Відео дня
Казка про Попелюшку: історія української дворянки, яка стала принцесою Сіаму
Історія життя Катерини Десницької стала основою для кількох романів та кінофільмів, автори яких писали про неї як про російську дворянку, хоча сама вона завжди називала себе українкою. Їй присвятив кілька сторінок своєї автобіографії Костянтин Паустовський, щоправда, посилатися на його твір як на історичне джерело не варто – він дав волю своїй фантазії, змінивши не лише одну літеру у прізвищі Каті (у нього вона не Десницька, а Весницька), а й вигадав їй смерть від руки злих заздрісників при дворі короля Сіаму (нині Таїланду). Нібито вони підмішували їй у їжу скло, і за пів року принцеса померла, а невтішний вдівець поставив на її могилі пам'ятник у вигляді величезного чорного слона. Життя її справді було схоже на казку про Попелюшку, але – зовсім з іншим сюжетом.
З Луцька – до Києва
Катя Десницька народилася на Волині – її батько Іван Степанович був головою Луцького окружного суду, мати Марія Михайлівна, уродженка Києва, зі срібною медаллю закінчила Полтавський інститут шляхетних дівчат. В обох це був не перший шлюб: Іван ще під час навчання в університеті одружився з Кароліною Геклін, яка народила йому шістьох дітей, але одна з дочок, Софія, померла у віці одного року, а потім пішла із життя і сама Кароліна. Марія вийшла заміж за інженера Петра Верді, одного з проєктувальників Дарницького мосту в Києві, він помер від сухот зовсім молодим – йому ледве виповнилося 27 років, і був похований на Видубицькому цвинтарі. Жінка залишилася одна з двома дітьми, і незабаром вийшла заміж за багатодітного вдівця. У цьому шлюбі народилися їхні спільні діти – син Іван і дочка Катерина.
Свого батька Катя майже не пам'ятала – коли його не стало, їй було лише два роки. Залишатися самою з такою кількістю дітей Марія Михайлівна не могла, тож родина переїхала до Києва, до бабусі та дідуся. Катя навчалася у найкращій у місті Фундуклеївській жіночій гімназії – незважаючи на брак грошей, мати дала їй гарну освіту. Коли не стало й матері, дівчина поїхала до Петербурга, де на той час навчався її брат.
Жодних гаремів!
Саме там, на благодійному балі, Катя зустріла заморського принца – молодшого сина короля Сіаму (нині – Таїланд) Рами V Чулалонгкорна, принца Чакрабона Пуваната. З його боку це було кохання з першого погляду, а серйозність намірів він підтвердив вчинками – пішов до Івана просити руки його сестри. Але Катя, яка закінчила курси медсестер, хоч і мала почуття у відповідь, не збиралася заміж: тривала російсько-японська війна, і вона вирішила їхати на Далекий Схід – доглядати поранених.
Чакрабон поставився до її рішення з розумінням, сам він щойно закінчив імператорський Пажеський корпус і вступив до Академії Генштабу. Каті він надсилав листи чи не щодня – вона відповідала набагато рідше: її робота у пересувному шпиталі майже не залишала для цього часу. Він навіть писав рапорт із проханням відправити на війну і його, але отримав відмову: поранення або, не дай боже, загибель вінценосної особи призвели б до серйозної напруги в дипломатичних відносинах із Сіамом. Але, мабуть, її стриманість тільки розпалювала принца – він заговорив про те, що хоче бачити її своєю дружиною.
Коли Катя повернулася додому, Чакрабон їй офіційно освідчився, через що дівчина опинилася в непевному становищі. З одного боку, вона не була байдужа до нього, з іншого, погодившись, змушена буде виїхати в чужу країну, мови та традицій якої вона не знає. Втім, те, що було їй відомо, оптимізму не вселяло – чого коштував тільки той факт, що особи королівської сім'ї Сіаму могли мати гарем. Зрештою, поступившись залицянням Чакрабона, Катерина погодилася стати його дружиною, але висунула дві умови. По-перше, повінчатися з нею в православній церкві, на що принц Сіаму, будучи буддистом, легко погодився. По-друге, пообіцяти їй, що вона стане єдиною його дружиною – жодних гаремів вона не потерпить. Чакрабон дав їй слово, що не завадило йому за якийсь час забрати його назад.
Нелегке життя невістки короля Сіаму
Наприкінці січня 1906 року молодята вирушили до Константинополя, де після прибуття тихо, без розголосу, повінчалися в грецькій церкві, причому принц заради цього – щоправда, лише на певний час – перейшов у православ'я. Однак приховати цю подію Чакрабону, який побоювався різкої реакції своїх батьків, короля і королева Сіаму, не вдалося: київські журналісти якимось чином дізналися про те, що сталося, і опублікована ними в газеті "Киевлянинъ" новина швидко рознеслася по всьому світу. Принц, хоч і був другим – після старшого брата – претендентом на престол, таки був членом королівської родини, а отже, події його життя не могли залишитися поза увагою. Приховувати свій шлюб Чакрабону більше не було сенсу, і вони з Катею приїхали до Бангкока.
Рама V розлютився: він позбавив молодшого сина не тільки своєї прихильності, а й черги на престол, і відправив його керувати військовим училищем, що було серйозним пониженням статусу. Втім, щодо сина король досить швидко змінив гнів на милість, зробивши його фельдмаршалом тайської армії. Невістці в цьому сенсі доводилося набагато складніше, хоча вона дуже намагалася налагодити стосунки зі свекром і свекрухою: досить швидко вивчила тайську мову, пристосувалася до традицій та звичаїв країни, в якій жила. Але привернути їх до себе вона змогла тільки після народження сина Чули – він став першим онуком Рами V і королеви Соавабхі, тому вони нарешті наділили невістку, що їм догодила, своєю милістю.
Зрада чоловіка та втеча з країни
У жовтні 1910 року Рама V помер, і королівський престол зайняв його старший син – Вачпровуд, який завжди симпатизував українській невістці. Він офіційно визнав шлюб Чакрабона, а Катерина стала іменуватися принцесою На Пхітсанулок – на честь однієї із провінцій Сіаму, і навіть нагородив орденом Чула Чом Клао II ступеня. Тоді ж принц і принцеса завітали до Києва, де Катерина зустрілася з родичами, які колись – як і тайська королівська родина – були категорично проти її шлюбу з Чакрабоном. Вони побували у Володимирському соборі, викликавши цікавість містян, яким дуже хотілося подивитися на київську гімназистку, що стала сіамською принцесою.
Катерині здавалося, що все нарешті налагодилося, але неприємності прийшли з того боку, звідки вона на них найменше чекала – Чакрабон захопився іншою жінкою. Його двоюрідній племінниці принцесі Чаваліт було лише 15 років, і чоловік, який забув про свою обіцянку відмовитися від гарему, твердо намірився зробити її "молодшою дружиною". Щоб не залишатися з розлучницею під одним дахом, Катерина перебралася до заміського будинку, що належав їм із чоловіком. Вона писала йому листи, в яких просила одуматися і не руйнувати їхній шлюб, але Чакрабон стояв на своєму.
Єдиним виходом із ситуації для Катерини стала таємна втеча з країни: дізнайся чоловік про її плани, він не відпустив би її. У червні 1919 року під покровом ночі вона поїхала з Бангкока, не попрощавшись із найдорожчою для себе людиною – сином Чулою. Пізніше, коли він став дорослим і приїхав до неї, вона пояснила, чому не зробила цього: за її словами, якби вона прийшла в покій сина, то, найімовірніше, не змогла б із ним розлучитися. "Я боялася, що моє серце розірветься від болю", – зізналася вона.
"Катя та принц Сіаму"
Чакрабон помер від запалення легень через чотири місяці після втечі – йому було всього 37 років. Чаваліт так і не стала його дружиною – з палацових чуток, які дійшли до Катерини, чоловік дуже швидко до неї охолонув. Принцеса-втікачка спочатку знайшла притулок у Шанхаї, де мешкав її брат Іван. На гроші, отримані від короля Сіаму, вона придбала прибутковий будинок, квартири в якому здавала в оренду. За одного з квартирантів – американського інженера Гаррі Клінтона Стоуна – колишня принцеса вийшла заміж. З другим чоловіком Катерина переїхала спочатку до Італії, а потім до Франції, де й прожила решту життя – вона померла у Парижі у віці 74 років та похована на знаменитому цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа.
Її син Чула, якого королівська родина відправила вчитися до Англії, вирішив не повертатися додому. Він оселився в Лондоні й одружився з англійкою Елізабет Хантер, їхня дочка – онука Катерини, яку вона бачила всього раз у житті, Наріса Чакрабон, написала книгу про свою бабусю під назвою "Катя і принц Сіаму".
