Ілля Рєпін: художник з українського козацького роду, якого привласнила Росія

Протягом майже ста років Росія завзято називала Іллю Юхимовича Рєпіна, котрий народився в Україні, – автора знаменитих картин "Бурлаки на Волзі", "Не чекали", "Царівна Софія", "Іван Грозний вбиває свого сина Івана", "Запорізькі козаки пишуть листа турецькому султану", – "російським художником", однак у наші дні історичну справедливість щодо нього було відновлено.

2021 року фінський художній музей "Атеніум" визнав Рєпіна українським художником, відповідно підписавши його картини під час виставки "Питання часу". Слідом за ним так само вчинив і нью-йоркський "Метрополітен", який поряд із Рєпіним визнав українцями Івана Айвазовського та Архипа Куїнджі.

Козацький рід Ріпа

Великий художник – уродженець Слобожанщини, він народився 5 серпня 1884 року в місті Чугуїв Харківської області. Рєпін – нащадок неслуживих слобожанських козаків, зокрема до цього стану належав його дід Василь Юхимович Рєпін. Якщо "копати" глибше, то козацький рід художника носив прізвище Ріпа, яке з часом трансформувалося на Рєпін. Мати майбутнього художника походила з роду військових поселенців. Щоб виправдати присвоєння художника російською культурою, як доказ наводилися документи, котрі нібито доводять, що батьки Іллі Юхимовича були росіянами та з'явилися на світ у Підмосков'ї. Та це виявилося фейком – українська журналістка Ганна Лодигіна, звернувшись до музею художника у Чугуєві, отримала копії виписок із метричних книг родини Рєпіна: згідно з цими документами, коріння Іллі Юхимовича не російське, а українське.

Від перших дослідів у малюванні до Академії мистецтв

Ілля малював та ліпив із раннього дитинства, а перші фарби отримав у віці семи років. Його так вразив ефект, який за їхньою допомогою можна було дістати на папері, що відірвати хлопчика від творчості було неможливо – він малював протягом кількох днів. У результаті Ілля захворів: у нього пішла носом кров, хлопчик ослаб і зліг – якийсь час лікарі навіть не давали батькам гарантій того, що він виживе. Коли Ілля одужав і зміцнів, його віддали на навчання до школи топографів, але за два роки її закрили, і хлопчик став учнем відомого чугуївського іконописця Бунакова. Свої перші гроші Рєпін заробив, створюючи ікони та писанки – він здавав їх у місцеву крамницю, в якій твори юного художника охоче купували його земляки всіх станів. Так Іллі вдалося заробити гроші на поїздку до Санкт-Петербурга – він мріяв вступити до Академії мистецтв.

Навчання в Академії мистецтв

Щоправда, спочатку Рєпін навчався у Малювальній школі заохочення художників, де познайомився з майбутнім передвижником Іваном Крамським. А ось до Академії він із першої спроби не потрапив: від професорів, які приймали іспити, звиклий до похвал Рєпін почув різку критику: сказали, що з такими малюнками студентом йому не бувати. Можливо, саме ця подія відбилася на самооцінці Рєпіна: художник усе життя страждав від невпевненості в собі й сумнівався в тому, що має талант живописця. Але невдовзі Рєпіну пощастило – знайшовся меценат, член Товариства художників Федір Прянишников, який готовий був сплатити за його навчання в Академії як вільного слухача. Через кілька місяців, склавши іспити, він був зарахований до Академії як студент. Підсумками його навчання в ній стали кілька медалей – срібна, мала та велика золота, причому остання давала право на шестирічне стажування за кордоном, яке оплачував навчальний заклад. Поїздку довелося відкласти до того часу, поки Рєпін закінчить картину "Бурлаки на Волзі", яка зробила його знаменитим.

"Фатальний живописець"

Про життя й творчість художника в Європі відомо не так багато, як хотілося б його біографам. За словами Корнія Чуковського, який добре знав Рєпіна (він редагував його автобіографію, а пізніше й сам написав про нього книгу), той, куди б не поїхав, "повсюди знаходив бурлаків", хоча серед його робіт того часу є картини "Садко" та "Негритянка", багато замальовок європейських вулиць і кафе. Його також цікавили селянський побут, історичні сюжети, політкаторжани, але насамперед Рєпін був великим портретистом. Критики відзначали тонкий психологізм його портретів – не дивно, адже художник ніколи не брався за роботу без підготовки, а вона полягала в тому, щоб якнайкраще дізнатися про людину, яку він збирався писати, а якщо можливо, то й закохатися в неї як в особистість. Щоправда, у портретів Рєпіна погана репутація, через що за ним закріпилася слава "фатального живописця". Всеволод Гаршин, якого він писав кілька разів (найвідоміша та найнебезпечніша в цьому сенсі картина – "Іван Грозний вбиває свого сина Івана", з Гаршина був "списаний" царевич), збожеволів і кинувся в сходовий проліт. Також, ставши "моделлю" для картин Рєпіна, раптово померли композитор Модест Мусоргський, літератор Олексій Писемський, хірург Микола Пирогов, поет Федір Тютчев та італійський актор Мерсі д'Аржанто.

Україна в картинах Рєпіна

Особливе місце у творчості Рєпіна займає Україна – найвідоміші свої полотна він присвятив батьківщині. Через 5 років після того, як Олександр II прийняв сумнозвісні Валуєвський циркуляр та Емський указ, які забороняють використання української мови у багатьох сферах життя – релігії, книговиданні, музиці, театрі, – Рєпін на знак протесту створив картину "Вечорниці", напис на якій було зроблено українською мовою. Саме під такою назвою її виставили у Третьяковській галереї, а також – українською – його написали в усіх петербурзьких газетах.

Україні присвячено картини "Чорноморська вольниця", "Українка біля тину", "Гайдамаки", "Запорожець", "Українська хата". Найвідомішою роботою Рєпіна на українську тематику, звісно, є його полотно "Запорожці пишуть листа турецькому султану". Перед її написанням художник провів серйозну та скрупульозну роботу: він вивчав побут запорізьких козаків, їхні традиції, зброю, радячись на цю тему з українським істориком та етнографом, автором монографії "Історія запорізьких козаків" і своїм другом Дмитром Івановичем Яворницьким. "Запорожців…" вважають пророчим полотном, оскільки на ньому козаки тримають два прапори – синьо-жовтий та червоно-чорний, які зараз стали офіційними у нашій країні. "Запорожців…" придбав імператор Олександр III за фантастичну на той час суму 35 тисяч рублів.

Два нещасливі шлюби

За свідченням сучасників, Рєпін любив жінок, але одружений був двічі. Першою дружиною художника стала сестра його однокурсника з Малювальної школи Олександра Шевцова, Віра, яку Ілля Юхимович помітив, коли їй було лише 9 років від народження, і з того часу чекав, поки вона досягне віку, коли їй можна буде зробити пропозицію. Вони побралися незадовго до того, як Рєпін закінчив Академію, і до Європи вирушили разом. Попри те, що Ілля Юхимович і Віра прожили у шлюбі 15 років і в них народилося четверо дітей, перша дружина, за словами друзів Рєпіна, була жінкою погано освіченою та не дотягувала до його культурного рівня. Втім, не можна списувати з рахунків і численні романи живописця, що зрештою неабияк набридли його дружині, яка мріяла про тихе сімейне щастя, вірного чоловіка та пристойного батька для своїх дітей.

Друга дружина Рєпіна, Наталія Борисівна Нордман-Сіверова, була повною протилежністю тихій і спокійній Вірі. Їх познайомила княгиня Марія Тенешева, портрет якої писав Рєпін, – вона була подругою Норман-Сіверової. З першого погляду Наталя категорично не сподобалася Іллі Юхимовичу – він вважав її надто крикливою, галасливою та нав'язливою. Проте, коли за кілька місяців вони знову зустрілися, між ними пробігла іскра пристрасті. Громадська активістка, суфражистка, письменниця та вегетаріанка (вона відучила художника їсти м'ясо), Наталя займалася чим завгодно, але тільки не чоловіком та домом. До того ж вона була негарна – друзі художника дивувалися тому, що жінка, в якої "ні спереду ні ззаду нема складу", ніби "пришила" Рєпіна до своєї спідниці. Нордман-Сіверова народила художнику дочку, яку назвали на честь матері – Наталкою, але дівчинка прожила лише два тижні. Рєпін оформив на Наталю ділянку землі на станції Куоккала, де було збудовано знаменитий маєток "Пенати". Коли роботу над ним було закінчено, Наталія захворіла та поїхала на лікування до Швейцарії. Вона подалася до лікарні для бідних, відмовившись від будь-якої грошової допомоги від Рєпіна та його друзів. У заповіті залишила "Пенати" чоловікові.

Заповів поховати себе в рідному Чугуєві

Після революції Куоккала – а разом із нею і "Пенати" – опинилися на території Фінляндії. Радянська влада щонайменше тричі намагалася повернути художника в СРСР – до нього посилали делегації, до складу яких входили відомі художники та письменники – Ісаак Бродський та Корній Чуковський, надсилали листи за підписом перших осіб держави – наприклад, Климента Ворошилова, але він незмінно відмовлявся. Над останньою своєю картиною "Гопак" – знову-таки на українську тематику – Рєпін працював уже наполовину паралізованим, про що писав у листі до Яворницького. Художник розповідав, що дуже зле почувався, але спираючись на стіни та шафи, таки, за його словами, "підповзав до мольберта, а потім відповзав від нього".

Великий художник помер 29 вересня 1930 року у своєму маєтку "Пенати", йому було 86 років. Він заповів поховати себе в рідному Чугуєві, але домовитися про це з радянським урядом не вдалося. І все-таки – хоч і частково – його останню волю виконали: Ілля Юхимович лежить на території "Пенатів" на пагорбі, який сам художник називав "Чугуєвою гіркою". У могилу Рєпіна – знову ж таки, згідно з його заповітом, – опустили без труни: так ховають ченців, вважаючи, що так душа швидше досягає небес.