Єврейсько-польсько-український письменник і художник Бруно Шульц: геній із Дрогобича

Письменник і художник Бруно Шульц встиг зробити небагато (так уже трагічно склалася його доля), але здобув світову популярність – його порівнюють із Маркесом, Прустом та Кафкою. У своїх літературних творах Шульц, за словами поета Адама Загаєвського, "утік від реальності у вигадані ним світи, але при цьому не принижував свій рідний провінційний Дрогобич, а навпаки, прославляв його на весь світ".

ЮНЕСКО проголосила роком Шульца 1992-й, а Польща – 2022-й. У Франції його (посмертно) нагородили престижною літературною премією, а в США документи, пов'язані з його біографією, представлено в Центрі єврейської історії на Мангеттені. Збірки його творів перекладено всіма європейськими мовами, а також японською та корейською.

За право називати Бруно Шульца своїм діячем культури борються кілька країн (за своє життя він встиг стати громадянином п'яти держав – Австро-Угорщини, Західноукраїнської Народної Республіки, Другої Речі Посполитої, Радянського Союзу та гітлерівської Німеччини), включно з Польщею та Ізраїлем, але він народився та прожив усе життя в Україні, прославивши нашу країну у своїх творах.

Гімназія та перша слава

Бруно Шульц був молодшим сином у сім'ї єврейського крамаря Якуба Шульца та його дружини Гендель-Генрієтти, він народився 12 липня 1892 року в галицькому Дрогобичі. Мистецтвом хлопчик цікавився з ранніх років, тому батьки зробили все можливе для того, щоб влаштувати його до престижної Дрогобицької гімназії імені Франца Йосипа, в якій у різний час навчалися Іван Франко, Лесь Мартович, Василь Стефаник. Саме в цьому навчальному закладі до Бруно прийшла його перша слава, на той час серед однолітків. На написану ним магічну історію про коня звернув увагу вчитель, а потім і директор закладу, який похвалив юного письменника на загальних зборах і зробив його знаменитістю гімназії. Не дивно, що після її закінчення Шульц отримав атестат, у якому красувалися не лише чудові оцінки, а й ремарка: "Рекомендовано вступити до університету". Спочатку Шульц став студентом знаменитої Львівської політехніки, а потім – Віденської академії мистецтв, де вивчав живопис та архітектуру, стажуючись у Варшаві та Парижі.

Художник…

Закінчити академію Шульцу не вдалося – хвороби та проблеми у сім'ї, зокрема й фінансові, час від часу змушували його кидати навчання та повертатися додому. Саме тому художника часто називають самородком, який, отримавши свій дар від природи, розвинув його сам. 1924 року Бруно остаточно переїхав до Дрогобича та влаштувався до місцевої чоловічої гімназії вчителем малювання. У цей час він багато працював як художник, створюючи графічні роботи олівцем, а також у рідкісній техніці кліше-верр – це різновид "напівфотографічної" гравюри, коли зображення наноситься рухами, що імітують дряпання, на засвічену фотоплівку. Саме в ній було створено цикл еротичної серії робіт Шульца "Ідолопоклоніння", на яких таємничі жінки домінують над чоловіками та зневажають їх. Цикл Шульца викликав неоднозначне ставлення як у літературних критиків, так і в публіки: одні вважали його роботи "містичними" та "демонічними", інші звинувачували художника у "порушенні суспільної моралі". З усіх робіт Шульца, написаних олією, до нашого часу дійшла лише одна – "Зустріч", яка разом із невеликою кількістю уцілілих малюнків зберігається у Музеї літератури у Варшаві.

…і письменник

Шульц-художник завжди мріяв спробувати себе у літературній творчості. Наважитися на це Бруно вмовили друзі, які захоплювалися його усними оповідками. Перший літературний твір Бруно Шульца – збірка "Коричні лавки" – багато в чому був біографічним, за словами самого письменника, опубліковані в ньому оповідання можна було назвати історією духовного становлення його роду – аж до тих поколінь, які стосуються не історії, а міфології. У 1937 році вийшла друга збірка творів Шульца – "Санаторій під Клепсидрою" (клепсидра – водяний годинник, також у Польщі цим словом називали невеликі газетні некрологи). На жаль, більше Шульц нічого написати не встиг – йому завадила Друга світова війна, а потім і смерть. Вважається, що твір, який мав стати працею всього його життя – роман "Месія", – не зберігся навіть у нарисах. Однак існує кілька містичних версій, які стверджують протилежне, нібито роман існує, але з низки причин поки що не може бути опублікований. Згідно з однією з них, після Другої світової війни племіннику письменника Алексу Шульцу запропонували купити рукопис "Месії", але спадкоємець помер за кілька днів до укладання угоди. Згідно з другою, таку саму – анонімну – пропозицію отримав посол Швеції в Україні, але й він помер незадовго до передачі йому таємничого роману. Якщо ж вірити найпоширенішій версії, рукопис "Месії" досі зберігається в архівах КДБ, а отже, час для опублікування цього роману ще не настав.

Між радянською владою та нацистами

З початком Другої світової війни Шульцові доводилося пристосовуватися до нової влади, яку встановлювали в Галичині протиборчі сторони. Він дивом не загинув, коли нацисти, які увійшли до Дрогобича, масово розстрілювали євреїв. Коли 24 вересня до Дрогобича увійшла радянська армія, Шульц, який увесь цей час продовжував працювати вчителем у школі, на замовлення нової влади змушений був написати портрет Сталіна, який вивісили на будівлі ратуші. Його відразу обгидили голуби, і, побачивши результат їхньої життєдіяльності, художник із гіркою іронією сказав: "Це єдиний випадок, коли мене тішить те, що моя праця знищена". Наступним замовленням нової влади стало полотно "Звільнення Західної України", але замовникам воно настільки не сподобалося, що Шульца заарештували і, як українського націоналіста (картина була намальована в синьо-жовтих тонах), допитували в НКВС.

У 1941 році з поверненням до Дрогобича нацистів Шульц втратив роботу – всі школи нова влада закрила, але за нього почав заступатися гауптшарфюрер СС Фелікс Ландау, який "відповідав" за знищення галицьких євреїв. Деякий час художник і його сім'я почувалися у відносній безпеці, Ландау навіть запропонував йому роботу – Шульц мав розписати персонажами з казок братів Грімм стіни дитячої кімнати в будинку гауптшарфюрера. В атмосфері голоду, страху та смерті хворий та виснажений художник усе частіше замислювався про втечу з рідного Дрогобича.

Вбивство як помста

Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння Шульца, стала масова страта євреїв у Бериславі, в якій було вбито його друзів – Ганну Плоцкер та її нареченого. Невдовзі після цього всіх євреїв Дрогобича, включно з родиною художника, переселили до гетто. Розуміючи, що їх у будь-який момент можуть убити, він, отримавши гроші від друзів із Варшави, купив фальшиві армійські документи, які б допомогли йому виїхати. Рукописи та малюнки передав надійним людям поза гетто, щоб забрати їх, коли з'явиться така можливість, але зробити це Шульцу не судилося. 19 листопада він вийшов із гетто, щоб купити хліба в дорогу, але його вбили на вулиці двома пострілами в голову. Видатного художника та письменника застрелив шарфюрер СС Карл Гюнтер – так він помстився "покровителю" Шульца Ландау за те, що той незадовго до цього вбив його перукаря...