Киянин Казимир Малевич: творець "Чорного квадрата" та стилю супрематизм, який любив співати українські пісні

Казимир Малевич – знаменитий художник-авангардист, основоположник найрадикальнішого мальовничого стилю супрематизму, теоретик мистецтва та філософ, автор однієї з найвідоміших картин ХХ століття "Чорний квадрат". З'явившись на світ у Києві, він усе життя мав тісний зв'язок зі своєю батьківщиною, мистецтво якої підживлювало його творчість, причому не тільки в переносному, а й у прямому значенні цього слова – художник захоплювався вишиванням, в'язав гачком, плів мережива.

Володіючи гарним басом, Малевич добре співав, особливо коли художник Володимир Татлін акомпанував йому на бандурі – найбільше він любив українські пісні, зокрема й гімн України "Ще не вмерла України ні слава, ні воля", за виконання якої в той час час можна було отримати реальний тюремний строк чи заслання. А ще в найскладніші моменти свого життя Казимир Северинович обов'язково приїжджав до України – тут, удома, йому легшало.

Місце народження – вулиця Жилянська

Казимир Малевич народився у Києві 1879 року 11 лютого за новим стилем – 23 лютого за старим. Будинок, у якому він з'явився на світ, що був розташований на вулиці Жилянській і належав його тітці Марії Оржеховській, до наших днів не зберігся. Хрестили немовля у Римо-католицькому костелі Святого Олександра на вулиці Костьольній. Польський рід Малевичів, який прожив в Україні не одне століття, був старовинним і шляхетним – шляхетним, але збіднілим: щоб прогодувати велику родину з 14 дітей, батько працював інженером на цукроварених заводах, через що родина часто переїжджала з місця на місце: Малевичі по черзі жили в різних районах України – на Поділлі, у Київській, Харківській та Чернігівській губерніях Казимир буквально вбирав культуру різних українських регіонів, причому його приваблювали не лише живопис та музика, а й вишивка, яка в кожному регіоні була різною та несла свій – зашифрований, символічний – сенс. Згодом саме ці символи, на думку дослідники Малевича, і лягли в основу його авангардної мальовничої манери.

Заборона батька та благословення матері

Пристрасть до малювання виявилася у хлопчика дуже рано. За його власними спогадами, це сталося, коли Казимир уперше побачив, як працюють художники. У невелике містечко Білопілля в Харківській губернії, де на той час жила сім'я, приїхали іконописці, які прикрашали місцевий храм – те, що вони робили, здалося хлопчику чарами, вже дуже їхня праця не була схожа на будь-яку іншу, яку йому довелося бачити раніше. Казимир вирішив, що коли виросте, обов'язково стане художником, але суворий батько, Северин Антонович, був категорично проти того, щоб син обрав собі пов'язану з живописом професію – він вважав, що в такий спосіб на життя не заробиш. А ось мати художника, Людвіга Олександрівна, підтримала Казимира – саме вона купила йому перший альбом та фарби, благословивши його на зайняття творчістю.

Агрономічне училище та Малювальна школа

Опиратися волі батька Малевич не міг – його виховували у суворості, тому хлопець вивчився на агронома, але потім таки вступив до Малювальної школи Миколи Мурашка в Києві, яка містилася на пожертвування мецената Івана Терещенка. Одним із викладачів Малевича в цей час був майстер жанрового живопису, український художник Микола Пимоненко, який не лише навчив Казимира основ живопису, але й багато в чому визначив його творчу манеру – Малевич захоплювався здатністю Пимоненка зображати життя всіх соціальних верств – як селян, так і міських мешканців.

"Бубновий валет"

1897 року Малевич переїхав до Курська, де працював в Управлінні залізниці, а весь вільний час присвячував живопису, 1905-го – до Москви. Він мріяв продовжити освіту в Училищі живопису, зодчества і творення, але, як з'ясувалося, з розкритими обіймами на нього ніхто там не чекав – три спроби виявилися безуспішними. Але часу Малевич задарма не втрачав. Удосконалюючи свій природний дар, він навчався у художніх студіях двох столиць, Москви та Петербурга, зокрема й у студії Товариства художників Федора Рерберга, і увійшов до спільноти художників-авангардистів – знаменитий "Бубновий валет", беручи участь у всіх виставках, які вона організовувала.

"Чорний квадрат" – ідеальний початок усіх форм

"Чорний квадрат", що є твором, з яким традиційно пов'язують ім'я Малевича, виникав у його творчості не раз. У 1910-х роках у селі Вербівка Київської губернії (зараз розташоване на території Черкаської області) митець працював із артіллю народних промислів під керівництвом Олександри Екстер. Він створював ескізи для домашнього текстилю, якими вишивальниці прикрашали домашній текстиль – хустки, шарфи, наволочки для диванних подушок та скатертини, на яких вперше і з'явився знаменитий чорний квадрат. До речі, згодом ці витвори продавалися не лише в Радянському Союзі, а й за кордоном – за валюту.

У 1913 "Чорний квадрат" став частиною створеної Малевичем сценографії, поставленої в петербурзькому Місяць-парку футуристичної опери "Перемога над Сонцем", що, на думку художника, стало початком стилю супрематизм, в якому він виділяв три етапи: чорний, кольоровий та білий. На цьому робота над "Чорним квадратом" закінчена не була – художник ще довго доводив її до досконалості, поки в грудні 1915 не представив її на останній футуристичній виставці "0, 10". З того часу "Чорний квадрат" – уже понад сто років – розбурхує уяву публіки та критиків: кожен бачить у цій картині щось своє. Сам Малевич вважав "Чорний квадрат" ідеальним початком усіх форм, з яких може вирости все, що завгодно.

"Де серп і молот, там смерть та голод"

Багато робіт Малевича кінця 20-х - початку 30-х років з яскравих і барвистих перетворилися на похмурі – вони критично відображали навколишню дійсність. Голодомор 1932-33 років став для художника особистою трагедією, адже йшлося про його рідну Україну. Особливо показовим у цьому сенсі можна вважати його ескіз того часу з промовистою назвою "Де серп і молот, там смерть та голод". Написаний у скупій, лаконічній манері він зображує трьох осіб, замість осіб у яких зображено труну, хрест і серп і молот. Не дивно, що громадянська позиція художника привертала увагу компетентних органів. Малевича двічі заарештовували (через поїздки художника за кордон його звинувачували у шпигунстві, але абсурдність цього звинувачення довести не змоги), а 1933 року його роботи взагалі оголосили поза законом.

Щоб уникнути репресій, Малевич повернувся до Києва. Головним заняттям художника в цей час стає викладання у Київському художньому інституті, де він не лише розповідав своїм студентам про супрематизм, а й експериментував із новими художніми формами, створивши спеціальний дослідницький кабінет. Творчість самого Малевича в цей час зазнала докорінних змін – він почав писати картини в реалістичній манері, переважно портрети. Його останнє масштабне полотно "Соцмісто" залишилося незакінченим.

Не міг більше жити в задушливій обстановці страху та репресій

У 1933 році Малевич дізнався про смертельну хворобу – рак передміхурової залози: страшну звістку він сприйняв із зовнішнім спокоєм. Ба більше, у цей час він часто говорив про те, що йому дуже важко у задушливій обстановці страху, доносів та репресій, що його оточувала. Дізнавшись про самогубство Маяковського, Малевич сказав, що не може вчинити так, як він, але й жити далі не хоче.

Казимир Малевич помер 15 травня 1935 року, йому було 56 років. Він заздалегідь зрежисував свій похорон, намалювавши ескіз супрематичної труни, яка мала повторити форму хреста. У цьому пункті його заповіт виконано не було: труна для звичайної, але оформлена в супрематичному стилі. Поховали Малевича у підмосковному селищі Немчинівка під сторічним дубом, біля якого він за життя любив гуляти. Під час Другої світової війни його могила була втрачена, згодом на її місці розкинулося колгоспне поле. У рідному Києві про Малевича нагадують його роботи, дві з яких зберігаються у фондах Національного художнього музею, та дві – у Художньому арсеналі, є його картини й у приватних зібраннях.