Анна Ярославна: історія доньки київського князя, яка стала французькою королевою, навчила французів митися та користуватися виделками

У київського князя Ярослава Мудрого та його дружини Інгігерди Шведської було три дочки – Єлизавета, Анна та Анастасія. Всім їм судилося стати королевами різних європейських держав. Єлизавета була дружиною норвезького короля Харальда ІІІ. Анастасія вийшла заміж за угорського монарха Андраша I. Улюблениця батька, Анна Ярославна, поїхала з рідного дому найдальше – вона стала другою дружиною французького короля Генріха I та матір'ю французького короля Філіпа I. В історії вона відома як Анна Київська, Анна Руська чи, як її називали у Франції, Агнеса Руська, що викликає суперечки щодо того, до якого народу вона належить. Насправді все просто: слово "руська" у XI столітті асоціювалося з Київською Руссю – тобто з територією нинішньої України, інакше вона б увійшла в історію як "російська", тобто, яка походила з Росії.

Відео дня

Княжна-шибайголова

У працях, присвячених життю Анни Ярославни, яка стала королевою Франції, навіть серйозні історики змушені спиратися не скільки на факти, як на припущення. Так, із стовідсотковою точністю неможливо не лише назвати дату її народження – у різних джерелах називають як 1032-й, так і 1036 рік, а й сказати, якою саме дочкою Ярослава Мудрого є Анна – молодшою чи середньою. А ось той факт, що вона була улюбленицею свого батька, сумнівів ні в кого не викликає: князь не міг встояти перед її ангельським поглядом, чим вона часто користувалася.

Анна з дитинства завдавала батькові багато клопоту: її мало цікавили споконвічно жіночі заняття – шиття або вишивання, та й грамоті навчалася неохоче. З дівчатами княжна не дружила – як шибайголова ганяла київськими околицями з хлопчиками. У дванадцять років Анна ледве не потонула, вирішивши переплисти Дніпро: її ноги заплуталися у водоростях, і вона пішла на дно на очах у батька та його сотні, що поверталися до Києва з Берестова. Тоді княжну врятував син воєводи Гліба Вишати Ян.

Увечері, коли сама Анна вже міцно спала, батьки радилися, як з нею бути – аж надто свавільною була княжна: вона завдавала своїм батькам набагато більше клопоту, ніж її брати. Інгігерда, яка виступала за строгість у вихованні дітей, вважала, що Ярослав дав своїй улюблениці надто багато волі: ось замкнути б її у світлиці та приставити до неї мамок суворих – був би толк! На тому й вирішили: до осені ув'язнити Анну в Берестові, під наглядом мамок і няньок, а з осені віддати на навчання – опановувати книжну мудрість, вчити грецьку та латинську мови. Не останню увагу вчителі Анни приділяли також читанню, письму (причому писала вона як кирилицею, так і глаголицею), історії, математиці та мистецтву. Дитинство та юність княжни припали на епоху культурного розквіту Київської Русі, тому вона виросла освіченою дівчиною та завидною – в усіх відношеннях – нареченою.

Наполегливий наречений

Слава про красу, розум та освіченість молодої княжни дійшла аж до Франції, де вдруге овдовів король Генріх I. Будучи вже немолодою людиною, він зіткнувся з безліччю проблем, які можна було вирішити за допомогою чергового шлюбу – Анна Ярославна ідеально підходила на роль королеви. Київська Русь була могутньою державою, союз з якою допоміг би королю у боротьбі із зовнішніми та внутрішніми ворогами – Генріху I необхідно було об'єднати країну, яка була роздроблена на безліч феодальних вотчин. Звичайно, були наречені і ближче – у кожній європейській державі підростала красуня-принцеса, але всі вони перебували у кровній спорідненості з Генріхом – церква не схвалила б такий шлюб.

Генріх I відправив посольство до Києва із пропозицією віддати за нього княжну Анну, але Ярослав Мудрий відповів відмовою – французький король здавався йому не надто блискучою партією для його улюблениці. Він прагнув зближення з Німеччиною і хотів влаштувати шлюб коханої дочки з німецьким королем Генріхом III, і навіть направив до нього посольство, але з нез'ясованих причин згоди в цьому питанні не було досягнуто, а Генріх III одружився з француженкою з Герцогства Аквітанія. Натомість Генріх I виявився наполегливим та надіслав нове посольство – цього разу київський князь погодився. Княжна покинула Київ у 1050 році, якщо вірити легендам, перед від'їздом вона залишила прощальний напис на стіні Софії Київської.

Побутова революція при дворі

Генріх зустрів Анну в Реймсі з королівськими почестями – у цьому ж місті 1051 року в Реймському соборі – Нотр-Дам де Реймс – київську князівну повінчали з французьким королем, після чого вона присягнула на вірність Франції. При цьому Анна погодилася скласти присягу лише на слов'янському Євангелії. Після церемонії воно залишилося в соборі і згодом стало знаменитим Реймським Євангелієм – відтоді на ньому присягали на вірність державі наступні французькі королі.

Анна зробила все для того, щоб полюбити країну, якою мала правити, і щоб ця країна прийняла і, якщо це можливо, полюбила її. Вона дуже швидко вивчила французьку мову і розмовляла нею краще за багатьох французів, які здебільшого були неписьменними. Королева пам'ятала, який шок пережила, коли побачила, що її чоловік ставить під шлюбним договором ... хрестик: французький монарх не вмів ні читати, ні писати – такими навички мали тільки священнослужителі. Анна взалася навчати придворних письму і досягла в цьому неабияких успіхів.

Мабуть, ще неприємнішим відкриттям для молодої королеви став той факт, що французи практично не миються – тільки вмиваються вранці, а гігієна всього тіла у побожного населення країни вважалася гріхом. Париж того часу був невеликим і брудним містечком, у якому не було водогону і каналізації – нечистоти городяни виливали прямо на вулиці, через що часто виникали епідемії. Королева Анна зробила революцію спочатку при дворі, а потім і в усій країні. Вона привезла із собою традицію – як у її рідному Києві – митися у лазні, а ще навчила французів користуватися виделками – до цього вони їли руками.

Королева, вдова, регент

Але найголовнішою рисою Анни, яку гідно оцінив її чоловік, була мудрість: вражений її вмінням знаходити вихід із найскладніших політичних ситуацій, Генріх I невдовзі зробив її своїм співправителем: він радився з нею у всіх важливих державних питаннях, вона також мала право підписувати важливі документи, що на той час було справою безпрецедентною. Коли король був у походах, метою яких було об'єднання французьких земель, країною управляла королева.

Союз Анни і Генріха сприятливо позначився і економічному становищі країни: вона почала позбавлялатися феодально-кріпосного права, що призвело до розвитку товарно-грошових відносин, а податки, що йшли у її скарбницю, робили державу багатшою і сприяли приросту територій. Франції також вдалося налагодити дипломатичні відносини з багатьма країнами, що здебільшого було заслугою Анни.

Анна досить довго не могла зробити те, до чого її призначав шлюб із французьким королем, – вона залишалася безплідною, що дуже її непокоїло. Але потім народила трьох синів – Філіпа, який успадкував престол, Роберта, який рано помер, Х’ю, котрий став засновником королівської родини Вермандуа, а також дочку Емму. Коли Філіпу виповнилося 9 років, Генріх I, котрий на той час правив уже 30 років, передав йому престол: 23 травня 1059 року хлопчик був коронований і офіційно став французьким монархом. Через рік, у серпні 1060-го, Генріх I раптово помер від серцевого нападу, а Анна, якій було лише 28 років, стала вдовою.

Вона залишила двір, хоча у зв’язку з малоліттям нового короля все одно часто бувала там: разом із чоловіком сестри Генріха, Болдуїном V, була його регентом і, як раніше чоловікові, допомагала синові порадами, підписувала важливі документи. Через два роки після смерті Генріха, в 1062 році, Анна вийшла заміж за одного з найродовитіших і найавторитетніших французьких дворян – графа Ральфа IV – Валуа, який заради любові до королеви-вдови залишив свою дружину Елеонору. Але через те, що цей шлюб не було розірвано за всіма чинними правилами, їхні стосунки з Анною були визнані незаконними.

Останні роки свого життя Анна Ярославна прожила в заснованому нею монастирі Сан-Вінсент де Санліс. Точна дата її смерті невідома, але за деякими джерелами вона пішла з життя 5 вересня 1075 року. Напис на її могилі, виявлений у XVII ст. в церкві поблизу Етампа, що за 48 км від Парижа, говорить: "Тут покоїться пані Анна, вдова короля Генріха"...