Блог | Інтернаціонал у серці Києва

Назва/автор: Недуга / Євген Плужник

Театр: CULT

Режисер: Мірес Пенюшкевич

Євген Плужник - поет "Розстріляного відродження" - "недугою" в однойменному романі іронічно називав міжкласову любов. В сучасній інтерпретації режисера Міреса Пенюшкевича в театрі CULT, "недуга" - це червона ідеологія, що мов ракова пухлина знищує останні клітини столичної непманської свободи.

.

Збіг чи ні, але театр CULT знаходиться в п'ятистах метрах від Національної опери, де майже століття тому розпочалася історія роману "Недуга". У двадцяті роки двадцятого століття Київська опера переживала часи українізації, твори активно перекладались на солов'їну. Тому літератори Плужник та Підмогильний - що ще й жили неподалік - частенько навідувались у храм музи Евтерпи. За легендою, саме в опері виник спір, чи може поет написати прозаїчний роман. Що прозаїк Підмогильний мав складнощі з віршуванням – справа відома. Поет Євген Плужник написав для Валер’яна Підмогильного поезію до "Третьої революції". (До речі, в інтернеті ці рядки можна знайти у російському перекладі за авторством Нестора Махна (!). А ось чи зможе поет - літературний спринтер - створити успішний роман (що в письменництві прирівнюють до подолання марафонської дистанції)?

"Недуга" Плужника - видана в один 1928 рік з "Містом" Підмогильного - зазнала два перевидання. Киянам була знайома Опера, був зрозумілий разючий класовий розрив між інтелігенцією, непманами та пролетаріатом; читачі теж закохувались та розчаровувались на цих же столичних вуличках... Перевиданий у 2022 р. видавництвом "Віхола" роман став лідером продажів в книгарнях… Плужник помер від туберкульозу на Соловках в 1936-му, за рік до розстрілу Підмогильного в карельському урочищі Сандармох. Тому перевідкривати та переосмислювати спадок творців "Розстріляного Відродження" - це обов’язок вже нашого покоління.

Основна ідея роману: любов як недуга, хвороба, що руйнує з середини та потребує лікування. Чи можливе кохання між директором заводу Іваном Орловцем (Давід Гаманюк) та професійною співачкою Іриною Завадською (Марʼяна Мицяк)? Головний герой Орловець відповідає, що "Ні"! "Ви ж на собі знаєте, що почуває пролетар до буржуя, – те, що й буржуй до нього! Вони або ненавидять один одного, або ж... зневажають". Герої та подальші обставини доказують червоному директору, що він неправий і любов не має класовості. Щоб у кінці Орловський зрозумів, що дійсно кохає Завадську. Але співачка грає у власні любовні ігри, де Іван "справді ні виграти, ані програти не може". Незважаючи на класові ярлики та преференції.

Та режисер Мірес Пенюшкевич робить акцент саме на класовій різниці: порівнює мирний гедонізм непманської інтелігенції з войовничим прагненням червоної влади об’єднати усіх в пролетаріат. Дія вистави переноситься з Київської опери в полусвіт, у підвальне кабаре. Для зразкового одруженого пролетарія, як заводський директор Іван Орловець, й заходити в таке місце - вже непристойно. Тут зваблюють напівоголенеми тілами розпущені танцівниці (Анастасія Квартюк, Діна Слищенко, Єлизавета Павленко, Дарина Козинець Аліна Добриніна), тут наливають дешеве - і не тільки – пійло та грає жива музика (Катерина Ктітор, Євген Онищенко). І хай тут відпочиває критик, знавець повчальних історій, Мюфке (Аміна Бортняк), але ж кабаре відвідують і співробітники заводу - як ідейний ворог інженер Звірятин (Владіслав Ріц), так і друг пролетарій Куниця (Роман Котов).

Коли на вмовлянні Куниці Орловець вперше потрапляє до кабаре, йому неприємно бачити тут своїх підлеглих. Та лише до того моменту, доки ефектна конферансьє Ніно (Віра Шевченко) не об’явить вихід співачки Завадської. Звабою для Орловця стане навіть не голос співачки, а її довгі білі ноги. Саме їх він запам’ятав з випадкової зустрічі в юності. Саме ці ноги будуть тягнутимуть директора в кабаре знову і знову. Попри класову неприязнь (та дружину).

Директор хоче залишатись релігійно-чесним до пролетарської ідеології, яка привела на верхівку соціальної ієрархії. Але ноги співачки не дають Івану спокою. Недуга Орловця – це бажання, яке неможливо задовольнити. І ця неможливість руйнує ідейного пролетарія як зсередини, так і його відносини з іншими. Тому Іван частіше і частіше використовує владу, щоб бути ближче до ніг співачки, щоб Завадська належала лише йому.

В образ та у вчинки Орловця вклалася вся мотивація радянської влади: спочатку є бажання зробити добре всім. А коли влада в руках, то круг тих, кому хочеться зробити добре, досить звужується: іноді до однієї особи – себе! Тому й завершальний "Інтернаціонал" як саундтрек до особистої трагедії директора та співачки тут більш ніж доречний.

Пенюшкевич досить сильно змінив кульмінацію та кінцівку Плужниківської історії. Замість книжкової іронічної розв’язки, в театрі CULT ви побачите античну трагедію (навіть з хором). Завершальна кода тут зіграна на глядацьких нервах. І це загравання з фіналом вже класичного твору не тільки доречне, а й вдале. Сучасний театрал, що звик до вибухових кінцівок, буде точно задоволений. Читали ви Плужника чи ні, фінальний WoW-ефект вам гарантовано.

Зізнаюсь, до вистави театру CULT я про творчість Євгена Плужника не знав. Але з радістю познайомився як з його написаним на спір твором, так і з іронічно-трагічною біографією поета. "Недуга" Плужника - сильний любовно-побутовий роман, з яким варто познайомитись поціновувачам українського Слова. А "Недуга" Пенюшкевича – це нервова, майже надривна вистава, в якій знайшлося місце як для протистояння ідеологій, так і для "сексу, наркотикам та рок-н-ролу". Та й коли ще буде нагода послухати наживо "Інтернаціонал" в центрі Києва?