Українсько-німецький ко-продакшен в кіно: перспективи існують

Німецькі режисери та продюсери готові співпрацювати з українцями у сфері кіновиробництва за схемою ко-продакшена попри бюрократичні перепони та економічну ситуацію.Ще кілька років тому абсолютна більшість стрічок у ко-продакшені (Спільному виробництві фільму кількома студіями. – Ред.) створювалися в Україні у співпрації з Росією. Сьогодні ж кіновиробники намагаються переорієнтуватися на співпрацю з кіностудіями в ЄС. Ко-продакшн дозволяє не лише залучати додаткове фінансування та розширювати географію продажів стрічки, а й приверненути увагу міжнародних кінофестивалів. Та попри всі переваги - це одна найскладніших схем кіновиробництва. В Україні ситуація ускладнюється ще й через бюрократичні перешкоди. Тому, попри значно нижчу, ніж в ЄС, вартість кіновиробництва та мальовничі локації, часто бажання режисерів та продюсерів знімати в Україні проходить. Хоча окремі ентузіасти все ж залишаються. Німецькі режисери – лише “за”! Режисер Міхаель Кох нещодавно презентував стрічку про українську емігрантку в Німеччині ”Марія” на міжнародному кінофестивалі у Локарно. Він вже думав над можливістю співпраці з українськими кіностудіями. Режисер поділився з DW, що у нього вже є кілька ідей щодо нових фільмів і один з них - знову про Україну. Особливо молодого режисера цікавлять зйомки на українських локаціях та можливість залучати до зйомок місцевих акторів. Кілька років тому після презентації своєї дипломної стрічки ”Полар” на кінофестивалі ”Молодість” він вже подорожував Україною. Саме тоді й зародилася ідея знімати на території країни, розповів DW Міхаель Кох: ”Якщо є бажання знімати - буде й результат, з бюрократичними складнощами можна впоратись”. Та реальна ситуація на знімальних майданчиках не завжди сприяє міжнародній співпраці та й розвитку кінематографу в цілому. Кінематограф без “рожевих окулярів” До прикладу, щорічно в Польщі знімають понад 40 художніх картин, які часто стають популярними й за кордоном. Найбільші продакшен-студії розташовані у Варшаві, Кракові, Вроцлаві та Лодзі й пропонують повний цикл послуг кіновиробництва. Середній бюджет фільму польської студії може становити від 700 тисяч до 3-4 мільйонів євро. За допомогою ко-продакшену та участі зарубіжних інвесторів у Польщі бюджет фільму може досягати й понад 10 мільйонів євро. В Україні суми зовсім інші: бюджет більшості повнометражних стрічок складає до одного мільйона євро. Прикладів фільмів з більшим бюджетом - одиниці. Серед них ”Плем’я” Мирослава Слабошпицького (близько 1,3 мільйонів євро. – Ред), ”Поводир” Олеся Саніна (майже 2 мільйони євро. – Ред.),та ”Незламна” Сергія Мокрицького (майже 4,5 мільйони євро. – Ред.). Проте такі стрічки - радше вийняток. Проблеми "непередбачуваної країни” Перелічені труднощі, з досвіду німецьких режисерів, інколи виявляються не найбільшою проблемою. Ще до протестів у 2013-2014 роках німецька студія Aktis Film Production взялася за роботу над стрічкою “Кавказький ведмідь” Отара Шаматави у співпраці з Грузією, Болгарією та Україною. Попри позитивний досвід співпраці на початку, через форс-мажорну ситуацію в Україні роботу довелось відкласти аж на два роки, розповів DW німецький продюсер та засновник Aktis Film Production Стелліос Ціанніс. “Та хто ж міг подумати, що таке може статися… Це непередбачувана країна”, - зрештою додав продюсер. Окрім того, Україна досі не є членом програми Європейського Фонду спільного кіновиробництва ”Єврімаж” ("Eurimages". - Ред.). Заснована Радою Європи програма допомогає в створенні стрічок у ко-продукції, частковою компенсує витрати виробництва, а також сприяє в дистрибуції картин. Саме на цій проблемі у розмові з DW, наголосив німецький продюсер російського походження і засновник Faktura Film у Берліні Кірилл Красовський. Причин, чому Україна досі не стала членом програми – декілька. По-перше, існує постанова Кабміну, яка забороняє вступ України до міжнародних організацій та приєднання до міжнародних договорів, які передбачають сплату внесків за рахунок держбюджету. По-друге, приєднання до “Єврімажу” означатиме для України сплату не просто “символічного внеску”, а щонайменше 400 тисяч євро на рік. Тому, попри очевидні вигоди “Єврімажу”, через нестачу коштів приєднання до програми необхідно відкласти, вважає перша заступниця міністра культури Світлана Фоменко. Хоча, за її словами, від ідеї стати членом програми міністерство не відмовляється і лобіює приєднання з 2014 року. Глухий кут чи безмежжя перспектив? Та невдоволення продюсерів все ж поступово починає замінюватися оптимізмом. Причин багато, а найскладніші часи вже позаду, вважає українська продюсерка Ольга Безхмельниціна. На її думку, ситуацію може покращити закон “Про державну підтримку кінематографії в Україні”, який 22 вересня ухвалила Верховна Рада. За словами одного з його розробників, медіа-юриста Юрія Крайняка, ”тепер за рахунок державної субсидії може повертатися частина витрат на створення фільму не лише українським, але й іноземним виробникам.” У законопроекті також вказано, що сума може складати до 25 відсотків коштів, витрачених на виробництво стрічки в Україні, та 10 відсотків витрат на виплату винагороди акторам та членам знімальної групи, зокрема й нерезидентів України. Для українського кінематографу це ще один можливий поштовх, вважають опитані DW учасники кіноринку. Адже тепер держава зможе виступати навіть інвестором фільмів, які створюються на умовах ко-продакшену, фінансуючи його повністю або частково. За їх словами, для німецьких продюсерів - це ще один аргумент на користь того, аби знімати фільми разом з українцями.