Блог | Друге московське диво "цар-гармата": "понти" в Росії давно стали традицією

Це також є однією з їхніх характеристик: понти й гігантоманія.

Про "Цар-дзвін", який ніколи не дзвонив і не міг дзвонити, бо був відлитий неправильно, я нещодавно писав. Тепер про друге московське "диво" – т. з. "Цар-гармату".

Її було відлито 1586 року московським майстром Андрієм Чоховим. Колись у школі вчителька історії розповідала нам, що назву свою гармата отримала через те, що була найбільшою у світі. Дійсно, за вагою (понад 39 тонн) та калібром (890 міліметрів) вона аж до ХІХ століття залишалася найбільшою.

На цьому ложка меду в діжці дьогтю закінчується. А далі пішли речі, які московські історики-пропагандисти згадувати соромляться.

Почнемо з того, що цей тип гармат називається бомбардою. Бомбарди були популярні у ХІV-ХV століттях, але потім з використання практично зникли, оскільки були доволі примітивними й поступилися місцем іншим, зокрема мортирам, кулевринам, гаубицям тощо. Тобто на момент свого народження "Цар-гармата" вже була безнадійно застарілою морально і технічно на століття з гаком.

Але навіть як застаріла ця бомбарда використовуватися за своїм прямим призначенням не могла – надто важкою була. Московські історики за викликом вигадали міф, буцімто цю бомбарду було відлито для захисту стін москви. Це абсолютна ні-се-ніт-ни-ця. Брехня.

Бомбарди призначалися для облоги фортець. Їхнє завдання – проламувати фортечні стіни. Але "Цар-гармата" мала гігантську вагу, тож транспортувати її на великі відстані було вельми проблематично. Тим більше, що лафет, на якому вона нині красується є декоративним, зробленим лише у ХІХ столітті. А до цього її встановлювали на величезному нерухомому лафеті з дерева.

Друга проблема – ядра. Кам`яне ядро до неї, за розрахунками спеціалістів, мало важити від 750 кілограмів до тонни. Уявіть, скільки труда потрібно було витратити на те, аби витесати з кам`яних брил хоча б з півдесятка таких ядер. Їх і не робили. Ті 4 чавунних ядра, що їх бачать нині туристи, є декоративними. Їх, як і лафет, відлили у ХІХ столітті. Історики за викликом вигадали з цього приводу міф, буцімто гармата стріляла не ядрами, а дробом, що для бомбарди нонсенс.

І головне: з цього непорозуміння ніколи не стріляли навіть в оборонних цілях хоча приводів було чимало. І стріляти не могли суто технічно. Справа в тому, що її просто... недоробили. Канал ствола не очищений, з напливами бронзи та залишками землі, а головне – ця бомбарда не має затравочного отвору. Його навіть не починали свердлити.

Висновок з цієї історії: "Цар-гармата" так само, як і "Цар-дзвін" є нічим іншим як понтами. Причому понти, на відміну від вартості витрачених на них ресурсів – дешеві.

З тих давніх московських понтів беруть традицію понти нинішні: усі оті казкові "гіперзвукові ракети" зі швидкість 20 махів, які літають по непередбачуваній траєкторії, танки "Армата", лазерні гармати та інші "чудеса техніки", які існують лише у хворій уяві московського мікрофюрера та опусах журналістів за викликом.