Вечорами у центрі Львова кипить бурхливе життя. Вуличні музиканти, бездарні й талановиті, нудні й запальні, дівчата з бандурами, дядько з глиняними свищиками, купи туристів, різні мови... Море звуків. Море емоцій.
Центр переповнений, навіть по закінченні джазового фестивалю. І у всіх кнайпах людно. Львів гуляє, пише у своїй колонці на сайті Zbruc.eu письменник Юрій Винничук.
Зазнайомився я з кримським айтішником, який переселився з родиною до Львова. Каже, спочатку не розумів, коли чув, що Львів – це безкінечне свято. Тепер переконався. Заодно переконався в тому, що кримська ментальність і львівська – різні речі.
Син його вчиться в українській школі, дуже швидко навчився говорити, а він поки що вчиться. Зокрема й за моїми творами. І дуже дивується, коли йому кажуть: "У нас так не говорять".
Ну, бо так, по-галицьки чи по-львівськи ми собі говоримо між своїми. Я не вітаюся в крамниці "сервус", але з друзями так. А він вжив слово "фалюю" у значенні "йду". Його відразу поправили.
А що – це слово чимось погане? Є розмовна мова, а є літературна. В розмовній наш львівський балак мусить жити. Що значить "у нас так не розмовляють"?
Я так розмовляю. І самого лише усвідомлення цього мені достатньо.
Але повернімося до розгуляного Львова.
Але так було завжди. Навіть у мирний час. Бо у нас на наших дорогах гинуло і гине щодня більше, ніж зараз на фронті. І знову в одному місці лунав сміх, а в другому – крик розпачу.
Найбільше дісталося на горіхи фестивалю "Alfa Jazz Fest". Мовляв, за ворожі гроші. Як можна? Але треба уточнити: за гроші колишнього львів’янина. І він влаштував це не у Петербурзі, а в нас.
Якась істеричка пише: "подивіться, які там ціни на квитки!" Відразу видно, що вона на фестивалі не була, бо не конче було купувати квитки, і так усе чудово було чути. Тобто це із серії "нє чітал, но асуждаю".
Колишні львів’яни різні бувають. Один вкладає гроші у фестиваль, а такий собі Ярмольник нахабно бреше про негра, якого за часів його юності повісили у Львові на березі. І то ж треба ще ту березу знайти у Львові.
Я ту легенду чув теж про негра, який дівчині, що не хотіла з ним іти до танцю, погасив цигарку на чолі. Після цього його чи то розіп’яли, чи то повісили. Але це була одна з тих легенд, які не мали за собою жодних фактичних підстав. Як і легенда про жінку, яка купила фарш, а в ньому знайшла обручку (!!!) доньки або байка про молочарок, які пропадали в одному будинку, а потім з’ясувалося, що ними годували свиней.
Є люди, які покинувши Львів, ненавидять його.
З червня по серпень відбулися або відбудуться "Rock Bulava" у Переяславі, "Reggae Festival" та "Імпульс Фест" у Харкові, "Кодима-фест" на Одещині, "Burn The Scene Fo Fun" на Житомирщині, "Холодний Яр" на Черкащині, "Трикутник" під Коломиєю, "Upark Festival", "Atlas Weekend", "Hedonism" і "Carpathian Alliance Metal Festival Open Air" у Києві, "Файне місто" в Тернополі, "Pivdenfest" в Одесі, "Гайдаfest" у Черкасах, "Стопудівка" в Дніпрі, "Бандерштат" у Луцьку, "Схід-Рок" на Сумщині, "Respublika" в Кам’янці-Подільському.
І це ще не все. Ще матимемо кілька фестивалів на Львівщині, зокрема на Івана Купала у Винниках – "Шуфриган-фест".
Добре це чи зле? Два роки триває війна. Але Друга світова тривала довше і принесла значно більше жертв, а життя не зупинялося. В Україні відбувалися різноманітні святкування, обжинки, концерти, театри, повні кнайпи, кіна, кабарет "Веселий Львів" збирав натовпи глядачів.
Вся Європа гуляла. В концтаборах мерли тисячі людей, а в той же час відбувалися кінофестивалі, покази мод, спортові змагання, ресторани були переповнені, а з естради лунали життєрадісні пісні.
Мій тато з лісу вертався до Львова, ходив до кіна, на зальоти до дівок, на танці, а потім знову пірнав у ліс. Таке подвійне життя нікого не вражало.
Був такий художник Володимир Богун на прізвисько Сюр. Він працював у морзі (Мєсто Отдиха Рєанімірованих Граждан). Якось я побачив його у вікні. Він спокійно обідав поруч із трупами. Побачивши мене, замахав мені рукою і кликав на вино. Я не відважився. Він давно спився і помер. Але цей образ: Сюр за обідом у трупарні – не забувся.
В армії ми бігали "в самоволку", купували болгарське вино, ковбасу, сир, а потім бенкетували на цвинтарі на чиємусь гробівці. Аби совість не мучила, вибирали гробівець з червоною тумбою.
Життя і смерть часом химерно поєднуються і сплітаються в нестримних обіймах. Розімкнути ці сплети неможливо. Сміх і сльози завше будуть поруч. Протестувати даремно. Змінити щось неможливо. Можна відвоювати день або два, оголосивши траур, але не більше. Але і в ті два дні життя не замре, не зачаїться. Життя все одно буде пульсувати, а сміх – лунати.