Фільм "Вибір Олега": російські найманці розповіли, що забули на Донбасі

Французькі журналісти Олена Волошин та Джеймс Кіо (James Keogh) презентували документальний фільм "Вибір Олега" про російських вояків, що називають себе добровольцями і приїхали воювати до чужої держави.

Відео дня

"Що я роблю на Донбасі?" Таке запитання ставлять собі герої нової стрічки. Олег та інші реальні дійові особи – військовослужбовці, визнають, що проти ЗСУ стоять на Донбасі одні росіяни, а передбаченого Мінськими угодами режиму тиші вони дотримуються лише, коли приїжджають спостерігачі ОБСЄ, йдеться у репортажі Радіо свобода.

Автори фільму кажуть, що свідомо вирішили показати тільки одну сторону цього конфлікту. Адже знімати стрічку про українських добровольців простіше, бо ті свідомо беруть до рук зброю. А російські добровольці визнають, що стали на Донбасі жертвою пропаганди.

Читайте: Латвійський режисер зняв фільм про українських волонтерів

"Я їхав сюди, щоб допомагати і захищати мирних громадян Донбасу. Це були мої такі ідеологічні думки, що я їду задля доброї справи, от чесно. Я вже через два тижні розчарувався у цій війні", – так починається фільм. Це документальний монолог із іншого, російського, боку барикад.

Олег Дубінін – 32-річний російський офіцер з Тюмені. На момент зйомок фільму він вже рік живе в Донецьку, де командує 60 російськими добровольцями батальйону "БАРС". Взяв відпустку, каже, думав поїхати на два тижні, нікому нічого не казав. Ілюзії розтанули швидко: побачив "віджимання" майна у місцевих жителів, конфлікти між батальйонами, деморалізацію добровольців. Із його монологів складається враження, що Олег вже не дуже розуміє, чому залишається в Донецьку: нібито тримає бажання помститись за вбитих друзів, авторитет і "насиджене" місце. Ідейності у тюменського офіцера давно немає, а нагороди і медалі від "Росії-матушки" – є.

"Я все розумію, пацани на нервах, всі стомились. Тут залишились одні росіяни. Вся місцева компанія роз’їхалась. Але поки кожен не помститься за тих, кого з нами немає – ми звідси не підемо", – каже Олег у фільмі.

Батьки Олега вірять, що син "робить добро", воюючи на Донбасі.

Наприкінці фільму до Олега у Донецьк приїжджають батьки, з якими він не бачився понад рік.

Читайте: Олександр Міндадзе: Ми з українцями були проти війни

"Місто живе вже своїм життям на повні груди, комерсанти понаїхали. Минулого року в’їжджали в місто – було порожньо, а зараз затори", – розказує він родичам, поки везе до місця дислокації.

Батьки Олега, власне, як і сам головний герой – реальні люди. Вони погодились на зйомку з радістю, адже вірять, що син "робить добро, він на своєму місці".

"Це брудна війна, тут немає цінностей, тут незрозуміло за що воюють. Братовбивча війна. Політиків треба хороших, Сталіна би", – каже матір Олега.

За твердженням росіянки, яка приїхала відвідати свого сина, що воює на території іншої держави, на Донбасі "немає ані терористів, ані окупантів"; мовляв, "Росія нічого не захоплювала".

Читайте: Австрійська журналістка: "На Донбасі мене вразила ненависть"

"Стільки 200-х і 300-х туди поїхало, що вони матерям говорять?"

Інший герой фільму – росіянин Макс, який "підсів на війну" та адреналін, тому залишається воювати під керівництвом Олега.

"Я це називаю роботою, щоправда, на жаль, безоплатною. Є такі романтики, які пишуть: як потрапити до вас? А я їм кажу, не варто приїжджати. Я особисто нікого сюди не зазивав", – каже він.

Додає, що їм "обіцяли танки і бехи – а їх нема". Максу цікаво, що зараз в Росії відбувається:

"Стільки 200-х і 300-х туди поїхало, що вони матерям говорять? А що вони можуть сказати? Нате, тримайте, трупик вашого сина. Просто скажуть, що героїчно помер. А за що і чому – ніхто цього нікому не пояснить. Навіть я собі вже цього чітко пояснити не можу тут", – говорить він на камеру.

Читайте: Штайнмаєр й Еро у Києві: від політичної кризи до війни на Донбасі

Фінал картини для Макса інший: він не залишається в Донецьку, вирішує повертатись. От тільки паспорта в нього давно нема, а без документів у Росії не сядеш ані на поїзд, ані на автобус. Автостопом він добирається, врешті, додому, утім і тоді не може собі відповісти: що він робив на Донбасі?

Читайте: Анджей Дуда: Своїми діями в Україні та Сирії Росія розпалює нову "холодну війну"

Порушення перемир’я, допит полонених, поховання

У "Виборі Олега" багато документальних деталей. Наприклад, в одній зі сцен офіцер Олег наказує: "Сьогодні ці пі..аси ОБСЄшники там десь "шаряться", тому у нас сьогодні режим тиші". А події фільму відбуваються у червні 2015 року, коли вже діяли Мінські угоди щодо перемир’я.

Є також сцена поховання одного з террористів. На цвинтарі стоять його російські друзі, родичі, над труною плаче матір, яка проклинає тих із української армії, хто забрав життя її сина. І відспівує убитого священик, чий "Отче Наш" українською мовою дуже резонує на цьому фоні.

Зняли режисери також полоненого українського солдата, якому росіяни дали тарілку супу і питають: "Підеш іще проти нас воювати?" Зрештою, його обміняють на терористів, утім, до того – віддають російським телеканалам для "інтерв’ю". Ввечері після бою Олег із друзями сидять перед телевізором, хіхікаючи переглядають "новинний сюжет", як заручник дякував терористам і відхрещувався від України. А після цього в офіцера нові справи: треба вирішити, чи приймати до себе в частину Тамерлана з Казахстану, який теж дуже хоче припинити "громадянську війну".

Читайте: Андрій Бондар: Конференція екзорцистів, або Зрада як панацея

Вони тільки на Донбасі розуміють, що є гвинтиком пропаганди – режисер

Фільм зняли Олена Волошин, журналістка France24, та фотограф Джеймс Кіо. Вони познайомились із Олегом та рештою взимку 2015 року, коли були в Донецьку за редакційними завданнями. За словами Олени, головний герой – екстраверт, тож його навіть не довелось вмовляти знятись у фільмі. Складно було інше – розібратись, що людина має в голові.

"Він також є частиною масштабної пропаганди, говорить про "українських фашистів", які вбивають мирне населення, саме тому росіяни-добровольці приходять воювати. І це перші фрази, які всі нам говорили. Складно було копнути глибше, і побачити, що за цим стоїть", – говорить Волошин.

На тлі цих психологічних аспектів роботи, отримати необхідні дозволи для зйомок було просто.

"Оскільки ми були прикріплені до них – були весь час разом. Всі блокпости, відповідно, теж швидко проходили. Утім, це не було безпечно. Там триває війна, а ми з ними сиділи в бункерах, тож намагались бути обережними", – говорить Джеймс Кіо.

Чому росіяни їдуть на українську територію воювати, адже вони є іноземцями, це не їхня земля? Олена Волошин дійшла такого висновку: вони не мають чітких відповідей. Це було як лейтмотив упродовж усього фільму, говорить вона:

"Те, що ви чуєте – це те, що вони погодились розказати. Не значить, що ми не питали. Ми інколи навіть ішли з ними на конфлікт, треба було підштовхнути їх вийти за власні межі сприйняття. Для них непросто визнати, що їм нічого робити в цій країні", – додає режисер.

"А чи треба це все мені?" – головне питання фільму

На думку Олени Волошин, саме коли в фільмі росіяни ставлять собі питання "А чи треба це все мені?" – це і є найчесніша їхня відповідь. Знімати фільм про українських добровольців було би значно простіше, адже вони знають, чому ідуть воювати, каже вона. Російські найманці вже на Донбасі усвідомлюють, що є пропаганда, що навколо них все викривлено, і вони теж є частиною цієї масштабної машини.

Читайте: Росії варто готуватися до нових санкцій ПАРЄ

"Коли ти в Росії, – а я живу в Росії, тож знаю, – ти насправді не маєш реального доступу до інформації. А ця війна також є інформаційною. І складно зрозуміти, хто каже правду, поки не побачиш це там, на місці. Від початку конфлікту ми були в Криму, на Майдані, на Донбасі", – додає Волошин.

"Макс навіть в кінці багато чого не розумів. Олег – інша справа, він командир і має доступ до інформації. Бачить, як усе відбувається, що російська армія там є – генерали, російська адміністрація. Росія постачає йому зброю. А Макс – просто солдат, він сидить у траншеях, він нічого не бачить", – говорить вона.

Україна також бере участь в інформаційній війні, додає Волошин. Перевіряючи дані з кількох джерел, вона помічає багато пропаганди з обох сторін конфлікту. Як стверджує режисер, коли знімаєш у Донецьку, можна почути багато чуток про нібито мародерства чи зґвалтування з боку вояків української армії, – все це створює відповідну атмосферу на непідконтрольній частині Донбасі.

Режисери: "Вибір Олега" – не проросійська пропаганда

"Вибір Олега" не є проросійською пропагандою, переконані режисери. Дійсно, у фільмі звучать лише думки і погляди росіян, відлуння російських новин. Утім, не так багато є картин, які допомагають розібратись, що змушує людину ризикувати життям на території чужої держави.

"Думаю, упродовж фільму видно наше сприйняття: вони на хибному шляху. Ми показуємо пропаганду, їхні роздуми. Так, даємо одну сторону, але це тому, що українська позиція скрізь у новинах. І це ні для кого не секрет, що Росія бере участь у цьому конфлікті, незалежно від того, що вона каже", – говорить Волошин.

Такі фільми важливо дивитись, бо якби не було стількох російських добровольців на Донбасі – не було би і війни, каже журналістка. Олег, наприклад, ніколи не цікавився політикою, навіть голосував лише один раз, коли керівництво в армії примусило. Тож зрозуміти, що саме і чому штовхає росіян кидати родини і їхати воювати – це ключ до розуміння цього конфлікту, вважає Волошин.

Читайте: HRW: На Донбасі обидві сторони порушували закони війни

Режисер: "Навряд чи фільм щось змінить у Росії. І українців не змусить пробачити"

"Вибір Олега" поки мало де показали: на французькому фестивалі FIPA та чеському One World. Режисери зараз шукають телепартнерів, щоб показати стрічку більшій кількості людей.

"Ми хотіли би показати "Вибір Олега" в Україні, однак не впевнений щодо Росії. Це може наробити проблем людям, яких ми знімали", – говорить Джеймс.

Олена Волошин додає, що навіть якби вдалось показати в Росії – навряд це щось би змінило.

"Інформаційна війна надто потужна, її так просто не зруйнуєш. З усіх перелічених причин – це не найкраща ідея", – додає вона.

Режисери не розраховують, що "Вибір Олега" змусить українських глядачів пробачити російських добровольців. Фільм лише має показати, що в головах тих, хто знаходиться по інший бік барикад.