Відео дня
Художник-геній з Маріуполя Архип Куїнджі, музей якого пережив дві світові війни, але був зруйнований росіянами у 2022 році
У свій час великий художник-пейзажист Архип Іванович Куїнджі входив до Товариства передвижників, через що його довго зараховували до російських художників. Насправді він не лише з'явився на світ на українській землі, а й присвятив їй більшу частину своєї творчості – постійно проживаючи у Санкт-Петербурзі, писав пейзажі з краєвидами України.
Нещодавно американський музей Метрополітен відновив історичну справедливість, назвавши Куїнджі українським художником. У рідному для художника Маріуполі завжди дбайливо зберігали пам'ять про нього: Художній музей, Художня школа та Міський центр сучасного мистецтва носили його ім'я, а на одній із центральних площ міста було встановлено погруддя, що зображує художника у молоді роки. У 2012 році до музею привозили оригінал його знаменитої картини "Місячна ніч на Дніпрі" – у його залах полотно було представлено цілих два місяці. Під час військових дій у 2022 році Художній музей імені Куїнджі було знищено – він згорів 21 березня через попадання авіабомби.
"Золотих справ майстер"
Архип Куїнджі – його прізвище у перекладі з грецької означає "злотих справ майстер" – народився у селищі Великий Ясенок (зараз воно входить до складу Маріуполя) Катеринославської губернії, нині – Донецької області. До Приазов'я його предки – греки – були депортовані з Криму, а перші два десятиліття свого життя він провів у Маріуполі. День його народження відомий більш-менш точно – 27 січня, а щодо року такої ясності немає – дослідники творчості художника називають 1841, 1842 і 1843 роки. Коли хлопчику виповнилося лише 6 років від народження, він став сиротою і виховувався у родичів – у тітки, а потім брата. З 11 років, щоб заробити на життя, йому довелося працювати: майбутній художник пас гусей, а коли підріс, відповідав за збереження будматеріалів на церковному будівництві та допомагав фотографу в ательє.
"Лінивий і не здатний до наук"
Повноцінну освіту Архипу здобути не вдалося – він закінчив лише кілька класів маріупольського парафіяльного училища, звідки його відрахували з невтішною характеристикою, назвавши "лінивим і нездатним до наук". Весь світ для Куїнджі був зосереджений на його захопленні – малюванні, а все інше, зокрема і шкільні предмети, не викликали в нього жодного інтересу. Все, що тільки можна, від уривків паперу та зошитових обкладинок до бетонних стін та кам'яних огорож, Архип прикрашав своїми малюнками. Одного разу гість його господаря, італійського хліботорговця, у якого він працював наймитом, помітивши, що у юнака безсумнівно є талант, порадив йому поїхати до Феодосії та попроситися в учні до Івана Айвазовського.
Відмова Айвазовського та довгий шлях до Академії мистецтв
Натхненний оцінкою своїх здібностей і слушною порадою, Куїнджі з обозом чумаків вирушив до Криму, де на нього чекало серйозне розчарування. На Айвазовського манера його письма враження не справила, ба більше, він не став приховувати, що вважає потенційного учня нездатним до живопису. Айвазовський заявив, що може довірити Куїнджі хіба що пофарбувати паркан. Приниження було настільки сильним, що Архип зважився на відчайдушний крок – вирушив до Петербурзької Академії мистецтв. На жаль, і тут його таланта спочатку не оцінили: він двічі провалив вступні іспити. І тільки після того, як йому вдалося представити на академічній виставці свою картину "Татарська сакля при місячному освітленні на Південному березі Криму", що не збереглася до нашого часу, йому дозволили відвідувати заняття в Академії як… вільному слухачеві. Виставити картину йому порадили, а потім і допомогли його нові знайомі – Іван Шишкін, Ілля Рєпін, Віктор Васнєцов та Іван Крамський.
Товариство передвижників, особисте щастя та любов до України
Завдяки цим художникам Куїнджі захопився ідеями передвижників і у 1873 році увійшов до їхнього Товариства, виставляючи свої роботи на їхніх виставках. У цей же час відбулася і приємна подія в особистому житті. У 1875 році він одружився зі своїм першим коханням – донькою багатого купця-грека з Маріуполя Вірою Кечеджі-Шаповаловою. У 1880 році Архип Іванович залишив Товариство передвижників і почав писати і виставляти свої роботи самостійно – саме до цього періоду належить найвідоміша картина Куїнджі "Місячна ніч на Дніпрі". Вона була однією з багатьох його робіт, присвячених батьківщині, серед його українських пейзажів – "Дніпро вранці", "Українська ніч", "Чумацький тракт у Маріуполі", "Райдуга", "Вечір в Україні" – над цією картиною він працював 23 (!) роки.
Секрет Куїнджі, бітум і дружба з Менделєєвим
Картини Куїнджі зачаровують і сьогодні, а за часів їхнього створення вони справляли на публіку приголомшливе враження, а художник ще й підігравав глядачам, влаштовуючи з їхнього показу справжні вистави. Так, демонструючи на виставці однієї картини свою "Місячну ніч на Дніпрі", він закрив світлонепроникними шторами вікна виставкового залу і підсвітив картину світлом від бувшої рідкістю в ті часи еклектичної лампи. В результаті місячна доріжка на картині була настільки яскравою і реалістичною, що деякі глядачі намагалися зазирнути за полотно, щоб знайти джерело світла, що виходило звідти. Були серед них і ті, хто вірив, що такий ефект дає флуоресцентна фарба, але вони помилялися.
Секрет майстра намагалися розгадати багато хто, але він був простий: Куїнджі писав фарбами, які виготовляв сам – він брав стандартну палітру і змішував відтінки в тільки йому відомих пропорціях. Іноді він додавав до них і зовсім несподівані інгредієнти – так, чорноту неба у "Місячній ночі на Дніпрі" посилив бітум. Щоправда, згодом це негативно позначилося на полотні – зображення почало темніти. Надавати фарбам вражаючу реалістичність допомагав Куїнджі і великий хімік, творець періодичної системи елементів Дмитро Іванович Менделєєв, з яким митець товаришував.
"Мовчазний період"
У 1882 році Куїнджі на піку слави несподівано для всіх зник з публічного простору на цілих 20 років. Причиною стала спрямована проти нього кампанія у пресі: у статтях, які були анонімними, Куїнджі звинувачували в "одноманітності" його творчості. Художник закрився у своїй майстерні і нікого туди не пускав, навіть своїх учнів та друзів-художників. Поповзли чутки про те, що він вичерпав себе як художник і йому нічого більше сказати світові. Цей період його життя дослідники творчості Куїнджі називали "мовчазним". Але не можна сказати, що в той час Архип Іванович нічого не робив – у нього виявилася комерційна жилка. Він займався бізнесом – володів прибутковими будинками, купував і перепродував земельні ділянки у Криму, робив авторські копії своїх робіт та продавав їх за пристойні гроші. В результаті йому вдалося заробити капітал у 3,5 мільйона рублів. При цьому, за спогадами сучасників, Архип Іванович не знав, що робити з такими статками – він чи не вмів жити в розкоші, чи не потребував її. Куїнджі багато допомагав художникам-початківцям, пожертвував 100 тисяч рублів Академії мистецтв, в якій навчався, а потім і сам викладав. Щоправда, педагогічна кар'єра Архипа Івановича тривала недовго. У період між двома революціями у студентському середовищі панували бунтарські настрої, і курс, з яким працював Куїнджі, взяв участь у страйку. Художника, який заступився за своїх вихованців, попросили написати заяву про звільнення.
Останні роки в Криму та смерть у Санкт-Петербурзі
В останні роки життя Архип Іванович часто хворів, тому багато часу проводив у Криму, де почував себе краще. До того ж він знову почав активно писати, відображаючи у своїх творах красу півострова, який митець полюбив ще під час свого приїзду до Феодосії до Айвазовського. За іронією долі саме в Криму він підхопив важке запалення легень, і дружина, сподіваючись на столичних лікарів, терміново відвезла його до Санкт-Петербурга. На жаль, медичні світила нічим не змогла йому допомогти – великого художника не стало 11 липня 1910 року. За розпорядженням Архипа Івановича його дружина отримала щорічну пенсію в 2600 рублів, не забув він і своїх родичів – кожен із них був згаданий у його заповіті. Значна частина спадщини Куїнджі – капітал і маєток у Криму, що залишився, відійшла Товариству художників Петербурга, яке він заснував у 1909 році. Після смерті художника воно носило його ім'я. Спочатку Архипа Куїнджі поховали на санкт-петербурзькому Смоленському цвинтарі, а в 1952 році його прах був перепохований у Пантеоні видатних діячів культури та мистецтва Олександро-Невської лаври.