Чому сотні українців, які не є родичами, можуть мати спільне прізвище: науковиця пояснила феномен

Родові прізвища українців зазвичай виникали за характерними ознаками. Історично прізвиська давали на основі місця проживання, ремесла, зовнішності чи моральних якостей. І часто виникали ситуації, коли якесь прізвище набирало особливої популярності у певній місцевості.

Тож сотні українців мають спільне прізвище, але не є родичами. Науковиця в галузі генеалогії Ольги Михайліченко розповіла, у чому причина такого парадоксу.

Більшість прізвищ виникли саме від прізвиськ, які носили засновники роду. Окрему категорію становлять козацькі прізвища, що зустрічаються в реєстрах з 1649 року. Загалом масове поширення прізвищ припадає на період кінця XVII – початок XVIII століття.

Окрему категорію становлять прізвища, що походять від назв інших народів та національностей. Найчастіше вони зустрічаються у прикордонних регіонах, наприклад, на Прикарпатті.

Переселенців з Німеччини чи Австрії часто називали "дацерами", звідси й прізвище Дацер. Часто переселенці отримували прізвища залежно від населеного пункту, в якому жили і навіть від інших топонімічних одиниць, наприклад, від річки.

Тож траплялися ситуації, коли сотні мешканців одного поселення мали однакові прізвища, але при цьому не були родичами. Просто це родове прізвисько означало місцевість, де жила група людей.

Для прикладу науковиця навела прізвище Копань. Вдалося дослідити, що носії (а їх близько трьохсот), здавна проживали на території невеличкого села Петрове у Кіровоградській області. Цікаво, що більше на території України цього прізвища немає ніде. Як виявилося, історично носії цього прізвища займалися однією справою – копали колодязі. Це, до речі, одна з найбільш поважних професій у селі. Знання і справа переходили з покоління в покоління у тому роді, так і прізвище вкорінилося.

Також науковиця пояснила деякі типові закінчення. Наприклад, прізвища із закінченнями -ин, -їв належать до так званої патронімічної групи, що виникли які від патріарха роду, від імені родоначальника: Матвіїв, Петрин, Стефанів.

Суфікси -енко та -єнко здавна були найбільш поширеними на Наддніпрянщині, а серед носіїв було багато козаків. Частина прізвищ, що закінчуються на -енко також пов’язані з патронімічною групою: Степаненко – син Степана, Василенко – син Василя тощо.

Раніше OBOZ.UA розповідав, звідки в Україні взялися Рюриковичі та Ольговичі.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.