Блог | Дорога крізь пекло: як люди вижили на блокпостах у Василівці

Ця історія – спогад про події, що відбувалися на виїзді з окупованої території через Василівку. Блокпост, перевірки, очікування, ризики – реальність, з якою зіткнулися тисячі людей, коли це ще було можливо. Чи є цей маршрут зараз? Ми не знаємо, але маємо пам’ятати, як це було.

Відео дня

Кількість смертей серед жителів Херсонщини, які намагались виїхати через Василівку, зросла до 10. Наразі понад 1000 машин на трасі чекають на можливість покинути тимчасово окуповану територію", повідомив міський голова Мелітополя Іван Федоров в ефірі загальнонаціонального марафону.

Отже, далі — важливі подробиці і навіть поради — в реальній історії про Василівку.

Ну, найважче — фізично, бо це мікроавтобус без кондиціонера і багажника, хоч людей просять не нагрібати, але всі ж їдуть з величезними чемоданами. І купа торб, валіз, ти підіймаєш ноги до підборіддя, вони заклякають, плюс гамір, люди їдуть з дітьми, тваринами, папугами, ми, до речі, з такою родиною подружилися. Та шлях до Василівки півбіди.

От приїхав автобус на Василівку і там аут — навколо дороги всюди какахи, а ти не можеш далеко відійти автобуса, щоб не спізнитися раптом що — це найголовніша тривога, аби не відірватися від свого буса.

Була історія з іншим автобусом, літня жінка пішла собі повільно у кущики і тут прийшов цей комендант Міша і сказав, їдьте, а це значить, зволікати не можна. І автобус поїхав. Повертається з кущиків тітонька, а автобуса нема.

Ми приїхали на Василівський пост, автобус зупиняється і скільки стоятимеш — невідомо, в туалет — у кущі, ти ідеш так, щоб не наступити нікуди.

Всі машини розбиваються на десятки, ми були в черзі 120-ті, а потім наш водій показав якийсь аусвайс орківському коменданту і автобус переїхав у пільгову чергу. Нагадую, відходити не можна, бо кожну мить може щось змінитися, в колоні 10 автобусів. Виходить той комендант і починає формувати колони, ми були 7 колоною в цей день, а проїзд був тоді з 5–8 вечора, ми мали проїхати, але орки пропустили лише три колони.

Стало ясно, що ми будемо ночувати, це жесть, бо вдень дико душно, нікуди не сховаєшся, під деревами оті ж какахи, а ввечері холодно до дрижаків, ми зрозуміли що ночувати в душному автобусі і складеними в три погибелі не зможемо. Люки для вентиляціі не помагають. Врешті ми і родина з папужками і ще чоловік на картонці ризикнули, на вулиці розстелилися і вклалися. А серед ночі пішов холодний дощ. Нам довелося будити водія нашого автобусу і заходити в духоту і вже скорчма доспали.

Почалася друга серія — зранку сходили до коменданта, він сказав, що пропускатимуть до обіду три колони. Виїхала одна. І застрягла на блокпосту чеченців, ми зрозуміли, що не факт, що ми проїдемо навіть ввечері.

Навколо періодично пострілювали, ми там виконуємо функцію живого щита, це просто треба прийняти і змиритися. З нами їхала дівчина нашого віку з маленькою дитиною, коли вона почула це словосполучення, з нею ледь не сталася істерика, але це нормальна тема.

Вже пройшла повна доба, як нас мали випустити, ми нарешті приїхали на чеченський блокпост і там буквально за нами, за деревом, стоїть Град. А вони ним херачать, прикриваючись нашим автобусом. Бути в такій близькості з Градом це шок, все просто трясется. Вуха закладає, ну, короче, і вони просто з-за нашого автобусу шмаляли.

Ясно, що наші не відповідали, бо якби відповіли, нашої колони би не було.

А, і психологічний момент — чеченці. Нам повезло, нам попався нормальний, перед нами у людей віджимали ноутбуки, висипали на грунтовку памперси, речі, принижували.

Там три блокпости, на в‘їзді в Василівку, де дуже шманають, потім Тарілка, колишній міліцейський пост, і потім виїзд з Василівки.

От там як правило стоїть ФСБ, яке перевіряє все на світі. І телефон, і ноут, і задає питання з заковикою, як ви ставитеся до того, що відбувається, це війна чи операція, дивляться тату у чоловіків і так далі. Нам пощастило, бо в них був якийсь кіпіш до цього, нас особливо не оглядали.

Після сірої зони, хоч який ти потріпаний, та уже ось вони, наші, і все це нівелюється, після 2 нашого блокпоста зустрічає поліція.

Наші на блокпостах речі теж дуже серйозно перевіряють, щоб ніякі колабори не їхали, шпигуни, проганяють по реєстру кримінального розшуку, паспорту, військовозобов‘язаний чи ні, фоткають всіх, хто приїжджає, нас наші по факту перевірили серйозніше, ніж орки, але зі своіми це все якось вже на розслабоні. Я, наприклад, виходжу з автобуса, а наші питають, чого так пізно виіхали, кажу, вас чекали, кого особисто знаєте з колаборантів, кажу, нікого, здивувалися, що ми з гітарою. Нормально все, привітно.

Реєструють, що ти заїхав у Запоріжжя,

відправляють на волонтерський штаб, потім спати в дитсадок на матрацах на підлозі, потім з 6 ранку — знову на штаб, запис, хто куди далі. Бувають всілякі затримки по кілька годин.

І з приводу телефона — все зносити і завантажувати додатки і фотки, щоб були різними датами, ми акаунти позносили, але все одно було стрьомно.

А, і важливо — не можна, щоб стояла Дія в телефоні, орки впевнені, що це додаток для коригувальників, вони не розуміють, що там документи, вони впевнені, що це Єворог, щоб спалити їхнє місце положення. Ну, і на постах не привертати уваги до свого телефона.

Так, це все важко навіть молодим, але пробувати варто, наша перша думка в Василівці була — Боже, за що ми платили 6 тисяч з людини, але в принципі це все компенсувалося тим, як майстерно водій пронісся сірою зоною, його досвідом.

Там багато мін, скалок, а він знав дорогу і швидко проїхав. І найгірше, коли ти стоїш у Василівці і не знаєш, пропустять-не пропустять, когось знімуть з автобуса чи ні. Отаке.

Пишіть мені в особисті, я безпечно оприлюдню ваші історії, бо весь світ має знати, як воно, коли #ХерсонцеУкраїна

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...