"Ікона абстрактного експресіонізму" Лі Краснер: дочка емігрантів з України, яка все життя жертвувала собою заради інших

Лі Краснер, яку називають "іконою абстрактного експресіонізму", більшу частину свого життя присвятила іншим – передусім своєму чоловікові, знаменитому американському художнику, винахіднику "краплинного живопису" Джексону Поллоку. Довгий час, перебуваючи в його тіні (її і зараз часто називають його вдовою), вона вперто заривала свій талант у землю, і лише смерть чоловіка дозволила їй стати самостійною творчою одиницею – відомою художницею, картини якої й у наш час з успіхом виставляються та продаються на аукціонах за мільйони доларів.

Відео дня

Лі (Лінор) Краснер, яку в сім'ї називали Оленою, народилася 27 жовтня 1908 року в нью-йоркському Брукліні в релігійно-хасидській єврейській родині. Її батьки – Йось та Ханна Краснери – поїхали до США з міста Шпиків, що знаходилось у Подільській губернії, нині воно належить до Вінницької області. На новому місці Краснери відкрили невелику продовольчу лавку, де торгували рибою та овочами.

У сім'ї виховувалося шестеро дітей, Олена була наймолодшою з них. З чотирнадцяти років дівчинка мріяла стати художницею, але, швидше за все, їй це вдалося б, якби не трагічна подія – смерть старшої сестри: можна сказати, що той момент її життя перевенулося з ніг на голову. Відповідно до ортодоксального юдаїзму, законів якого дотримувалася її сім'я, Олена повинна була стати дружиною овдовілого чоловіка сестри, але вона не була готова до такої самопожертви. Дівчина зреклася юдаїстської релігії і пішла з родини, переїхавши з Брукліна на Манхеттен. Опинившись у богемному середовищі, вона змінила ім'я, перетворившись з Олени на Лі, і вступила до престижного навчального закладу, який міг дати їй художню освіту, – Національну академію дизайну. Цей час співпав із Великою депресією, і Краснер, щоб заробити на життя та оплатити навчання, працювала офіціанткою, а також стала учасницею державного проєкту з допомоги безробітним художникам – малювала величезні рекламні плакати та панно (з початком Другої світової війни вони перетворилися на агітаційні), які потім кріпилися на міські будинки.

Перше кохання

Першим сильним коханням Краснер став багатий і гарний аристократ, художник-портретист Ігор Пантюхов, який утік від революції та громадянської війни в Росії, з яким вона познайомилася у студентські роки. Їхній роман триватиме 10 років, які були не найщасливішими в її житті: коханець зловживав спиртним і в стані сп'яніння жорстоко поводився з Лі, ображаючи її, в тому числі й публічно. Так, він казав, що живе з нею лише тому, що на тлі такої негарної жінки, як вона, здається ще більш привабливим. Краснер поводилася подібно до мільйонів подруг і дружин чоловіків, які страждають від алкоголізму: вона терпіла знущання, сподіваючись, що своїм всепрощенням зможе врятувати таку талановиту і красиву людину, як Пантюхов. У 1938 році художник кинув Лі, що обожнювала його, і поїхав до Каліфорнії, вона ж, важко переживаючи розрив, з головою пішла в творчість.

Знайомство з Гансом Хофманом

У професійному сенсі перелом у житті Краснер стався, коли вона познайомилася зі знаменитим художником-абстракціоністом Гансом Хофманом. Він керував художньою школою, до якої у 1937 році вступила Лі. Майстер звернув увагу на роботи Краснер, які своєю яскравістю та експресією виділялися на тлі картин інших учнів Хофмана. Саме він заразив Лі любов'ю до абстрактного живопису, а вона стала найкращою його ученицею. Краснер поділяла думку Хофмана, який вважав, що художник, що б він не писав, завжди зображує на полотні не море, ліс чи поле, а власну душу. На думку мистецтвознавців, на час навчання у Хофмана припав перший творчий підйом Краснер: у той час на виставках, на які запрошували Лі, її роботи розміщувалися поряд з картинами таких видатних художників, як Пікассо і Модільяні.

Кохання, що змінило життя

1941 року Краснер познайомилася з Джексоном Поллоком, любов до якого знову, як колись у юності, повністю змінила її життя. Під час їхньої першої зустрічі, що сталася в 1936 році на одній з вечірок для художників, він справив на Лі не найкраще враження: Поллок, що перебрав зі спиртним, зробив їй недвозначну пропозицію, за що удостоївся дзвінкого ляпаса. Через п'ять років Лі прийшла в майстерню Поллока, щоб подивитися на його роботи, про які їй багато розповідали друзі-живописці, і буквально остовпіла, закохавшись у художника та його картини. Краснер, яка була знайома з багатьма визначними художниками свого часу, вирішила прославити Поллока, творчість якого була відома лише вузькому колу його колег. І їй це вдалося: Лі використала свої зв'язки, щоб познайомити Джексона з критиками, галеристами та колекціонерами – насамперед із Пеггі Гуггенхайм, зробивши його справжньою зіркою образотворчого мистецтва.

Сама ж Краснер повністю присвятила своє життя коханій людині, ставши не тільки її менеджером, а й коханкою, економкою, нянькою та домробітницею. А ось сама Лі писати практично перестала: по-перше, часу для себе у неї майже не залишалося, а по-друге, Поллок не хотів, щоб його дружина (вони побралися 1945 року) працювала, а його слово для неї було законом. Втім, їй вдавалося іноді викроїти кілька годин для творчості, але перша спроба виставити їх призвела до грандіозного скандалу: Поллак, напившись, розгромив експозицію. Лі боролася зі способом життя, який вів Поллок, як могла: вона вмовила чоловіка купити невеликий будиночок на Лонг-Айленді, куди, як вона сподівалася, не доберуться його друзі, він кине пити і почне працювати на повну силу – і на якийсь час їй справді вдалося досягти такого неймовірного результату.

"Без тебе я загинув би"

У 1947 році Поллок винайшов так званий краплинний живопис, коли фарбу розбризкують на полотно, що лежить на підлозі, що зробило його світовою знаменитістю. Разом зі славою прийшли гроші, які руйнували не лише їхні стосунки, а й особистість. Джексон знову почав пити і піднімати на дружину руку, а згодом до його запоїв додалися зради. Останньою краплею для Лі став роман Поллока з молодою красунею-художницею Рут Клігман – дізнавшись про нього, вона зібрала речі та поїхала до Європи, де її і наздогнала звістка про смерть чоловіка. Колись Поллок сказав Лі: "Без тебе я загинув би", і його слова виявилися пророчими. Випивши, він повіз на вечірку Рут та її подругу, але не впорався з керуванням, потрапив у автомобільну катастрофу та загинув – йому було лише 44 роки.

Не лише дружина Джексона Поллока

Лі повернулася до їхнього порожнього будинку і, щоб хоч якось угамувати свій душевний біль, почала працювати – за себе і за Джексона, причому у прямому розумінні цього слова: вона створювала колажі зі своїх та його непроданих або тих, що вважалися невдалими, робіт, начебто продовжувала їхній творчий та особистісний зв'язок. Краснер ще довго перебувала під впливом творчості загиблого чоловіка, але поступово почала жити власним життям – у тому числі й у живописі. Вона натхненно писала, ніби творча енергія, що довгий час дрімала в неї всередині, нарешті прорвалася і виплеснулася назовні. Краснер згадала все, чого її вчив колись Хофман, який стверджував, що головне в абстрактному живописі – переживання художника, і переносила на полотна свою душу, свої думки та емоції. У 1956 році в Лондоні пройшла ретроспективна виставка Краснер, після якої художниця не тільки повернула собі славу, яку колись поклала до ніг чоловіка, пожертвувавши заради нього всім, але і власне ім'я: вона перестала бути "дружиною Джексона Поллока", а знову стала відомою художницею. Змінилася і палітра кольорів її картин: замість сіро-чорних композицій, які вона писала, переживаючи смерть чоловіка, а потім і матері, на них почали з'являтися яскраві фарби – червона, помаранчева, рожева, синя, які критики назвали "живими".

Одна з чотирьох

Лі Краснер не стало 19 червня 1984 року – вона померла у Нью-Йорку у віці 75 років. Її смерть настала з природних причин – останніми роками життя художниця страждала від артриту. Через півроку – 1985 року – у Музеї сучасного мистецтва Нью-Йорка МоМА відбулася ретроспективна виставка Лі Краснер, вона стала однією з чотирьох жінок-художниць, удостоєних такої честі.