Посмертна помста канцлера Гельмута Коля

У Німеччині не буде окремої державної церемонії прощання з покійним Гельмутом Колем. Такою була остання воля колишнього канцлера. DW - про його мотиви.1 липня у першій половині дня у французькому Страсбурзі відбудеться європейський державний акт прощання з померлим 16 червня колишнім канцлером ФРН Гельмутом Колем (Helmut Kohl). Труну з тілом покійного у залі Європарламенту прикриють прапором ЄС. Після жалобної церемонії труну гелікоптером доставлять до Німеччини, завантажать на корабель та у супроводі флотилії Рейном перевезуть у собор міста Шпаєр. Вдень там відбудеться панахида, а ввечері - на площі перед собором - прощання з військовими почестями.

Рано вранці 27 червня з колишнім канцлером ФРН прощались депутати Бундестагу. Скромна панахида відбулась у берлінському соборі Святої Ядвіги. Однак окремої державної церемонії, яку зазвичай влаштовують у Німеччині, коли з життя іде видатний німецький політик, цього разу не буде.

Затьмарена спадщина канцлера

Такою була остання воля Гельмута Коля, яку багато-хто у Німеччині розглядає як свого року посмертну помсту колишнього канцлера його внутрішньополітичним опонентам та усім тим, кого він вважав особистими кривдниками.

Утім, ніхто точно не знає, чи сам Коль перед смертю розпорядився не влаштовувати державний акт жалоби, чи незвична процедура прощання інсценована його вдовою - Майке Коль-Ріхтер (Maike Kohl-Richter), на якій Коль одружився після того, як його перша дружина Ханнелоре покінчила життя самогубством. Як би там не було, остання глава його політичної біографії відповідає духу та характеру цієї людини, яка правила Німеччиною 16 років (1982 -1998).

Ніхто у Німеччині не ставить під сумнів заслуги Коля щодо возз'єднання країни та європейської інтеграції. Однак видатна політична спадщина "канцлера німецької єдності" - так його називають - затьмарилась скандалом з нелегальним фінансуванням очолюваного ним чверть століття (1973-1998) Християнсько-демократичного союзу (ХДС), який спалахнув уже після відставки Коля.

Коль та його кривдники

Коль тоді визнав, що й особисто приймав пожертви від меценатів, гарантуючи їм збереження анонімності. Цей скандал та той факт, що своє чесне слово Коль ставив вище законів правової депржави, спонукали партію та багатьох соратників, у тому числі протеже колишнього канцлера Анґелу Меркель (Angela Merkel), від нього відсторонитись. Коль сприйняв критику на свою адресу як зраду.

Для нього взагалі не існувало напівтонів. "Було тільки добре або погане, друзі або вороги, - пише Suddeutsche Zeitung. - Ті, хто припиняв з ним зв'язки, були "зрадниками", і в останні роки у цій категорії опинилась значна частина внутрішньополітичного світу".

Тому, вважають у Німеччині, Коль і не хотів, щоб на його похороні виступали з промовами чинні німецькі політики, що було б неминуче, якби він відбувався як офіційний державний жалобний акт. Для Коля, скоріш за все, була нестерпною думка, що одним з ораторів був би президент Франк-Вальтер Штайнмаєр (Frank-Walter Steinmeier), якого екс-канцлер вважав своїм заклятим ворогом.

Коли у 1998 році Коль програв вибори Ґергарду Шредеру (Gerhard Schroder), Штайнмаєр став керівником відомства федерального канцлера та звинуватив його колишнього господаря у знищенні документів з урядового архіву, тобто, у непорядності. Для Коля - людини честі - це було глибокою образою, тим більше що зникнення документів так і не було доведено.

Невдячна країна?

Логічною відмова Коля від державної траурної церемонії є й тому, що держава та її провідні представники проявили, на думку екс-канцлера, чорну невдячність до нього як людини, яка керувала цією державою 16 років та домоглася її возз'єднання.

Коль не міг пробачити Анґелі Меркель не тільки її поведінки під час скандалу з "чорними касами" ХДС, а й того факту, що вона не вважала свого часу за потрібне підтримати ініціативу екс-голови Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу, який пропонував нагородити екс-канцлера Нобелівською премією миру. Коль був ображений і на деяких місцевих політиків у його рідному Людвігсгафені за те, що у 1998 році, приймаючи рішення внести ім'я Коля у список почесних громадян, деякі депутати були проти.

Він явно заздрив іноземним державним діячам, які ще за життя заслуговували на честь і повагу. Журналісти, які супроводжували Коля у 2003 році до США, розповідають, що у Далласі він буквально був зворушений до сліз, коли оглядав бібліотеку та музей імені тодішнього президента США Джорджа Буша-молодшого.

Панегірик Європі

Європейська траурна церемонія - це прем'єра, альтернативне німецькому державному акту рішення, яке запропонував чинний глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, який залишався одним з небагатьох надійних друзів Гельмута Коля. А Коль, кажуть, вважав Юнкера - якби той не був громадянином Люксембургу - гідним кандидатом у канцлери ФРН.

Однак церемонія у Страсбурзі - не тільки помста колишнього канцлера тим, кого він вважав своїми недругами, а й вражаючий посмертний панегірик Європі, ідеї об'єднання якої Коль віддав не менше сил, ніж возз'єднанню Німеччини. Багато німецьких коментаторів вважають цілком виправданим, що цей європейський траурний акт Юнкер називає також державним.