Іван Пулюй мріяв про незалежну Україну: український вчений-фізик, у якого вкрали його винахід X-променів

Іван Павлович Пулюй – наш визначний співвітчизник, про якого ми, на жаль, дуже мало знаємо. Йому належать відкриття у різних наукових галузях – фізики, математики, електротехніки, астрономії, філософії та педагогіки. Пулюй був професором у Вищій технічній школі у Празі, ректором першого на європейському континенті електротехнічного факультету, доктором наук Страсбурзького університету, радником двору імператора Франца-Фердинанда, державним радником з електротехніки Чехії та Моравії. Але найголовніше – він є винахідником Х-променів, які дозволяють просвічувати наскрізь будь-яку субстанцію, зокрема і тіло людини. Сьогодні їх називають "рентгенівськими", ось тільки про його причетність до нього стало відомо лише тепер – настав час відновлювати історичну справедливість.

Відео дня

Релігійне виховання та перший досвід літературного перекладу

Іван Пулюй народився на Тернопільщині в селі Гримайлове Гусятинського району 2 лютого 1845 року. Населення невеликого містечка, яке входило до складу Австро-Угорщини, було законослухняним і богобоязливим: усі, включаючи батьків Пулюя – його батько був бургомістром Гримайлова, відвідували греко-католицьку церкву. Згодом релігія, до якої його долучили з дитинства, зіграла значну роль не лише у вихованні майбутнього вченого, а й у становленні його світогляду. У рідному містечку Іван закінчив початкову школу, після чого вирушив учитися до Тернопільської гімназії, де продемонстрував здібності не лише до точних наук, а й мов – наприклад, переклав українською підручник з геометрії. Згодом Пулюй розвине свої лінгвістичні здібності, вивчивши півтора десятки (!) іноземних мов.

Богослов та фізик

Наступним етапом навчання Івана Павловича стала греко-католицька духовна семінарія у столиці Австро-Угорської імперії – Відні. Там Пулюй не лише продовжив займатися літературними перекладами, а й вів активну громадську діяльність. Студентська спільнота "Січ", яку він очолював, мала популярність у семінаристів та студентів Віденського університету і стала alma mater для багатьох видатних людей того часу. Іван Павлович мав досвід керівництва такими організаціями, в гімназії він був співзасновником іншого товариства – "Громада", учасники якого посилено вивчали теологію та літературу.

Після закінчення семінарії Пулюй несподівано – як для себе, так і для оточуючих – захопився вивченням точних наук, для чого почав відвідувати лекції у Віденському університеті. В результаті Іван Павлович – на превелике розчарування батьків – відмовився від кар'єри священнослужителя і став вченим, при цьому, за словами дослідників його життя та творчості, теологічна та фізична освіта не вступили в конфлікт у його світогляді – навпаки, вони розвивали та доповнювали одне одного.

Не тільки Х-промені

Перш ніж зайнятися вивченням Х-променів, Пулюй займався й іншими винаходами – наприклад, удосконалив лампу розжарювання, винайдену Едісоном, і навіть працював на заводі, який її виробляв – місті Штайр в Австро-Угорщині. А вигаданий ним навчальний прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти 17 року отримав престижну нагороду на Всесвітній виставці в Парижі – до речі, він досить довго використовувався для демонстрації студентам у навчальних закладах. Пулюй також має стосунок до запуску перших трамваїв у Празі та роботи перших електростанцій у Європі – і там, і там використовувалися винайдені ним прилади.

Вкрадений винахід

Про винахід Х-променів німецький фізик Вільгельм Конрад Рентген заявив 8 листопада 1895 року, але згодом він не зміг пояснити, які його дії призвели до відкриття – за його словами, це вийшло... випадково. До того ж дослідники вважають, що український вчений винайшов "трубку Пулея" щонайменше на 9 років раніше – у 1886 році. Для експериментів Івану Павловичу потрібні були скляні трубки, які він, освоївши професію склодува, майстерно виготовляв сам.

Він не тільки використав їх сам, а й дарував Конраду Рентгену, якого разом із американським ученим, уродженцем Австро-Угорщини, Миколою Тесла, необачно залучив до своїх досліджень.

Мабуть, одна з них і допомогла йому – за Пулюєм – зробити важливе відкриття. І, скориставшись тим, що Іван Павлович вчасно офіційно не заявив про свій винахід, випередив його – опублікувавши наукову статтю "Про новий вид променів". Пулюй намагався боротися, він виступив перед вченими зборами з лекцією про відкриті ним промені, продемонструвавши фотографії свого відкриття – чіткі зображення зламаної руки 13-річного хлопчика та руки своєї дочки зі схованою в долоні шпилькою. На жаль, це сталося через два місяці після заяви Рентгена – час було втрачено, пріоритет залишився за суперником. Рентген отримав Нобелівську премію, при цьому в жодному своєму виступі, включаючи промову перед Нобелівським комітетом, про заслуги українського вченого він не згадав. Х-промені назвали "рентгенівськими", а ім'я Пулюя більше ніж на сто років було незаслужено забуте.

Від винаходу залишилося лише моральне задоволення

Пулюй міг довести авторство свого винаходу, але не став цього робити. По-перше, він не вважав таке заняття цікавим, інша справа – наукові досліди, яким він міг присвячувати весь час. По-друге, чвари такого роду, коли довелося б виводити на чисту воду свого партнера, бігаючи по судах, і доводити правоту, Пулюй вважав нижче за свою гідність. До того ж він пам'ятав, що сказав йому Ейнштейн, з яким Іван Павлович не тільки жив поруч у Празі в 1911-1912 роках, а й дружив по-сусідськи: "Те, що ви втратили, повернути, на жаль, не вдасться, але у вас залишиться моральне задоволення – ви вклали свою працю у таке важливе для людства відкриття". За словами Ейнштейна, європейським вченим важко було визнати українця – або, як тоді називали мешканців із заходу України, русина – тоді як за Рентгеном був увесь науковий світ, особливо – німецький.

"Україна та її міжнародне політичне значення"

Ще один бік діяльності Івана Пулюя – популяризація у Європі "української теми". Він писав статті, у яких наполягав на незалежності своєї батьківщини, яку вважав єдиною спадкоємицею Київської Русі. На його думку, яку він висловив у своїй праці "Україна та її міжнародне політичне значення", самостійність нашої країни – гарантія миру та згоди на європейському континенті. Багато в чому саме завдяки цим своїм поглядам, які в радянський період нашої історії вважалися націоналістичними, Пулюя і забули на довгі роки.

Коли 1860-го року Пантелеймон Куліш почав працювати над першим в історії перекладом Біблії сучасною українською мовою, до нього приєдналися два Івани – Нечуй-Левицький та Пулюй. Ось де знадобилося знання Іваном Павловичем безлічі іноземних – зокрема й давніх мов: з давньоєврейської мови він переклав "Псалтир", а з давньогрецької – "Євангеліє". В українській Біблії трагічна доля: 1885 року загинув під час пожежі рукопис Старого Завіту, і роботу довелося розпочинати з чистого аркуша. Вперше українська Біблія, видана британським та іноземним біблійним суспільством, побачила світ у 1903 році – Куліш її не побачив, він помер за 6 років до цього. Потім вона кілька разів перевидавалася за кордоном і лише 2000 року була надрукована в Україні.

Сім'я та пам'ять

Пулюй був настільки захоплений своєю роботою – як винахідницькою, так і викладацькою, що він не мав часу на пошук супутниці життя за межами кола його спілкування. Іван Павлович довго тягнув із одруженням, а 1884 року, на порозі 40-річчя, одружився зі своєю студенткою Катериною-Йосифою-Марією Студзинською. Можна сказати, що вона теж внесла вагомий внесок у винахід Х-променів – її розкішне і міцне волосся Пулюй використовував у своїх трубках як нитки розжарювання. Катерина, а вдома її називали Катаріною, народила вченому 15 дітей, з яких вижили лише шестеро – дівчатка Наталія, Ольга та Марія та хлопчики – Юрій, Павло та Олександр. У Празі, де мешкала сім'я, не було початкових шкіл з навчанням українською мовою, тому Пулюй наймав дітям приватних вчителів, а згодом влаштував синів до української гімназії. Дочки Пулюя стали вчительками, щодо синів, то достеменно відомо, що Павло зробив кар'єру лікаря, а Юрій та Олександр здобули технічну освіту. Про те, як склалося життя Юрія, невідомо, а Олександр під час Другої світової війни воював у лавах УПА, а потім – під ім'ям Ганс Пулюй – став відомим в Австрії кінопродюсером. Сам учений помер 31 січня 1918 року у віці 72 років, його ім'ям названо Тернопільський національний технічний університет, а також вулиці багатьох українських міст.