Від "Градів" стигне кров: закохані з Полтави служать в одному батальйоні на Донбасі
Алла Федорченко, жителька Полтави, служить добровольцем у батальйоні "Січ" разом зі своєю другою половинкою.
Про це сама військовий розповіла в інтерв’ю "Новинам Полтави".
Як зазначила дівчина, вона є активним учасником Майдану. І коли почула про набір у батальйон "Січ", не змогла це проігнорувати.
Читайте: Жіноче обличчя війни: ЗМІ показали, в яких умовах героїні захищають кордони на Донбасі
"Усі мої друзі, побратими, з якими була на Майдані, вирішили йти захищати Україну. Частина пішла в "Азов", інша частина в інші батальйони, а ще частина вирішила йти в "Січ". Звісно, я не могла сидіти в цей час вдома. Адже 3 місяці такого насиченого життя, яким воно було на Майдані, не могли минути непомітно, загалом, просто не змогла сидіти вдома. Якраз у червні було оголошено набір у батальйон "Січ", і оскільки я поділяю націоналістичні погляди, вирішила вступати в його ряди", – розповіла Федорченко.
За словами Алли, батьки та коханий були проти її рішення воювати на сході України. Але з часом змирилися.
"Звичайно, батьки не хотіла, аби я їхала. Досі нервують. Заспокоюю їх, мовляв, все ж нормально, я повернулася. Зі мною все добре. Коханий – командир першого взводу. Він був проти того, щоб я їхала на схід. Із часом вдалося переконати. До речі, мала їхати у іншу ротацію, ми не знали, що будемо в одній групі. Повідомили про поїздку дуже швидко, речі мала збирати за вечір. З одного боку, розумію коханого, адже важко їхати на завдання і знати, що я десь бігаю і зі мною щось може трапитися. Він не може нормально сконцентруватися на цілі, на ворогові. Тим більше, окрім мене, відповідає ще за 25 людей. А з іншого боку, добре, що я була поруч. Це підтримка. По-перше, психологічна. Поспілкуватися, обмінятися думками, почути жіночий голос – це дуже важливо", – розповіла Федорченко.
Читайте: "Тут не треба нити": співробітниця Мінфіну пішла воювати в зону АТО
За час служби в зоні АТО дівчина вже взяла участь у звільненні населеного пункту від терористів. За її словами, від гулу "Градів" стигне кров, але бажання жити у вільній Україні сильніше за страх.
"Нас посадили до величезної автівки і повезли. Куди? Надовго? Ніхто не знав. Я лиш спостерігала за очима побратимів – напівсонних, напівзбуджених чи то наляканих невідомістю. Але всі як один, без вагань, йшли вперед. Це було наше перше бойове завдання… Разом із побратимами із Нацгвардії ми звільняли населений пункт від сепаратистів. Автоматні черги вже не дивують давно… Цього дня я вперше почула, як неподалік нас стартували "Гради". Від такого гулу дійсно стигне кров… Але страх – миттєвий і до всього швидко звикаєш, а от бажання жити у вільній Україні – непоборне і постійне!" – розповіла військовий.
Як повідомляв "Обозреватель", доброволець із Польщі розповів, чому воює за Україну.