На Корсиці мовне питання породжує розбіжності

Розташована над великим кладовищем цього східного портового містечка школа Subissi згадує минуле. Тутешні учні вивчають мову своїх пращурів: не французьку, а корсиканську.

Одного сонячного дня п’ятикласники разом з учителем Жаном Марк-Тадеєм розбирають речення корсиканською.

«Ти повинен знати, звідки ти родом, ти повинен пам’ятати своє коріння,» - розповідає Тадей пізніше, описуючи, як сам вчив корсиканську на слух у барі свого батька в центрі міста Корте. «Протягом усього навчання в середній школі ми прищеплюємо дітям цю ідею – вберегти свою мову від вимирання.»

Відлунням його поглядів є ширше прагнення корсиканців відродити свою давню мову, тісно пов'язану з італійською. А це викликає розбіжності й полеміку. Так, корсиканська мова стала політичним каменем спотикання після того, як коаліція радикальних сепаратистів та помірних автономістів уперше перемогла на регіональних виборах у грудні минулого року.

Зараз місцева влада прагне домогтися для корсиканської мови такого ж офіційного статусу, який має французька. Цю вимогу уряд рішуче відхилив.

«Республіка має одну офіційну мову – французьку,» - заявив соціалістичний прем’єр-міністр Мануель Вальс у липні під час звернення до Асамблеї Корсики.

Утім навряд чи лінгвістичні прагнення можуть померти на цьому різноманітному острові, де кози все ще переходять дорогу там, де їм заманеться, і де сьогодні приблизно третина дітей вивчає корсиканську. Справді, регіональний рух за самовизначення отримав і тут, і в інших європейських державах отримав друге життя після того, як у червні Велика Британія проголосувала за вихід з ЄС.

«Європа завтра – це Європа областей», - прогнозує мер Бастії П'єр Савеллі. hand over «Нам слід обдумати наші стосунки з Францією та Італією й створити ту Європу, що нам потрібна. Інкше корсиканській мові немає на що розраховувати.»

Неплюватийнеговоритикорсиканською

Він показує копію правил десятилітньої давнини. Колись вони діяли в кожній корсиканській школі. Перше: Учням заборонено говорити корсиканською мовою й плювати на підлогу.

«Я належу до останнього покоління, яке вивчало корсиканську, коли вона була забороненою», - розповідає 57-річний Савеллі у своєму офісі з видом на порт Бастії, де пороми щодня висаджують юрми французьких та італійських туристів. «Нам не дозволяли говорити корсиканською в школах. Батьки говорили корсиканською, коли не хотіли, щоб ми розуміли, про що вони говорять.»

Відтоді Париж послабив свій централізований контроль за всім – від плювків до сонячної енергії. Такі регіони, як Бретань і Країна Басків також відроджують давні мови – схоже відбувається по всій Європі на тлі ширшого самоствердження окремих областей.

«Людина ніколи не повинна забувати своє коріня – свою культуру, спосіб життя, мову», – каже паризький видавець Жан Піколек, переконаний бретонський націоналіст, якому так само забороняли говорити мовою Бретані в дитинстві.

Але Корсика пішла далі за інші французькі регіони. Новий лідер острівної асамблеї Жан-Гі Телемоні, зчинив переполох, коли виголосив свою інавгураційну промову повністю корсиканською.

Острів – «це не просто частина іншої країни, це нація зі своєю мовою, культурою, політичною традицією,» - сказав він своїм радісним прибічникам на тлі корсиканського прапору.

Проте аналітики й навіть жителі острова наразі усвідомлюють межі своїх сподівань.

«Питання незалежності навіть не обговорюється,» - каже Андре Фазі, політолог Університету Корсики. «Мета полягає у створення підґрунтя для обговорення її з урядом країни.»

Корсиканський бізнесмен Вінсент Орабона більш зацікавлений у наслідках. «Важливо думати про корсиканську мову й культуру, але, крім них, є ще й економічні проблеми,» – каже він.

ПроблемазКорсикою

На материку багато французів реагують на націоналістичний дискурс із роздратуванням. Серед своїх суворих критиків Корсика має репутацію чудового місця відпочинку та притулку для нероб і бандитів. Сильне почуття місцевої самоідентичності має й інші негативні прояви, що виявляються у нападах на мусульманських імігрантів. У 2012 році дослідження IFOP (Французького Інституту Громадської Думки) показало, що 30 відсотків опитаних французів не проти корсиканської незалежності – аби тільки усунути цей ниючий головний біль.

«Французька громадська думка має проблему з Корсикою», - визнає Фазі. «Не думаю, що з роками ситуація покращиться.»

Не дивно, що люди бачать речі по-різному. Можливо, для когось Корсика відома головним чином завдяки Наполеону, але тут, на острові, що зазнав багатьох завоювань, найбільший герой – це Паскаль Паолі. Державний діяч 18 століття виступив проти генуезького панування і розпочав короткий період квазінезалежності острова, поки його не продали Франції.

Націоналізм відродився із подвійною силою у 1970-х рр. під час кампанії перестрілок і вибухів, спрямованих на урядові будівлі й поліцейських. У 1998 р. члени основного сепаратистського угруповання – озброєного Фронту національного визволення Корсики – вбили префекта Клода Еріньяка, найвищого французького чиновника на Корсиці.

«Із боротьбою закінчено», – каже мер Савеллі, який у 1970-тих допоміг заснувати студентський рух за незалежність на чолі з націоналістичним лідером Таламоні. «Ми нічого не побудуємо без миру.»

Зберігаючимовуживою

Поміркована людина, яка підтримує велику автономію, але не повну незалежність від Франції, Савеллі вважає, що однаковий статус корсиканської і французької мов – це лише питання часу. Але він не чекає зміни поглядів у Парижі.

Мерія пропонує для своїх співробітників мовні курси. Бастія буде окремо апробовувати корсиканську валюту, покликану підняти рівень місцевої економіки. Мер сподівається, що врешті-решт її запровадять на території всього острова.

«Ми тяжко працювали, щоб запобігти зникненню корсиканської мови», - каже він. «Але мова буде в повсякденному вжитку тільки тоді, коли вона використовуватиметься й офіційно. Існування в межах мовних курсів – це приречення на загибель.»

Такий погляд поділяє Жозе Ерза, директор початкової школи Subissi. Це одна з небагатьох повністю двомовних шкіл на Корсиці.

«Ми намагаємося взяти мову зі школи й помістити її в суспільство,» - вважає Ерза. «Важливо, що вона не тільки виживала, а й жила.»