Борис (Буся) Гольдштейн: "народжений зі скрипкою" вундеркінд з Одеси, якого знав увесь світ
Про Бусю Гольдштейна часто кажуть, що він народився зі скрипкою. Він буквально злетів на музичний Олімп, миттєво ставши знаменитим у той час, коли його однолітки пускали кораблики та грали в козаки-розбійники. Талант, даний йому природою та батьками, він щодня підкріплював наполегливою працею. Гольдштейн досяг багато чого, але міг би досягти набагато більшого, якби йому не заважали.
Обов'язкова музична освіта для дітей
Борис Гольдштейн народився у грудні 1922 року в Одесі. Його батьки, Еммануїл Абрамович Гольдштейн та Сара Йосипівна Кігель, музичної освіти не мали, але своїм дітям (а їх у родині було троє) вони дуже хотіли його дати. До народження молодшого сина Бусі вони володіли приватною гімназією, але після революції, коли освіту взяла до рук держава, змушені були залишити викладання і змінити професію. Батько став бухгалтером, а мати – масажисткою. Усі зароблені кошти батьки витрачали на навчання дітей музики, і їхні зусилля та гроші – не пропали задарма: дочка Генрієтта стала відомою піаністкою, старший брат Михайло – скрипалем та композитором. До скрипки тягнувся і Буся, хоча батьки хотіли, щоб він вибрав віолончель. Але коли хлопчик зрозумів, що батько з матір'ю з ним не згодні, оголосив голодування, характеру йому навіть у юному віці було не позичати, більше з ним ніхто не сперечався.
П'ятеро у 11-метровій кімнаті
У п'ять років Буся став учнем знаменитого Петра Соломоновича Столярського, який відразу звернув увагу на хлопчика, який мав, за його словами, чудовий слух, почуття ритму і неймовірно рухливі пальці. Через пів року юний Гольдштейн вже виступав із самостійною програмою, а коли йому виповнилося 9 років, родина переїхала до Москви. Батьки вирішили, що тут їхні діти мають більше – як творчих, так і кар'єрних – можливостей. Велику квартиру в Одесі довелося обміняти на маленьку – 11-метрову кімнатку у комуналці, де вони й жили вп'ятьох в атмосфері ненависті з боку сусідів, яким не хотілося слухати музику з ранку до вечора. Генрієтта та Михайло навчалися у консерваторії, а Буся – у відкритій при ній дитячій групі, згодом перетвореній на музичну школу, у викладача Абрама Ямпольського. Бусі були під силу найскладніші музичні твори: коли йому виповнилося 10 років, він зіграв концерт Мендельсона-Бартольді з оркестром Московського радіо – це стало початком кар'єри вундеркінда з Одеси.
Скрипка Страдіварі та квартира від Сталіна
Здібності юного генія, який грав з технікою та легкістю дорослого скрипаля, була гідно оцінена. Бусі видали скрипку Страдіварі із Державної колекції музичних інструментів, про що могли лише мріяти інші відомі та успішні скрипалі. Щоправда, за "прокат" скрипки потрібно було вносити щомісячну плату, яка дорівнювала окладу лікаря чи інженера, та й ремонтувати її – у разі потреби – теж потрібно було за свої гроші, але численним іноземним гостям, перед якими часто виступав Буся, про це не розповідали. Після позаконкурсного виступу Гольдштейна на Першому всесоюзному конкурсі музикантів-виконавців, на Бусю, якому виповнилося 11 років, звернув увагу Сталін. Дізнавшись, що Гольдштейни живуть у тісній квартирі, керівник держави розпорядився вирішити це питання – їм виділили простору квартиру у новому будинку неподалік Курського вокзалу. Про розмову Бусі зі Сталіним написали всі газети, і хлопчика накрила всесоюзна популярність. З мамою він їздив по всій країні з концертами. У Москві у розпорядженні сім'ї був автомобіль із шофером, а коду Бусі виповнилося 14 років, його нагородили орденом "Знак пошани".
"Маленький Гольдштейн стане великим"
Виступаючи на престижних конкурсах, Гольдштейн постійно посідав почесні місця: 1935 року на Міжнародному конкурсі ім. Генріха Венявського та на Першому міжнародному конкурсі ім. Ежена Ізаї у Брюсселі він став четвертим. Після завершення конкурсу у столиці Бельгії хлопчику запропонували дати додатковий концерт, на якому була присутня королева цієї країни. Критики буквально захлиналися від захоплення, переказуючи Бусі долю: "Маленький Гольдштейн стане великим". Тоді ж – після гастролей у Бельгії, Франції та Великої Британії Буся отримав друге запрошення у США – перше зробив йому відомий скрипаль Яків Хейфец, який приїхав до Радянського Союзу на гастролі, який обіцяв за кілька років зробити з Гольдштейна світову знаменитість, але як у першому, так і у другий випадок Бусі у виїзді відмовили.
Заборгованість з історії КПРС
З початком Другої світової війни життя Гольдштейна почало змінюватися на гірше. Через участь у фронтових концертних бригадах Гольдштейн, будучи студентом консерваторії, не завжди встигав вчасно складати іспити. Особливо сильно керівництво навчального закладу розлютило заборгованість Бусі з історії КПРС – за неї його відрахували з консерваторії. Відновили Гольдштейна лише у 1953 році, коли він уже був світовою знаменитістю. Але біди Бориса-Бусі на цьому не закінчилися: керівники культури всіляко заважали його творчій діяльності. Так, він не зміг стати професором консерваторії, в якій навчався, насилу його взяли викладачем інституту ім. Гнесиних, що було явним зниженням його статусу. Довгий час існувала заборона на платівки Гольдштейна на студії грамзапису – це питання змогло вирішити лише Дмитро Шостакович, який особисто звернувся до її директора, запитавши його прямо про це. В результаті один із найкращих музикантів ХХ століття протягом трьох десятків років був солістом Московської обласної філармонії. За кордоном за цей час Гольдштейн, який вважається невиїзним, виступав усього три рази.
Еміграція до Німеччини
У листопаді 1974 року Буся Гольдштейн разом із сім'єю емігрував до Німеччини. Але й там йому вдалося влаштуватися не відразу. Лише після виступу на Фестивалі музики Бетховена у швейцарському Гштадті, який мав величезний успіх, все поступово почало ставати на свої місця. Гольдштейн і за кордоном продовжив займатися педагогічною діяльністю – багато його учнів стали лауреатами міжнародних конкурсів та працювали у найбільших європейських оркестрах. Він також записував диски – тут йому ніхто не заважав це робити, і виступав у найпрестижніших концертних залах Європи та Америки. Гольдштейн вражав слухачів неповторним тоном, який його колеги-музиканти називали "золотим". У той час Борис Еммануїлович також багато допомагав своїм співвітчизникам, які опинилися у скрутній життєвій ситуації: його будинок у Ганновері був відкритий для всіх, хто просив допомоги, він позичав тих, хто потребує грошей, надавав необхідну протекцію.
Останній концерт
Наприкінці 70-х – на початку 80-х років здоров'я музиканта різко похитнулося. Він навіть змушений був обмежити заняття зі студентами та скоротити виступи. Останній концерт Бусі Гольдштейна, на якому він грав найулюбленіші свої твори, відбувся 17 березня 1987 року в Ізраїлі, в єрусалимському театрі "Жерар Бехер", а через сім місяців, 8 листопада того ж року, одеського вундеркінда не стало.