційні проекти Ющенка венеціанці теж критикували в першу чергу за збереження в руках глави держави "непотрібних" в демократичному суспільстві повноважень (пункт 20). Розраховувати після всього цього, що європейські юристи можуть підтримати повернення Януковичу повноважень Кучми, здатні тільки казково наївні або безмежно цинічні люди. Зізнайтеся чесно, ви особисто вірите в наївність нинішніх мешканців Печерських пагорбів?

Назвати аматорами юристів, які відповідають на Банковій за конституційний процес, теж язик не повертається. Свою справу вони знають настільки добре, що могли б лист з Венеції цитувати, що називається, не розкриваючи конверта. Зрештою більшість правових аргументів венеціанців їм не просто знайомі. І Олександр Лавринович, і Олена Лукаш самі із задоволенням їх приводили. І своїм "клієнтам" підказували. Зовсім недавно - коли були в опозиції. І їм потрібно було доводити, що реформу скасувати неможливо. Зі зміною влади установки, звичайно, змінилися. На берегах Дніпра. Але не Адріатики.

Можна, звичайно, здивуватися, навіщо взагалі потрібно було звертатися до Венеції, якщо розгромну оцінку "українських експериментів" можна було спрогнозувати майже зі стовідсотковою впевненістю. Але в тому-то й річ, що запит надійшов не з Києва. До комісії звернувся голова моніторингового комітету ПАРЄ, і представники української влади змушені були до нього приєднатися - хоча б для того, щоб уникнути розгрому прямо на сесії Парламентської Асамблеї в жовтні. Процедура в чомусь схожа на механізм вирішення конституційних суперечок на національному рівні - у країнах, де він діє. На захід від Бугу до Конституційного суду прийнято призначати кращих юристів, здатних дати кваліфіковану оцінку тому чи іншому законодавчому акту. І звертаються до них в першу чергу за роз'ясненнями, а не за підтримкою тієї чи іншої гілки влади.

В Україні пріоритети, на жаль, інші. І Венеціанської комісії, по суті, довелося виконувати за вітчизняний КС його роботу. Результат не на користь мешканців будинку на київській вулиці Жилянській. Причому не тільки за вердиктом від 30 вересня. Скажімо, формування парламентської коаліції "тушками" європейські експерти, на відміну від українських суддів, однозначно визнали таким, що суперечить Конституції, що діяла на той момент. Звичайно, в редакції 1996 року про коаліцію не говориться взагалі (пункти 23 і 24). Чинний закон про Кабмін, за словами венеціанців, як мінімум в трьох важливих пунктах їй прямо суперечить.

Ну а щоб, як кажуть, "два рази не вставати", експерти пройшлися і по майбутнім - теж цілком передбачуваним - рішенням української Феміди. Попередивши, скажімо, що рішення про терміни повноважень вітчизняні судді вже приймали, коли розглядали питання про дату президентських виборів. І цілком зрозуміле бажання "підсобити" парламентаріям в їх бажанні залишатися в депутатських кріслах подовше, може мати "побічний ефект" у вигляді визнання неконституційним обрання нинішнього президента (пункт 51 "висновків"). Але в тому, що КС їх почує, венеціанці, схоже , не впевнені. Тому кілька разів наполегливо повторюють: поправки до Конституції (минулі і майбутні) - занадто відповідальна справа, щоб доручати їх настільки вузькому "творчому колективу". Можна, звичайно, слідом за булгаківським Борменталем поцікавитися: а що "якщо замість мозку Клима Чугункіна вживити мозок Спінози", але венеціанці по-професорськи непохитні - краще робити все звичайним шляхом. Передбаченим, до речі, українською Конституцією. Через парламент. Двома голосуваннями. У тому числі і кваліфікованим (як би кумедно це слово не виглядало в додатку до нинішнього складу Верховної Ради) більшістю. Бажано, обговоривши проект з громадянським суспільством і (о, жах!) з опозицією.

Правда, на листи з Європи - іноді дуже для неї образливі - українська влада вже навчилася реагувати з усією притаманною їй винахідливістю. Один із способів можна назвати "вишиванням мережкою" - це коли з тексту документа висмикуються (і цитуються) тільки ті фрагменти, які офіційному Києву приємні, і в результаті навіть критичні послання оголошують "свідченням підтримки реформаторських зусиль української влади". Висновки Венеціанської комісії, втім, для такої "обробки" підходять мало - приємних? Пасажів в них практично немає. Тому, швидше за все, в хід піде інший метод - умовно іменований "зустрічній ініціативою". Якщо експерти наполягають на "всеосяжної конституційної реформи", оголосити, що саме така реформа давно готується в надрах вітчизняної влади! Тим більше що Андрій Єрмолаєв - керівник президентського Інституту стратегічних досліджень - якось обмовився, що поправки до Конституції дійсно готуються. А які саме - не уточнив. Саме час розповісти, що саме такі, про які мріють в Європі.

Можливо, виглядає не надто переконливо - враховуючи, що венеціанці наполягають на децентралізації, а українська влада останнім часом тільки й робить, що повноваження концентрує. Але консультантів Банкової це не бентежить. До діалектиці в стилі сталінського "загострення класової боротьби у міру просування до комунізму" вони звикли. Згадайте, з якою легкістю вони перейшли від захисту реформи-2004 до її нещадної критики. Так що, їм варто оголосити, що, скасовуючи реформу і повертаючись до президентської республіки, вони насправді просто ретельніше готувалися до введення республіки парламентської? Просто для того, щоб стрибнути, потрібно спочатку розбігтися. Нову реформу все одно доведеться затверджувати в парламенті? Чи не простіше було з самого початку підготувати її проект і передати в Раду, яка останнім часом з готовністю і без жодного обговорення голосує за будь-які пропозиції Банкової? Навпаки! Рада тому й голосує без обговорення, що повноважень її позбавили без всякого попиту, рішенням Конституційного суду. І на майбутнє, якщо показуватиме норов, не бажаючи проводити конституційну реформу за сценарієм Банкової, так і залишиться без повноважень, на пташиних правах. Таке ось "примус до демократії" в українському виконанні.

Втім, так і залишається незрозумілим, з якої статі люди, що зосередили у своїх руках владу над країною, від цієї влади вирішать відмовитися. Щоб просто сподобатися Заходу? Ну а для демонстрації благих намірів цілком достатньо активно працювати над проектом реформи. Довго. Дуже довго. Практично нескінченно. А країна при цьому цілком може жити за "тимчасовим", але таким зручним для влади правилами сверхпрезідентской республіки. Незручно країні? А хто її питати буде? Влада ж і так знає, що громадяни більше всього на світі не хочуть повернення до "хаосу помаранчевої епохи". Якщо пам'ятаєте, мультяшний Шарик був готовий був навіть взимку ходити в кедах. А все тому, що йому категорично не подобалися валянки. ДТ