Перша на Евересті: українки – жінки з яйцями

Ірина Галай – 28-річна жителька Мукачева, яка вщент розбила чоловічі стереотипи про білявок. Ставши першою українкою, що підкорила примхливу вершину світу, вона довела собі й іншим, що немає нічого неможливого.

У Міжнародний день гір, який відзначають 11 грудня, Ірина розповіла "Обозревателю" про альпінізм, жінок із яйцями, війну на сході України, та, звичайно, Еверест.

Я повністю залежу від адреналіну. І так було завжди. Я з дитинства люблю сніг. Каталась на всьому, чому тільки можна. Постійний хаос приносить мені задоволення. Люблю підживлювати стрес, ризик. Та навіть під час виконання своїх професійних обов’язків я спочатку роблю щось, а потім думаю. Моя найулюбленіша фраза – хто не ризикує, той не п’є шампанського.

Гори – моя стихія. Відчуваю, що вони мене приймають, я заряджаюся енергією від них, якої вистачає десь на півроку.

Еверест став викликом для мене та серйозною темою для моїх батьків. Коли я приїхала на Новий рік у Мукачево, вже знала, що хочу піднятися на Еверест. Але про це нікому не казала. І тут тато дарує мені велику картину із зображенням цієї гори. Я була в шоці. Він сказав тоді: "Поки я живий, ти на Еверест хіба що на фото будеш дивитися". Зараз картина висить в офісі. Батьки дуже хвилювалися за мене, адже надивилися різних жахливих фільмів в інтернеті.

У горах люди проявляють свій справжній характер. До Евересту ми з моїм гідом Віктором Бобко сходили на найвищий вулкан у Чилі Охос-дель-Саладо. Це зробили для того, щоб він оцінив мої можливості, побачив, чи я готова до Евересту. І це правильно, тому що екстремальні умови показують, ким ти є насправді.

Читайте: Дівчина дня. Перша в історії українка, яка підкорила Еверест

Аби не гід, рвалася б до піку Евересту за тиждень, адже нетерпляча. У підкоренні гори має бути враховано чимало важливих факторів. Це і погода, і самопочуття, й одяг, і треба вибрати правильний день, коли вирушати. Якщо все зроблено на 100% правильно, тоді ти піднялась, якщо хоч один із цих нюансів упустили – наслідки можуть бути фатальними. Від базового табору до вершини Евересту ми йшли місяць. Ти приїздиш спочатку в табір, що на висоті 5.1 м, там живеш кілька днів, потім переходиш на 5.7 м, потім із 5.7 м на 6.4 м, на 6.4 м проводиш найдовший час, потім знову повертаєшся у базовий табір, потім знову йдеш на 5.7 м. Це своєрідна стабілізація організму. Ходиш туди-сюди, щоб він звикав до висоти. Даєш своєрідні ривки організму. Я ж не розуміла, для чого це робити.

Деякі люди роками "відходять" від Евересту. Мій організм відреагував на цю подію, коли я вже повернулася. Він накопичував усе, заливав мене водою… Усе, що їла, тримав до останнього, бо хвилювався, що його знову можуть занести на таку шалену висоту. Я набрала вагу. Навіть дотепер не повернула своє тіло у форму, яка була до сходження.

На Еверест потрібно спочатку піднятися в голові, а потім фізично. Це важливо. До підкорення гори я готувалася заздалегідь. Взимку прокидалася рано й бігала по Києву в шортах, кросівках – так загартовувалася. Півроку приймала тільки холодний душ, купалась у Дніпрі. У мене запитували: "Де ти знаходиш у собі сили на все це?" Так, твій мозок каже "ні", він придумує тисячу причин, чому ти маєш полежати у теплому ліжку й не йти на вулицю в холод. І навіть коли ти думаєш про це, йдеш і одягаєшся. Насильно. Загалом же я багато разів переконувалася, що у нас є й 6-те дихання, й 12-те, і 19-те, просто треба не зупинятися.

Коли стоїш на вершині будь-якої гори – ти в такому екстазі! Пам’ятаю, коли піднялася на Кіліманджаро, просто ридала. Я розумію, що мені холодно, темно, нікого нема. Навіть не було кому сфотографувати, чекала, поки хтось наступний підніметься.

Людина завжди знає, як для неї краще. Тому перед сходженням на Еверест різні сумніви й думки рідних, що це страшно й небезпечно, відкидала. Чомусь мені все підказувало, що я на нього піднімусь. Я в це вірила. Для тих, хто тільки починає свій шлях в альпінізмі, раджу впевнено йти до цілі, не дивитися вліво, вправо, лише вперед. А люди, які намагатимуться похитнути вашу віру в себе, завжди були й будуть.

Читайте: Перша в історії українка, яка піднялася на Еверест: віддавила собі всі ноги

У горах я зустрічала дуже багато як чоловіків, так і жінок. Представниці прекрасної половини людства настільки витривалі! Це просто щось колосальне. У чоловіків же постійно якісь істерики на рівному місці, десь щось болить – усе, викликайте вертоліт, евакуюйте мене. Жінка ніколи так себе поводити не буде. У неї болітиме голова, живіт, нога – про це навіть ніхто не знатиме. Звичайно, є винятки. Але загалом, якщо жінка собі щось запланує, особливо українка, то все. Українки – жінки з яйцями. Так, можливо, склалося життя, що нам постійно треба виживати. Жінкам не дають можливості розслабитися й насолоджуватися життям. Тому ми такі сильні.

Чоловіків бісило те, що мій організм не реагував на висоту. Знаю, багато людей так і не піднялися на Еверест через гірську хворобу. Вона проявляється сильним головним болем, може зникнути голос, виникають проблеми з легенями та інше. Сходження на гору може стати фатальним. Ти просто сідаєш і засинаєш… Багатьох чоловіків дратувало те, що їм недобре, вони втрачають вагу, а я нормально функціоную. Під час сходження на Еверест із нашого табору померли дві людини: один хлопець із Голландії і жінка з Австралії, прямо на руках у чоловіка. Подібних історій чимало, я намагаюсь їх не слухати. Мій гід постійно їх розповідає ввечері.

Із собою на гору брала парфуми та багато косметики. У людей була незрозуміла реакція на це. А як жінці жити при температурі -20–40 і не слідкувати за собою? І якщо ти можеш взяти із собою сумку з кілограмовими каструльками, а косметичку – ні? В цілому я відрізнялась від інших альпіністів, навіть зовнішнім виглядом – костюми в мене були дуже яскраві, дівчачі. Більшість альпіністів, керуючись стереотипами, взагалі не розуміли, що я роблю на Евересті. Нетипова ситуація (сміється).

Своїм рекордом я дала поштовх для багатьох людей. Коли повернулася з Евересту, дехто мені казав: "От я щось роблю, мені тяжко. Але Іра на Еверест піднялась, тому я точно все зможу". Такі приклади важливі, особливо для життя.

В Європі Україна має не найкращу репутацію, з цим треба щось робити. Зокрема, це видно і в ситуації з "безвізом". Нещодавно прочитала в новинах, що побили турецьких вболівальників. Ну ви Європа? Що ви робите? Це ненормально. Людям варто навчитися не порушувати правила на дорозі, у звичайному житті – вести себе гуманно. З цього треба починати.

Ми такі розумні в інтернеті, розказуємо, хто і як має себе поводити. Бідні дівчата, яких назначають на керівні посади в Україні, кожну вже розкритикували. Ти розберися, хто це, що це, для чого життя калічити людині. Дівчина виграла "Міс Всесвіт" – вона вже погана. Написати за 2 секунди – це найпростіше. Якщо раніше люди висловлювали своє невдоволення рідним та перед телевізором, то зараз є Facebook.

Досі не розумію, за що стояла на Майдані. Так, Януковича немає. Але нічого іншого не змінилося. Корупція в країні процвітає, що б там не говорили. Кожна людина, яка виходить на вулицю, розуміє, що все в нашій країні можна купити.

Якщо війна з Росією триває, значить, комусь це вигідно. Мене дуже злить той факт, що на схід України насильно відправляють хлопців. Зокрема із Закарпаття. А весь Донецьк, який кричав, що хоче в Росію, скупив території, будинки, квартири у Західній Україні й живе собі там. А наші хлопці воюють за них. Ця схема мені не дуже зрозуміла. Здається, що ми просто не знаємо всіх нюансів.

"Совок" у голові українців – заслуга влади. Зараз люди сидять і думають, де взяти гроші, щоб прогодувати свою родину. Шукають способи, як вкрасти, де взяти хабар, тому що ціни високі, а заробітні плати маленькі. І поки держава не почне давати привілеї як нормальним людям, підтримку малому бізнесу, стартовий капітал, нормальний курс валют, кредити під нормальні відсотки, нічого не зміниться.