Харків'янка Варвара Каринська: перша українка, яка отримала "Оскар"

Варвара Каринська – українсько-американська дизайнерка, яка створювала унікальні костюми для театру та кіно, яку історики моди ставлять в один ряд із великими модельєрами всіх часів та народів. Основою її творінь часто ставали ескізи видатних художників того часу – Сальвадора Далі, Марка Шагала і Пабло Пикассо. У її сукнях вражали красою на екрані і в житті Інгрід Бергман, Грета Гарбо, Джуді Гарланд, Вівьєн Лі, Полетт Годар. Її обожнювали артисти балету, для яких вона створювала фантастично гарні та настільки ж зручні костюми. Вона працювала в Старому та Новому Світі, і скрізь її роботами захоплювалися, звеличуючи її таланти до небес. Каринська досягла немислимих висот у професії, але при цьому їй катастрофічно не щастило в особистому житті – жоден із трьох шлюбів не можна назвати щасливим.

Відео дня

Рукоділля та юриспруденція

Історія життя Варвари Каринської розпочалася 3 жовтня 1886 року у Харкові. Її батько, Андрій Якович Жмудський, був багатим підприємцем, гласним міської Думи, директором відділення Харківського музичного товариства та відомим меценатом, який не шкодував грошей для міста, в якому мешкав, – саме він виділив кошти на будівництво знаменитого Благовіщенського кафедрального собору. Свої статки Андрій Якович заробив, торгуючи тканинами. Чи варто дивуватися, що його старша дочка (всього в сім'ї було десять дітей) Варвара стала третьою дитиною та першою дівчинкою і з дитинства захоплювалася шиттям та вишиванням. Проте після закінчення гімназії вона вступила до Харківського університету на факультет права, що згодом стало у пригоді їй у житті.

Раннє вдівство

1908 року Варвару видали заміж за сина багатого харківського торговця продовольством Олександра Мойсеєнка. Коли вона була вагітна, чоловік помер від тифу, тому їхня дочка Ірина народилася через два місяці після його смерті. Молода вдова залишилася одразу з двома дітьми на руках: її брат Анатолій за допомогою Варвари, яка отримала юридичну освіту, виграв суд у справі про розлучення і, отримавши опіку над сином Володею, передав його сестрі.

Налагоджене життя зруйнувала революція

Одній виховувати доньку та названого сина було складно, і Варвара знову вийшла заміж – цього разу за відомого харківського адвоката Миколу Каринського – взявши його прізвище, вона зберегла його на все життя. Коли чоловікові, який мав багату юридичну практику, стало тісно у Харкові, сім'я перебралася до Москви, де Каринський відкрив свою адвокатську кантору, а його дружина – благо, кошти батька та чоловіка дозволяли – салон на Тверській, у якому збиралася творча інтелігенція – актори, поети, художники. Налагоджене та щасливе життя зруйнувала революція. Каринському, який до подій жовтня 1917 року, будучи членом Тимчасового уряду та головним прокурором Петроградської судової палати, підписував ордери на арешт відомих революціонерів, включаючи Троцького та Луначарського, загрожував розстріл. Рятуючи своє життя, він із дружиною та дітьми втік до Криму, звідки одним із останніх теплоходів відплив до Константинополя, а Варвара та діти, на яких не вдалося оформити відповідні документи, залишились у Ялті. З Криму Каринська змушена була повернутися до Москви – із чоловіком вона розлучилася заочно.

Втеча до Європи

Повернувшись додому, вони дізналися, що в їхню квартири підселили нових мешканців, залишивши Варварі з дітьми лише одну кімнатку-каморку. Все, що залишилося в неї, – це родинні коштовності, які врятували її та дітей від голодної смерті. Ба більше, на них вона знову відкрила салон – цього разу невеликий та скромний, але він дозволив їй відновити старі та завести нові зв'язки серед творчої інтелігенції. Саме вони врятували Варвару від арешту та тюремного ув'язнення, а, можливо, і розстрілу, а потім і допомогли відкрити власну школу художньої вишивки та салон модного одягу Houte Couture. На жаль, господаркою цих закладів Каринська пробула недовго – 1928 року їх націоналізували. Тоді вона знову вийшла заміж – за сина великого московського промисловця Володимира Мамонтова. Варвара з чоловіком вирішили емігрувати, але не знали, як це зробити – радянських людей за кордон просто так, без вагомого приводу, не випускали. Каринську врятувала любов до вишивки – вона звернулася до наркома освіти Луначарського з пропозицією влаштувати за кордоном виставку дитячих робіт. Під вставленими у рамки вишивками на тему "щасливого радянського життя" вона заховала старовинні церковні та дворянські вишиті картини, які радянська влада збиралася знищити. У капелюх своєї доньки Ірини Каринська зашила фамільні діаманти, що залишилися (дівчинка про це не знала і в дорозі постійно скаржилася на те, що її головний убір став занадто важким), а під підбивку свого пальта і між сторінками творів Леніна і Маркса – грошові купюри . Якби її затримали на митниці, за життя Варвари Андріївни ніхто не дав би й щербатої копійки, але, на щастя, все обійшлося.

З Парижа…

Спочатку Каринська опинилася в Берліні, звідки переїхала до Брюсселя до батька, а згодом на десять років остаточно осіла в Парижі. Там вона познайомилася зі знаменитим балетмейстером Жоржем Баланчиним, якого вона підкорила своїм шармом і смаком. Тому він називав Варвару Андріївну "Шекспіром театрального костюма". Вона створювала ескізи для його вистав, використовуючи твори знаменитих художників – Анрі Матісса, Клода Берара, Андре Дерена, але часто давала волю і власній фантазії.

…в Америку

1939 року Каринська переїхала з Європи до Америки. На той час вона вже розлучилася з Мамонтовим, який пив і піднімав на дружину руку, тому за океан вона вирушала без нічого і більше заміж не виходила. У Нью-Йорку Варвара Андріївна разом із сином Володимиром купила будинок на 56-й вулиці та відкрила ательє-магазин сценічних – насамперед балетних – костюмів. Вона назвала його Covent Garden – воно не лише існує, а й користується популярністю і нині. Паралельно Каринська почала співпрацювати з Голлівудом, де після кількох успішних робіт їй запропонували створити костюми до історичного фільму Віктора Флемінга "Жанна д'Арк". Спочатку Варвара Андріївна, або Барбара, як її називали у Сполучених штатах, відмовлялася від цієї роботи, але погодившись, підійшла до справи дуже відповідально. Щоб відчути дух епохи, вона не тільки читала історичні праці, що оповідають про той час, а й з'їздила до Франції – туди, де відбувалися події Столітньої війни за участю Жанни д'Арк. Картини побуту французьких селян, які вона побачила у невеликих краєзнавчих музеях, дозволили їй зробити важливе відкриття: костюми акторів не можна шити з розкішних матеріалів – шовку та оксамиту, як спочатку намагалися це зробити, тканини мають бути простими – лляними, вовняними. До того ж кожна сукня – як і належало у XV столітті – шилася вручну, і вони вийшли настільки автентичними, що повністю змінили підхід акторів до створених образів. У 1948 році фільм удостоївся 9 (!) "Оскарів", один із них разом із Дороті Джікінс отримала і Барбара Карінскі – "За найкращий дизайн костюмів у кольоровому кіно". Через чотири роки, 1952 року, Варвара Андріївна знову була номінована на "Оскар" за роботу над фільмом-балетом "Ганс Християн Андерсен", але цього разу американська кіноакадемія віддала перевагу іншому номінанту.

New York City Ballet

В Америці доля знову звела Каринську з Баланчиним, який запропонував їй співпрацю, зробивши головним солістом своєї трупи New York City Ballet. Хореограф часто казав, що половиною успіху своїх вистав він завдячує саме костюмам Варвари Андріївни, вона ж запевняла, що віддала цьому колективу своє серце. Виконавці захоплювалися роботою Каринської, розповідаючи, що її витвори не лише гарні, а й дуже зручні. Саме міркуваннями комфорту для танцюристів керувалася Каринська, коли вирішила вдосконалити балетну пачку – багатошарову спідницю із шовку, тафти чи тюлю. До неї в цей предмет костюма балерин вставляли металевий каркас, що робило виконання партій непростою справою – важкою в буквальному сенсі цього слова. Каринська позбулася металевих прутів, що зробило пачку легкою, і вкоротила її, не тільки відкривши ноги балеринам, а й полегшивши їм свободу рухів, – не дивно, що танцівниці молилися на Варвару Андріївну.

Останній балет

Останнім балетом Баланчина, над костюмами якого працювала Каринська, став "Віденський вальс" – вона власноруч зшила костюми до нього у віці 91 (!) року. Варвара Андріївна пішла з життя 18 жовтня 1983 року у Нью-Йорку. У 2004 році у Харкові було засновано Міжнародний фестиваль моди та сценічного костюма імені Варвари Каринської. На згадку про цю феноменальну жінку, яка все своє життя присвятила дизайну одягу та прославила Україну в усьому світі, у Харкові на будинку Жмудських, де вона народилася та виросла, встановлено меморіальну табличку, також її іменем названо одну з вулиць її рідного міста.