Поки комуністи були розгублені: Левко Лук'яненко розкриває подробиці народження України
Вклад Левка Лук'яненка у здобуття Україною незалежності важко переоцінити. За "антирадянську діяльність" його навіть засуджували до смертної кари. Щоправда, вирок замінили на довгий тюремний строк. У сумі дисидент провів 26 років за гратами тільки за те, що боровся за суверенітет України.
Коли Радянський Союз почав розвалюватися, саме Лук'яненко виступив ініціатором проголошення незалежності та автором історичного акту. Як це було - Герой України, політичний діяч і письменник розповів "Обозревателю".
- Давайте повернемося на 25 років назад. Пригадайте той день - 24 серпня 1991 року. Як це було?
- 24 серпня не можна відірвати від 23-го. У Народній Раді було десь 120 чоловік. Це був період відпусток, тому у нас було запасне місце у будівлі спілки письменників. Коли ми сварилися з комуністами, то йшли туди й окремо радилися. Тому, коли розпочався Державний комітет з надзвичайного стану, ми зробили штаб у спілці письменників, розподілили роботу.
23 серпня вперше пішли до Верховної Ради. Комуністи вже програли, тому були такі лагідні, м’якенькі, пухкенькі. Уже самі захотіли вступити до Народної Ради. Ми бачимо, що вони розгублені. Тому мої колеги кажуть: "Давайте отакі закони проведемо, поки вони налякані". Тобто спочатку все було спрямовано на ухвалення законів, які розширюють суверенітет України. Я послухав, піднявся і сказав: "Давайте зробимо щось інше, давайте проголосимо Україну незалежною державою, і тоді нам не треба буде хитрувати. Поки комуністи розгублені, вони ухвалять закони. Але що буде, коли їх страх мине?" Це сприйняли як добру пропозицію.
О 10 годині почали працювати. Здається, Дмитро Павличко сказав: "То хай Левко й напише документ". Я погодився. Дали час до 12 години. Я покликав Леонтія Сандуляка, і ми пішли писати документ. Сіли за стіл, я витягнув звичайного зошита. Кажу Леонтію: "У нас є півтори години. Маємо написати найкоротший документ не тому, що в нас мало часу. А тому, що документ має пройти одним махом, без обговорень. Він має бути лаконічним. Якщо почнеться дискусія, то можуть перенести ухвалення на інший день". А це, якщо не помиляюся, була п’ятниця. За вихідні страх у комуністів минув би, і вони нам всю справу б завалили.
Почали думати. Спочатку написав "закон" й одразу закреслив. Закон - це нормативний акт багаторазової дії. Потім написав "універсал" і закреслив. Універсал - це політичний термін петлюрівської Української Народної Республіки та козацтва. Комуністи б не підтримали. Сандуляк каже: "Може, акт?". Я погодився, написали текст. Потім зачитав його Народній Раді. Я написав про відновлення державності, але постало питання, яку державність ми відновлюємо. Остання державність - Українська Народна Республіка, але це знову могло викликати дискусію. Тож написав замість "відновлення" - "проголошення". Дуже правильна поправка. Відредагували документ, погодили, віддали в секретаріат, який його надрукував. Потім роздали текст у залі.
- Як депутати на це відреагували? Були шоковані?
- Мені було цікаво, як вони зреагують. Але насправді багато хто знав, що ми готуємо. Проте не всі. Коли документ зачитали, комуністи захотіли перерву. Вони пішли у великий нижній зал і стали радитися. Пізніше мені розказали, про що. Хтось сказав: "Чим же ми провинилися перед Москвою, що маємо відокремлюватися?" Хтось: "Чекайте, у Москві Єльцин, він може почати репресії проти комуністів". Хтось згадав про 1956 рік в Угорщині, коли комуністів ловили по всьому Будапешту. Так комуністи й вирішили проголосувати.
Ми обіймалися, вітали один одного. Я подумав, що заради цього варто було жити. Вийшли на двір, а перед Верховною Радою зібралася величезна кількість людей. Мене підхопили на руки. Потім пішли на Майдан Незалежності, провели мітинг. Згодом повернулися назад у залу й проголосували ще кілька постанов. А ввечері на Майдані акт представили вже всій українській нації.
Читайте: Вакарчук рассказал, когда Украина получит настоящую независимость
Потім учасники мітингу поступово розійшлися. Я поїхав додому. Дивлюсь: жінка чекає, на столі стоять пляшки, закуска. І вона каже: "Сьогодні ж твій день народження". Я й забув. Тож відзначив одразу два дні народження: України та свій.
- Мені здається, що тоді була сильна ейфорія. Як, наприклад, це було, коли втік Янукович. Чи я помиляюся? На другий день усі зрозуміли, що легко не буде?
- Ні. Тоді було загальне піднесення. Та й не тільки в Україні. У всьому Радянському Союзі. Усі зрозуміли, що це крах комунізму, крах диктатури. Люди чекали змін…
Після цього Верховна Рада схвалила закон про референдум. І комуністи, і націоналісти, і нейтральні роз’їхалися по областях агітувати за акт. Це унікальний період в історії України. З кінця серпня по 1 грудня всі політичні сили були за одне. Такої єдності ні після того, ні до того не було.
Всі вірили у вигоду української незалежності. Ми - велика країна. У нас земля добра, корисних копалин достатньо, тобто всі об’єктивні передумови для того, щоб Україна добре зажила, були.
1 грудня обрали президента, а тут скоро вже різдвяні свята. Грудень і січень пройшли у святкуваннях. Усі були в доброму настрої. Відчуття, що буде тяжко, виникло десь у лютому. Рада якраз почала працювати над законами (про приватизацію, про зовнішньоекономічну діяльність тощо).
Читайте: Козак вместо Ленина: в Запорожье украсили площадь ко Дню Независимости. Фоторепортаж
Важливо ще й те, що частина російської політичної еліти не прийняла ідею відокремлення. Вона, як могла, шкодила Україні. Росія завдала економічного удару. Рівень життя у нас одразу впав в 3 рази. У нас була єдина фінансово-грошова система. У Росії підняли зарплатню та ціни на товари втричі. Для них нічого не змінилося. А ось товари в Україні стали втричі дешевше російських. Тому росіяни стали масово їхати до нас. Спочатку в магазинах все забрали, потім по складах пішли. Почалося масове оголення товарного ринку.
Україна мала б захищатися. Зробити це можна було двома способами: запровадити гривню або поставити охорону на кордонах. Але ні до першого, ні до другого Київ морально не був готовий.
- А президент міг фізично це зробити?
- Фізично - так. Морально - ні. Тоді запровадили купон, який обслуговував внутрішній ринок. Усі стали "міліонерами", а що далі? Треба було щось робити. Але тодішній голова "Промінвестбанку" Володимир Матвієнко каже: "Як ми запровадимо гривню? Москва ж може подумати, що ми хочемо відокремитися". Оце такий рівень мислення.
- Через цей рівень мислення Кравчука й обрали президентом? Він же був секретарем ЦК Компартії України з ідеології у свій час.
- Його обрали, тому що В'ячеслав Чорновіл і я - націоналісти, ще й рецидивісти. Про те, що ми сиділи за незалежну Україну, люди не знали. Багатьом Кравчук був близьким, і компанію йому організовували комуністи. Уже пізніше стало зрозуміло, що у всіх колишніх союзних республіках перші секретарі стали президентами. Перемога Кравчука була закономірною, як і те, що другим президентом України став представник червоного директорату.
Читайте: Зрада? Больше трети украинцев считают Украину по-настоящему независимой
- Що пішло не так? Чому сьогодні маємо те, що маємо?
- Багато чого пішло не так. Наприклад, після проголошення незалежності Україна так і не створила свій інформаційний простір. Закон про малу приватизацію зробив ЗМІ товаром. Мені якось пропонували купити телевізійний канал, щоб моя партія 16 годин говорила все, що хоче. Я майже до неба підстрибнув, але потім спитав, скільки це коштує? 50 тисяч доларів. Це як зараз 5 мільярдів. У нас таких грошей не було. Канали купували олігархи. Тобто Україна не оволоділа інформаційним простором, вона просто віддала його в руки тим, хто виявися скоріше московської орієнтації. Населення було під кремлівською обробкою. І ми не звільнилися від неї до сьогодні. Добре, що хоч зараз свободи стало більше.
- Зараз така важка ситуація, а Верховна Рада не працює, депутати пішли на канікули. Чому так?
- Це перша Верховна Рада без комуністів. Перша Рада, в якій більшість демократичних сил, щоправда ця більшість створена малокультурними людьми. Це перехідний парламент. Але він зробив щось добре, наприклад, ухвалив закон про декомунізацію. Це давно треба було зробити. Проте мене не дивує, що все відбувається повільно, бо я знаю історію. Є сто тисяч фактів, які треба переосмислити. Зміна свідомості - повільний процес. Ви молодь. Вам простіше. А от що робити з 70-літніми?
- Незалежність звикли ділити за президентськими епохами: Кравчук, Кучма… А ви як її ділите?
- Для мене такого поділу немає. Це процес більш повільний і поступовий. Але, знаєте, я страшенно лаю Ющенка, бо він дістав можливість зробити величезний крок уперед, проте не зміг. Він був у оточенні "любих друзів", які й керували Україною. Ющенко виявився проповідником, а не державником. У тому його велика провина.
Читайте: Насколько улучшилась жизнь украинцев за 25 лет независимости
Я страшенно лаю Кучму, бо він створив бандитську систему керівництва всією Україною. Діючий президент щось намагається робити, армію підіймає. Але зрощення бізнесу з владою - найбільше лихо, яке тільки може бути. Вважаю, що Порошенко - проміжний президент, і нам треба чекати кращого.
- Який головний здобуток і який головний провал України часів незалежності?
- Незалежність дала можливість українцям пройти величезний період перенавчання. Коли Україна стала демократичною та незалежною, вона відкрилася світу. Через порівняння націй проходить перенавчання та переосмислення самих себе та західного світу. Ми готові до життя у вільних умовах - це найбільше досягнення. Українці - зріла нація, щоправда, ми багато чого не осягнули. Наприклад, що маємо повернутися до української мови, бо в ній закодована наша душа, наша філософія, наш космос.
Як повідомлював "Обозреватель", воїни АТО привітали Україну з Днем Незалежності.