Свій легіон: іноземці-добровольці розповіли, чому воюють за Україну на Донбасі
Їх понад тисячу – точніших даних немає навіть у Генштабу ЗСУ. Вони дуже різні, часом несподівані – росіяни, білоруси, грузини, поляки, шведи й ізраїльтяни. Усі вони на Донбасі воюють за Україну. Добровільно.
Усі вони, за винятком двох осіб, не мають українського громадянства. Хоча президент Петро Порошенко обіцяв українські паспорти всім, хто взяв зброю, щоб воювати за Україну. Але не зробив цього. А вони продовжують воювати – не за паспортом приїхали ж.
Про сімох іноземців-добровольців, які ризикують життям за свободу іншої країни, та що отримують від неї, пише Галина Корба на сайті "Новое время".
"Повернутися до Росії зможу тільки на танках"
Олег Бутусін, 45 років, Росія
Біографія Олега Бутусіна ідеально підійшла б якомусь прихильникові "русского мира": морський офіцер запасу з Владивостока, православний традиціоналіст, хлібороб, батько десятьох дітей, а в минулому – член російського козацтва. На Донбасі таких воює достатньо – з боку так званих республік. Але Бутусін якщо і бачить таких людей, то лише в приціл: багато його знайомих з числа козаків підняли зброю проти України, а він від початку Майдану став на бік України.
Читайте: Тимчук розповів про підводні камені закону про іноземців у ЗСУ
У тому, що його позиція правильна, Бутусін переконався влітку 2014 року – під час Іловайського котла, організованого за активної участі російських військ. Тоді, перебуваючи на Кубані, він сам побачив, як РФ повітрям і залізницею постачала на Донбас особовий склад, озброєння і боєприпаси для "ДНР-ЛНР". При цьому офіційний Кремль повторював одне – жодних російських військ на сході України немає. "У цей момент я зрозумів, що не можу не поїхати в Україну. Потім дітям було б соромно дивитися в очі", — зізнається доброволець.
Бутусін зібрав свою численну родину – дружину і дітей – і виїхав до Івано-Франківської області, де придбав будинок. Рідня почала жити сільським господарством, а сам голова сім'ї вступив до Правого сектора і наступні два роки провів у боях на сході України.
Зараз він ненадовго повернувся у Прикарпаття – допомогти змолотити хліб і закінчити ремонт у новому будинку. Потім обов'язково повернеться на передову. "Воювати – найулюбленіша моя справа", – зізнається Бутусін.
Читайте: Порошенко розставив крапки над "і" в питанні іноземців у ЗСУ
Його паспорт згорів у зоні АТО, тому подати документи на отримання українського громадянства Бутусін не може і поки домагається статусу біженця. До Росії повертатися і не хоче, і не може: влада на батьківщині дізналася про козака в Правому секторі, у родичів провели обшуки, а братові і поготів загрожує суд за листування з "карателем".
"Коли я перетнув кордон (із РФ до України. - Ред.), було таке враження, що потрапив додому: тут я зустрів стільки прекрасних людей. Друзі, нажиті в Росії за 40 з гаком років, виявилися дешевками", – каже Бутусін. І, змовницьки усміхаючись, додає: "Повернутися назад я зможу тільки на танках з каральною експедицією. Можу допомогти вішати Путіна".
"Я приїхав сюди воювати не за Roshen, а за український народ"
Конрад Камінський, 45 років, Польща
Лише два роки тому Конрад Камінський прямо не стикався ні з армією, ні з Україною: багато років жив у США і Великій Британії, останні п'ять - мав власний бізнес у Лондоні, пов'язаний з оптовою торгівлею польськими продуктами.
Але в 2014 все змінилося: Камінський кинув налагоджений побут і вирушив до України воювати проти російського агресора. "У мене були особисті причини. Я поляк, народився в Польщі, але мої предки були дуже свідомими українцями: дід і прадід – члени ОУН. Я знав Україну, бував тут", – пояснює він.
У Києві Камінський вийшов на добровольчий батальйон Донбас. Спочатку брати його туди не хотіли, вважаючи підозрілим. Мовляв, як це – польський підприємець з Лондона серйозно надумав воювати в Україні? Але зрештою прийняли. І згодом не пошкодували: Камінський допомагав батальйону власними грошима, налагодив фінансову допомогу від української і польської діаспори з Великої Британії. Відзначився він і в бойових діях – за два роки повоював і в Донецькій, і в Луганській областях. "Ми, як циганський табір, – воювали всюди, де були найстрашніші події. Всі в різній формі, на легкових машинах, але воювали ми відмінно. Росіяни нас боялися, сепаратисти нас боялися, і ця влада нас боїться. Робить усе, щоб нас дискредитувати і облити брудом", – посміхається він.
Поляк з болем говорить про численні кримінальні справи проти бійців добробатів – мовляв, зараз їх без вироків судів таврують злодіями, ґвалтівниками, педофілами.
До Камінського офіційний Київ теж не ласкавий: чоловікові вже двічі відмовляли в наданні українського громадянства. Але особливо цього поляка з українським корінням сердить те, що, борючись з учасниками АТО, влада не змогла здолати корупцію й олігархів. "Я приїхав сюди воювати не за Roshen, а за український народ. Петро Порошенко міг стати другим Богданом Хмельницьким, увійти в історію. Але він вибрав інший шлях. І нам із ним не по дорозі", – карбує слова Камінський.
Читайте: За два роки АТО на Донбасі армія України виросла з коротких штанців - Машовець
Він все ще розраховує отримати паспорт, але вже з рук наступного президента України.
"Самого Путіна поміняти мало, людей не поміняєш"
Юлія (Валькірія) Толопа, 21 рік, Росія
Юлія Толопа насилу знаходить у своєму графіку час для зустрічі. У неї багато турбот – однорічна донька, регулярні поїздки в АТО й активна робота у волонтерському Центрі підтримки аеророзвідки.
Вона народилася і виросла в Росії, навчалася в Кисловодську, а в Україну приїхала лише два роки тому. При цьому Валькірія так гарно говорить українською, що повірити в її російське походження складно.
На батьківщині Толопа була у військово-патріотичних клубах, спортувала. До 18 років стала чемпіонкою РФ зі штурмового рукопашного бою. Однак, на відміну від багатьох товаришів за захопленнями, в російсько-українському конфлікті обійняла бік України. "Коли почався Майдан, всі кричали, що ми з українцями брати по крові, всі підтримували Майдан. А потім їм (членам патріотичного клубу. - Ред.) заплатили, і вони пішли воювати за "ДНР/ЛНР", – згадує вона.
Читайте: Конфлікт на Донбасі не вирішити за допомогою "нормандського формату" - Шергін
Толопа брала участь у протестах на Майдані, потім майже рік провела на передовій у складі добровольчого батальйону Айдар. Спочатку була стрільцем, потім – командиром бойової машини піхоти БМП-2. "Це ростовська машина з російської армії, ми здобули її в бою", – розповідає вона.
Пізніше в Толопи народилася дитина, і ця подія трохи підкоригувала її життя – вона тепер не воює, але постійно їздить до АТО у короткі відрядження як волонтер від Центра підтримки аеророзвідки.
Своє майбутнє росіянка пов'язує з Україною: домагається отримання громадянства і збирається вступити в один із київських вишів. Або піти служити на контракт у ЗСУ.
А до Росії Валькірія повертатися не збирається. "Мені тут добре, це мій дім, – каже вона про Україну. – У Росії жити я не буду, навіть якщо зміниться влада. Самого лише Путіна поміняти мало, людей не поміняєш, вони залишаться такими само цинічними".
"Ми бачили, що зміни після українського Майдану відбуваються й у Білорусі"
Кедр (позивний), 25 років, Білорусь
Бійці з Білорусі побоюються публічності навіть більше, ніж їхні брати по зброї з Росії. Доброволець з позивним Кедр просить не називати його ім'я і погоджується фотографуватися тільки в балаклаві. Бо батьківщина бойові подвиги білорусів не заохочує – за участь у війні на сході України навіть на волонтерських засадах їм загрожує в'язниця.
Читайте: Українці довели, що не дадуть себе загнуздати – письменник
Воювати в Україну він приїхав влітку 2014 року з кількома співвітчизниками: долучилися до Правого сектору як окрема тактична група Білорусь. Наступні два роки Кедр провів у боях, пройшовши Піски, Дебальцеве, зону біля Донецького аеропорту. Останні кілька місяців лікував у тилу наслідки контузії, але у вересні знову вирушить на передову.
Отримувати український паспорт Кедр не буде: допомагаючи українцям, він сприяє трансформації власної країни. "Ми бачили, що зміни після українського Майдану відбуваються і в Білорусі. Потрібно було отримати бойовий досвід, роззнайомитися з українськими націоналістами, які в разі війни в Білорусі будуть нам допомагати", – пояснює доброволець.
У тому, що війна буде, Кедр майже не сумнівається. Вважає, що, незважаючи на всі недоліки, влада в Мінську все ж недостатньо проросійська. Тому, мовляв, російські танки цілком можуть понести "русский мир" у місто на кшталт білоруського Могильова.
Читайте: "Війна має один плюс - вона об'єднала українців": поляк-доброволець розповів, чому воює за Україну
Доброволець сподівається, що ідеали українського Майдану заразять вірусом демократії його батьківщину.
До офіційного Києва у нього претензій немає: українська влада, мовляв, пообіцяла, що білоруських бійців не висилатимуть на батьківщину, незважаючи на їхнє напівлегальне становище. І дотримується цього. "Ми можемо без страху виконувати свій обов'язок. Це все, що мені потрібно. Розчарований я буду тільки в тому разі, якщо нас посадять в "автозаки" і вивезуть на кордон із Білоруссю", – каже Кедр.
"Мені по дорозі з українським народом"
Дмитро (Аргон), 33 роки, Росія
Доброволець з Росії, який попросив не називати його прізвище, останні кілька тижнів проходить лікування в Одеському військовому шпиталі після травми, якої зазнав в АТО. Понад рік він брав участь в активних бойових діях спочатку в складі добровольчого батальйону Айдар, а потім у складі Гарпуна.
До приїзду в Україну жив у Петербурзі, працював на м'ясокомбінаті, а ще, як каже сам, "був лютим російським націоналістом". Змінив свої погляди, приїхавши на протести на Майдані 2014 року. "У Росії велася жорстка пропаганда: мовляв, бідних беркутів палять напалмом правосеки. Я приїхав і зрозумів, що все це брехня, що мені по дорозі з українським народом", – згадує Аргон.
Читайте: Популізм "високої кухні", патріотизм і війна: Рахманін детально про українські політичні еліти
В Україні боєць знайшов нову батьківщину, знайшов друзів і кохану. Але легалізувати своє проживання тут йому поки не вдалося. На Майдані він втратив усі документи, і всі прохання про статус біженця або про отримання громадянства поки що залишилися без відповіді української влади.
Понад усе Аргон побоюється, що його депортують до Росії. Там про його нове життя вже знають: до рідних приходили правоохоронці, перевіряли. "Ще мені писали в соцмережах аноніми, погрожували фізичною карою моїм рідним. Залякували. Звичайна практика в каральних органах, коли вони не можуть дотягнутися фізично", – каже боєць.
Після реабілітації Аргон хоче повернутися на передову і домагатися легалізації в Україні. "У мене вища освіта. Я буду корисним українському суспільству і за мирних, і за воєнних часів", – скромно додає він.
"Ця земля мене прийняла таким, який я є"
Григорій Пивоваров, 35 років, Ізраїль
Григорій Пивоваров знайомий із гострими відчуттями не з чуток: у нього за плечима служба в елітних підрозділах ізраїльської армії, заняття промисловим альпінізмом і участь в анархістських рухах у всьому світі. Він народився на території Радянського Союзу, виріс в Ізраїлі, а до приїзду в Україну жив у Барселоні.
В Україні Пивоваров опинився випадково – їхав автостопом із Берліна до Москви, а дорогою потрапив до Києва просто в розпал протестів на Майдані.
Читайте: Не гібридна війна: генерал заявив, що Росія знищує Україну на всіх фронтах
У результаті до російської столиці нинішній доброволець так і не доїхав – залишився в наметовому містечку на головній площі Києва. Звідти в 2014 році Пивоваров вирушив до зони АТО в складі добровольчого батальйону Айдар.
З того моменту ізраїльтянин якщо і залишав передову, то лише для короткого відпочинку.
У 2015 він змінив добробат на службу в 93 окремій механізованій бригаді ЗСУ. Зараз його підрозділ захищає позиції біля Мар'їнки та Докучаєвська Донецької області.
Пивоваров – один із небагатьох легіонерів в українській армії, хто цілком легально зумів вступити на контракт у ЗСУ. Він гордо демонструє військовий квиток і каже, що має намір залишитися в Україні назавжди. "Ця земля мене прийняла таким, який я є. Тільки у нас (в Україні. - Ред.) об'єдналися праві та ліві, євреї та мусульмани, забувши колишні розбіжності. Ще два роки тому ми били один одному мармизи, а зараз стоїмо пліч-о-пліч і розуміємо, що ворог – попереду, за лінією розмежування", – каже боєць.
Він думає не тільки про війну, але й про мирне майбутнє, в якому збирається провадити туристичний бізнес. "Щоб відкрити Україну світові", – пояснює Пивоваров.
Читайте: Війна на Донбасі схожа на суміш Першої та Другої світових – боєць АТО зі США
"Немає ніякого братнього народу"
Микита (Одіссей) Макеєв, 32 роки, Росія
Микита Макеєв народився у Санкт-Петербурзі, в мирному житті у нього була невелика будівельна фірма, дружина і дочка. Він ніколи не був великим прихильником російської влади, але й справжньою опозиційною діяльністю не займався.
Новини про протести на Майдані надійшли до нього під час відпустки в Таїланді. Рішення поїхати в Україну з'явилося пізніше – коли друзі Макеєва за військово-патріотичним клубом, зокрема контрактники російських збройних сил, вирушили воювати на Донбас на боці бойовиків. "Я зрозумів: це вже пряма інтервенція, неоголошена війна. Ми не могли боротися з режимом в самій Росії, тому треба було допомогти Україні. І за місяць я вже був тут", – каже пітерець.
Макеєв долучився до лав добровольчого батальйону Азов як розвідник. Брав участь у боях під Іловайськом і Новоазовськом.
Про його пригоди на батьківщині вже дізналися. Російська поліція приходила додому з питаннями. Після цього Макеєв перевіз дружину з дитиною в Україну.
Читайте: Кому війна, а кому – веселощі: чи доречні святкування у країні, в якій триває АТО?
З тим, що свою батьківщину він втратив безповоротно, доброволець змирився. Але не сумує. Каже, що люди в Україні добріші й жити тут спокійніше, навіть незважаючи на війну. Він віддав дочку в місцевий дитсадок і сам посилено вивчає українську мову.
Як і багато інших іноземних добровольців, пітерець вже тричі подавався на українське громадянство, але поки отримував лише відмови. Макеєв вважає це несправедливим, адже екс-президенту Грузії Михайлу Саакашвілі та російській опозиціонерці Марії Гайдар паспорта з тризубом видали за лічені дні. А так люди, що воюють за Україну, опиняються поза законом. Це погано не тільки для іноземних добровольців, але і для самої держави, впевнений боєць. Мовляв, безпечніше дати такій людині якийсь статус. Тоді у влади з'являться про нього якісь основні дані, фотографія, відбитки пальців. "Що б така людина тут не вчинила, її можна буде судити за всією суворістю закону. Але судити тут, в Україні, не видаючи в Росію, на поталу ФСБ", – каже Макєєв.
До покинутої батьківщини та співвітчизників Макєєв не відчуває жалю. І в російській агресії звинувачує не тільки Кремль, але й увесь народ РФ. "Протести на Болотній площі підтримали 200 тис. осіб зі 140 млн. Це збій у системі, не більше. Немає ніякого братнього народу. Навіть якщо війна закінчиться і Україна переможе, їй потрібно підтримувати п'яту колону в Росії", – каже він. І пояснює: якщо Україна не буде розхитувати Росію, то Росія буде розхитувати Україну.