Блог | Протести в Абхазії як лакмусовий папірець російського імперіалізму

Середина листопада для Сухумі, столиці невизнаної сепаратистської республіки Абхазія, де Москва впродовж тривалого часу має потужні важелі впливу, стала занадто спекотною через масові протести. Ситуація залишається напруженої і донині, бо абхазька опозиція відмовилася від пропозиції фактичного очільника регіону Аслана Бжанії про проведення "дострокових виборів", як способу вирішити конфлікт і висунула йому ультиматум, головна вимога якого – відставка.

Водночас очільник самопроголошеної республіки Абхазія, а фактично маріонетка Кремля Аслан Бжанія, у своїх заявах називає протести "спробою державного перевороту", переймаючись нібито в першу чергу "іміджом" країни та відносинами зі "стратегічним партнером", а він у маріонеткового керівництва Абхазії один – Москва. Хоча саме ці "стратегічні" відносини і стали причиною протестів та невдоволення суспільства. Нагадаємо, що до ситуація, яка цими днями розгортається в Сухумі, призвело намагання ратифікувати угоду з РФ, що передбачає розширення присутності російського бізнесу в Абхазії.

Основні положення угоду, проти прийняття якої і протестують абхазці, стосуються надання земельних ділянок російським компаніям, багаторічних податкових канікул для інвесторів з РФ, можливостей завезення іноземних працівників і безмитного імпорту будматеріалів для зведення об'єктів, а також створення в Абхазії філії російського банку для фінансування проєктів. Фактично ця угода передає контроль над усією абхазькою економікою в руки росіян. І це вже далеко не перший конфлікт, який провокується російською стороною з метою подальшого поглинання самопроголошеної республіки Абхазія, поступово перетворюючи її на російську колонію.

За непокору місцевих мешканців Москва карає, наприклад, перекриттям транспортного сполучення чи забороною на імпорт абхазьких цитрусових, як це сталося у 2004 році. Для більшості абхазьких родин саме цитрусові – основний дохід і засіб для існування. Або ж "чисткою" грузинського населення в самопроголошеній республіці, замінивши їх на росіян. Тож, абхазька історія переконливо доводить, що будь-яка "дружба" з Росією завжди матиме свою ціну і ціль.

Нагадаємо, що Абхазія проголосила свою "незалежність" після війни з Грузією у 1993 році. Самопроголошену державу не визнала ані Грузія, ані інші держави світу, окрім самої Росії, а згодом ще Сирії, Нікарагуа, Венесуели та Науру – така собі компанія "підтримки". Насправді ж "незалежність" тут лише умовна і така, яка вигідна Москві. Та, як демонструють події, що розгортаються в Сухумі цими днями, навіть маріонетки здатні на протести, не хочуть сліпо йти на повідку та виконувати волю Путіна. А ще це показник того, що в Абхазії ще жевріють основи громадянського суспільства і цей протестний настрій є підтвердженням цього та своєрідним лакмусовим папірцем для російських імперських амбіцій.

Окремі експерти припускають, що Кремль міг навіть спланувати сьогоднішні протести в Абхазії, щоб мати більший вплив на політику грузинської влади. Адже свого часу Росія визнала незалежність Абхазії для того, щоб таким чином покарати Грузію. Коментуючи ситуацію грузинська президентка Саломе Зурабішвілі наголосила, що в самопроголошеній республіці Абхазія відбувається спроба впровадити російське законодавство, а громадянське суспільство цьому протистоїть. Росія вже давно остаточно зробила ставку на поглинання самопроголошеної республіки Абхазія і нова угода – лише черговий крок до наближення окупованих регіонів Грузії до російських реалій. А після вторгнення Росії в Україну, темпи посилення контролю над регіоном навіть зросли. Але якщо навіть через 32 роки імперського "патронату", а фактичної російської окупації, громадянське суспільство здатне на рішучі дії, то, сподіваємося, що воно і здатне реально оцінити ситуацію та зрозуміти, що умовний "гарант" їхньої умовної незалежності одночасно є головним руйнівником самої ідеї абхазького суверенітету.

Очевидно і те, що Росія продовжує вести свої гібридні війни, застосовуючи усі заборонені методи такої агресії. Та не завжди вони виявляються вдалими, адже Кремлю так і не вдалося досягти цілей та здолати Україну, яка вже третій рік боронить кордони, і не лише свої, а й об’єднанні європейські. Не зміг Путін підірвати єдність і солідарність Європи, натомість навіть зміцнивши її. Саме російська агресія 2008 року була першою спробою Кремля змінити суверенні кордони в Європі і відкритою атакою на все демократичне співтовариство. Вторгнення Росії і незаконна окупація регіонів Абхазії і Південної Осетії стали, як виявилося, лише початком руйнівної стратегії Кремля. Аналогічний агресивний сценарій РФ реалізувала в Криму та на сході України. Але, якщо в 2008 році Росія сприйняла відсутність рішучої і консолідованої реакції міжнародного співтовариства як зелене світло для своєї агресії, то тепер ситуація зовсім інша. Світ зрозумів і відчув російську загрозу в широкому контексті, адже якщо сьогодні нападають, для прикладу, на Грузію чи Україну, то надалі жодна держава не буде в безпеці, а може потрапити під приціл кремлівських амбіцій. Сама ж Росія на чолі зі своїм лідером ніяк не може відмовитися від шкідливого спадку більш ніж піввікового радянського суспільного експерименту і навіть хоче відродити його не лише на теренах власної країни, а й на мапі світу загалом. Та, як відомо, рано чи пізно усі імперії розпадаються. І російська недоімперія – далеко не виняток з правил. Варто лише трішки почекати та прискорити цей процес перемогою України у війні з російським агресором.