Джордж Гершвін: нащадок українського емігранта, видатний музикант Америки, який ледве не відбив дружину в Чарлі Чапліна

26 вересня виповнюється 125 років від дня народження знаменитого композитора та піаніста

Відео дня

Розквіт життя та творчості Гершвіна припав на "ревучі 20-ті" – епоху джазу, мотоциклів, вечірок, мюзиклів та феєрверків. Він творив – як жив і дихав, не знаючи творчих криз і втоми, він однаково легко складав серйозні твори й естрадну музику. Відомий американський співак Майкл Файнштейн сказав про нього: "Спадщина Гершвіна незвичайна: він помер у 1937 році, а його музика так само свіжа і сучасна, ніби він написав її в наші дні".

"Дитина-геній"

Один із найвеличніших композиторів ХХ століття Джордж Гершвін народився 26 вересня 1898 року в Брукліні в сім'ї єврейського емігранта з Одеси – Мойше Гершовиця та його дружини Рози Брушкіної. При народженні батьки назвали його Яковом і, не шкодуючи сил і коштів, робили все для того, щоб розвинути його музичний дар. Згодом, ставши знаменитим і багатим, Гершвін придбає своїй родині – батькам та братам – розкішний п'ятиповерховий особняк із сірого граніту на Ріверсайд-драйв, де відведе собі невелику кімнату на верхньому поверсі.

З раннього дитинства він, не знаючи нот, на слух міг зіграти будь-який із класичних та популярних творів, які розучував його старший брат Айра. Музикою Джордж почав займатися у 13 років, а вже через рік відомий викладач гри на фортепіано Чарльз Хамбіцер взяв його до себе на навчання. Він одразу зрозумів, що у хлопчика талант, сказавши, що він увійде в історію музики – якщо захоче, звичайно. "Ця дитина – справжній геній", – писав Хамбіцер сестрі.

Найуспішніша пісня в кар'єрі

Свою кар'єру Гершвін, який покинув школу в 15 років, почав, акомпануючи на піаніно на репетиціях бродвейських співаків, а потім виконуючи пісні на Tin Pan Alley – так званій "Алеї бляшаних сковорідок" – вулиці, на якій розміщувалися основні звукозаписні студії Нью-Йорка, тому там стояв перманентний шум – як на кузні, де щось готується, а тому деренчать каструлі та сковорідки. За свої виступи він тоді отримував 15 доларів на тиждень.

При цьому він не припиняв спроб вигадати щось своє, і в 1916 році написав свою першу пісню – When You Want ’Em, You Can’t Get ’Em, назва якої стала для нього пророчою. За нею пішов його перший хіт – "Свані", його він написав в автобусі за десять (!) хвилин. Пісню почув і записав естрадний співак Ед Джолсон, який продав мільйон копій її нот і два мільйони платівок: "Свані" стала найбільш продаваною піснею в кар'єрі Гершвіна.

Успіх на Бродвеї

Коли композитор почав писати музику для вистав одного з бродвейських музичних театрів, йому було лише двадцять років. Його дебютом у цьому сенсі став мюзикл "Ла, Ла, Люсіль", який витримав сто вистав. Тексти для його творів під псевдонімом Артур Френсіс складав  брат Гершвіна, Айра. Тоді ж з'явилася на світ їхня перша – експериментальна – одноактна опера "Блакитний понеділок", яку дослідники творчості Гершвіна вважають предтечею головного твору життя композитора – знаменитої опери "Поргі та Бесс".

За "Блакитним понеділком" пішли "Леді, будьте ласкаві!" і "Рапсодія в стилі блюз". Про те, що мав створити останню, Гершвін дізнався з газетної статті й два тижні працював у прискореному темпі, але в результаті її прем'єра стала тріумфом для Гершвіна, а сама "Рапсодія…" вважається значною віхою в американській музиці. За блискуче політичне шоу "Про тебе я співаю" Гершвін разом зі своїм братом, а також Джорджем Ф. Кауфмоном та Моррі Ріскіндом отримав Пулітцерівську премію. На жаль, це був останній великий успіх композитора.

"Музика в мені вмирає"

До Парижа композитор приїхав у середині 20-х років – він хотів навчитися композиції у Наді Буланже, але відома викладачка відмовила йому, причому, зробила це з найкращих спонукань: вона боялася, що вивчення класичних музичних канонів зіпсує джазовий стиль Гершвіна. Так само вчинив свого часу і Моріс Равель, до якого він звернувся з аналогічним проханням. Дізнавшись, що Гершвін заробляє 100 тисяч доларів на рік, він, розсміявшись, відповів: "Це я маю брати у вас уроки, а не ви у мене". Тим не менш, поїздка не стала даремною: погулявши містом, він написав ще один шедевр – оркестрову фантазійну п'єсу "Американець у Парижі".

Попри успіхи у концертній діяльності, Гершвін із братом продовжували писати естрадні пісні та мюзикли – і ті, й інші одразу ж ставали хітами. Але вершиною його творчості стала – як визначив її жанр сам композитор – "народна опера" "Поргі та Бесс", що побачила світ 30 вересня 1935 р. в Бостонському колоніальному театрі. Тоді твір, який вважається одним із найвизначніших американських музичних творів ХХ століття, з тріском провалився. Гершвін сприйняв те, що трапилося, як трагедію всього свого життя: він постійно твердив собі, що музика в ньому вмирає, що більше ніколи йому не вдасться написати хоч щось вартісне – він просто не міг цього винести.

Голлівудський тріумф

Розчарувавшись у серйозних музичних творах, Гершвін переїхав до Голлівуду і почав писати музику до фільмів. Найпопулярнішим його проєктом стала музична картина "Потанцюймо?" з Фредом Астером та Джинджер Роджерс у головних ролях. Його музика по-новаторськи поєднувала балет із джазом, а саундтрек тривав більш як годину – Гершвіну знадобилося кілька місяців для того, щоб написати, а потім оркеструвати його. Успішним був і ще один фільм із музичним оформленням Гершвіна – "Дівочі страждання", в якому крім Астера знімалися Джоан Фонтейн та Грейсі Аллен.

Рання смерть через нещасне кохання?

Разом із професійним успіхом на Фабриці мрій Гершвіна спіткало і найсильніше розчарування в особистому житті: він закохався в акторку Полетт Годдар, яка була дружиною великого Чарлі Чапліна. Композитор благав її піти від чоловіка – він тричі освідчувався їй, але вона відмовила.

Навколишні завжди вважали Гершвіна щасливчиком: він заробляв більше, ніж міг витратити, і його – як писали газети, з його атлетичною фігурою, "руками бога" та яскравими карими очима на аристократично-подовженому обличчі – любили жінки. Гершвін розбив чимало сердець – зокрема й заміжніх дам – із кимось його пов'язували стосунки на одну ніч, із кимось – як із Кей Воргбург, дружиною банкіра Джиммі Воргбурга та матір'ю трьох дітей – роман затягнувся на кілька років. Кей була готова заради композитора на все – якби він попросив, вона кинула б сім'ю і пішла до нього, проте в останній момент він від цієї жертви відмовився. Щоразу Гершвін зупинявся буквально за крок до шлюбу – він ніяк не міг змусити себе переступити межу, що відокремлює свободу від нехай і щасливої, але все-таки залежності. Психоаналітик, якого він у свій час відвідував, сказав, що винен образ матері Рози, який жодна з його обраниць не могла "перекрити". Годдар стала першою, з ким він справді хотів піти під вінець, тому її відмова поранила його до глибини душі.

Гершвін так сильно переживав, що коли в червні 1937 року він захворів (композитор почав скаржитися на сильні головні болі, провали в пам'яті, тремор рук, втрату координацію, а потім і непритомність) – його погане самопочуття списали на стрес. Лікарі діагностували у нього пухлину головного мозку. Операція з її видалення у клініці "Седарс Сінай", яка тривала кілька годин, пройшла невдало. Через п'ять годин після неї 11 липня 1937 року Гершвін, не приходячи до тями, помер – йому було лише 38 років… Останнім, що він сказав, було: "Фред Астер". Похорон пройшов у Голлівуді, а потім у Нью-Йорку – скрізь попрощатися з ним прийшли сотні людей. Поховано найвеличнішого композитора українського походження на єврейському цвинтарі в Нью-Йорку.