Блог | Командир "Таїфа" та отрута "Північної бджоли"

"Таїф" здійснив у Синопській битві справжній подвиг, на відміну від оспіваного "Варяга". Але якщо про міфічний подвиг "Варяга" знають навіть діти, то про блискуче досягнення цього турецького пароплавофрегата мало хто знає навіть серед фахівців. Ревіння російських фанфар на честь перемоги в тій битві і відверта, нахабна брехня російських істориків і письменників про цей доблесний корабель і його хвацького командира, заглушили голос Кліо, музи правдивої історії.

Раз ворога не вдалося перемогти, на нього треба звести наклеп, і про британця Адольфуса Слейда, якому російські історики приписують командування пароплавом, пишуть знущально. Під їхнім пером нікчемний Слейд боягузливо біг з поля бою і досі не може зупинитися. Так що Кримська війна ще не закінчена і, заступаючись за істину, я деяким чином продовжую ту давню Синопську битву.

І не лише на сайті "Обозревателя" – днями надіслав статтю про цей подвиг до американського журналу The Artilleryman magazine. У весняному номері вона буде вчасно, якраз до 170-річчя події. Якої? 27 березня 1854 року Англія та Франція оголосили війну Російської імперії. І якщо зараз фактично триває Третя світова, і військовий експерт Юрій Федоров з повною підставою так і назвав свою нову книгу – "Український фронт Третьої світової війни", то Кримську війну вважають прообразом Першої світової.

У статті для американського журналу я пишу, що подвиг "Таїфа" був найяскравішим епізодом Синопської битви (у всьому іншому вона з військової точки зору великого інтересу не становила), але в російській історіографії він очорнюється і перебріхується, а турецька лише у цьому столітті почала серйозно цікавитиметься темою флоту. І укладаю статтю такими рядками:

"Наступного дня корабель прибув до Стамбула (через брак вугілля довелося палити корабельне дерево), доставив звістку про Синопський розгром і став на ремонт. Командував "Таїфом" у цьому бою єгипетський binbaşi (лейтенант-командор) на турецькій службі Арап Ях'я Бей (Arap Yahua Bey).

Що стосується вигадок російських авторів про те, що "Таїфом" командував Слейд, то вони легко спростовуються. По-перше, контр-адмірал і головний радник флоту надто значна фігура, щоб командувати одним із багатьох турецьких пароплавів. По-друге, як випливає з його книги, він у цей час перебував на фрегаті "Нусретіє", який разом із єгипетською ескадрою адмірала Хассана Паші крейсував біля Румелійського берега на заході моря.

Ну а найганебніше в російських вигадках те, що їх основою послужили чутки, а також провокаційні плітки проурядової газети "Північна бджола", редактор якої був агентом ІІІ відділення імператорської канцелярії. Це відділення займалося наглядом за політично неблагонадійними особами та розшуком, а його агенти зневажалися в суспільстві. Так пишеться російська історія..." (Мається на увазі книга Слейда "Turkey and the Crimean War").

Але якщо для американців пікантні деталі російської історії не надто зрозумілі, то український читач ще й як може їх оцінити! Тим більше, що диявол криється саме в деталях.

Плітка про Слейда

Отже, російська історіографія наполегливо вважає командиром "Таїфу" британця Слейда і не шкодує чорної фарби на хорошого моряка, дипломата та письменника, чиї книги цитуються та перевидаються у XXI столітті. Не дарма у березні 1850 року він обійняв посаду Мушавера-паші, головного радника турецького флоту, і наступні сімнадцять років провів у турецьких водах.

Про зухвалу брехню російських авторів я писав небезпідставно і наведу приклади: "Адольфус След, командир "Таїфа", міг скільки завгодно перейменовуватися в Мушавер-пашу, але він як був до свого перетворення на шанувальника пророка істим бравим англійцем, а зовсім не турком, так англійцем і залишився, і служив він у турецькому флоті не на славу аллаха і Магомета, а на славу лорда Стратфорда-Редкліфа ... Якби, наприклад, Новосільський або капітан Кутров, командир "Трьох Святителів" ... надумали вчинити серед бою так, як вчинив цей Мушавер-паша, то Нахімов без вагань повісив би його на реї. І якби Мушавер-паша був тільки Мушавер-пашою, а не був би ще вродженим Адольфусом Сладом, то, можливо, знайшлася б свого часу і для нього слушна рея в турецькому флоті".

Хто це пропонує повісити адмірала? Є. Тарле, маститий академік, історик та майстер слова. У його уїдливому пасажі жодного слова правди. Немає й посилань на джерела.

Ще приклад: "У розпал бою, коли становище турецької ескадри стало особливо критичним, Адольф Слейд наочно продемонстрував всю нікчемність англійської морської школи і дав яскравий урок своїм союзникам-туркам, показавши, як англійці розуміють взаємну виручку в бою…" "Але, незважаючи на переважну перевагу в артилерії, Адольф Слейд після нетривалої перестрілки продовжував ганебну втечу. Через півгодини турецький прапор, який прикривав боягузтво і нікчемність англійського офіцера, зник за обрієм". Це вже співак ленінсько-сталінського флоту Б. Зверев таврує англійського найманця. Але посилань також нема.

А от лауреат Сталінської премії, академік С.Н Сергєєв-Ценський (також без вказівки на джерела, але воно й зрозуміло, це художній твір, книга "Синопський бій": "…"Таїф" утік ще на самому початку бою: адмірал След… вважав розумнішим зовсім кинути і свою ескадру і Синоп і бігти до Босфору....і, хоч вважався на службі у султана, хотів з'явитися в Константинополь істим англійцем, більше політичним діячем своєї країни, ніж моряком турецького флоту. Але для того, щоб з'явитися з ґрунтовною доповіддю, йому необхідно було, звичайно, протриматися за спинами тих, хто бився…"

Біг Слейд і у солідного А.М. Зайончковського: "...20-гарматний турецький батарейний пароплав "Таїф" під командою англійця Следа. Як тільки був виявлений підхід нашої ескадри, цей пароплав почав розводити пари і з першими пострілами втік з місця битви".

Йому вторить офіційний військовий історіограф, професор Генштабу генерал-лейтенант М.І. Богданович: "З усіх ворожих моряків, які тоді перебували в Синопі, тільки капітан След (англієць-ренегат), зрозумівши небезпеку, що загрожувала турецькій ескадрі, пішов на пароплаві "Таїф" до Константинополя і приніс туди звістку про поразку при Синопі". І у нього підтверджувальних посилань йок.

Є.В. Богданович, генерал від інфантерії та патріотизму: "Слейд – тодішній Муштавер-паша, – гідно цінуючи горезвісне "геройство" турків, переконався, що для їхньої ескадри зникла всяка надія на порятунок, і, не гаючи часу, наважився врятуватися з цього пекла, користуючись відмінним ходом і зразковим озброєнням пароплава..." Посилань теж немає.

Жало "Севернойпчелы"

Найдивовижніше, що всі ці генерали та професори-академіки повторювали моряцькі чутки, а також плітки одіозної "Північної бджоли", газети з поганою репутацією! Її редактор, Фаддей Булгарін був агентом III відділення ЙІВ канцелярії, Втім, з боку газети це могло бути, говорячи сучасною мовою, ІПСО. Ці плітки наводяться у книзі академіка та генерал-лейтенанта Н.Ф. Дубровіна про Кримську війну.

Перша: "У Трієстській газеті простягаються звістки з Константинополя до 5 грудня 1853 р. У них знаходимо наступне: фрегат "Таїф", який уникнув синопської поразки, прибув до Константинополя 2 грудня… Турки звинувачують у синопській поразці Мушавер-пашу (капітан След) ескадрі якого належали винищені кораблі. Нарікають, що він залишив турецький флот у Синопі всупереч даним йому інструкціям". ("Северная пчела", 1853 № 281).

І друга: "У листах з Константинополя" від 8 грудня 1853 року кажуть: "Капітан След (англієць, який прийняв магометанську віру і служить адміралом під ім'ям Мушавер-паші) грає в англійських газетах войовничу роль, а в Константинополі заслужив славу людини, що не знає своєї справи та боягуза. Він не знає своєї справи тому, що дозволив напасти на турецьку ескадру зненацька, хоча багато ознак засвідчували наближення російського флоту. Він боягуз, бо на початку справи біг зі своїм пароплавом і був здалеку свідком смерті ескадри". ("Северная пчела", 1853 № 282).

Це і всі "документальні" повідомлення про участь Слейда у Синопському бою, які вдалося знайти!

Так, "Трієстська газета", як називали в Росії, мабуть, "Observateur de Trieste", вважалася добре обізнаною, і на неї посилалися не тільки в Петербурзі. Так, голландська газета "De NoordBrabanter" 23 липня 1853 року писала: "Газета Трієстський оглядач повідомляє, що єгипетський віце-король Аббас Паша розпорядився послати три лінійні кораблі, чотири фрегати, два корвети, одну шхуну і два пароплави з десантом у Константинополь". З цими кораблями Слейд патрулював Румелійський берег у листопаді 1853 року.

Але в Трієсті виходило сім щоденних газет, більше, ніж у будь-якому іншому місті імперії, крім Відня та Праги: ще "IlPiccolo", "Triester Tagblatt", "Triester Zeitung", "IlPiccolo della Sera", "L'Indipendente" та " Oservatore Triestino". Посилався на трієстську й газету Карл Маркс влітку того ж 1853 року, але, на відміну від Булгаріна, вказував її: "Triester Zeitung".

Щодо першої замітки, то навряд чи редактори газет Трієста, цього центру відомостей про морські справи, відомого шпигунського гнізда, не знали, що ескадрою, посланою на схід, командував патрона (віце-адмірал) Осман-паша, а не Мушавер-паша у чині ріале (контр-адмірал). Якщо ж Слейд командував, хто міг би давати йому в Синопі інструкції?! І т.д. Тому довіряти їй не можна категорично.

Друга замітка ще каламутніша. На які листи з Константинополя посилається автор? Наскільки їм можна довіряти? Судячи з стилю, близького до стилю сталінця Б. Зверєва, ні в якому разі. Саме собою посилання на "Північну бджолу" дискредитує автора, бо добре було відомо, що газета служила негласним органом III Відділення, а самого Булгаріна шеф жандармів А.Х. Бенкендорф "вживав на свій розсуд за письмовою частиною на користь служби". Ось так відкривається російська історіографічна скринька.

І якщо "Бджола" доходила до лайки і доносів на Пушкіна і Гоголя, то приготувати наклеп на Слейда їй сам бог велів. Точніше, Бенкендорф. Ось так відкривається російська історіографічна скринька.