Блог | Ковзай, Феліксе, ковзай!

Назва/автор: Ковзанка / Лаура Сінтія Черняускайте

Відео дня

Театр: Театр "Золоті ворота"

Режисер: Дмитро Леончик

Драматичний триптих Дмитра Леончика "Ковзанка" в Театрі "Золоті ворота" - це три сімейні історії, що зв’язані персонажами, які й не підозрюють про цей зв’язок. Як в житті: мотиви героїв - дріб’язкові, рішення - абсурдні, правота – незаперечна. Все занадто знайомо. І від буденної достеменності глядач покидає спектакль приголомшеним; ніби передивився декілька сцен зі власного минулого.

Нам досить тільки клацнути пальцями –

І ми зникнемо

Ми лише ковзаємо по поверхні.

Том Йорк

Психологам знайоме когнітивне викривлення, коли особісті відчуття та емоції нам здаються більш щирими та чистими, ніж в інших. Що, ніби, саме ми можемо відчувати глибини душевного болю, самотності, любові чи мистецтва. Нападки на цінність власних відчуттів чи думок нами сприймаються як загроза нашій особистості, "справжньому Я". А це т.з. "справжнє Я" ми відкриваємо лише перед тими, хто поруч. Чак Паланік описав це як: "Найбільший біль ми завдаємо тим, кого кохаємо. Але й вони не залишаються перед нами у боргу".

Страх та біль Фелікса (Антон Соловей) – знов бути покинутим, залишитись самому. Найдавніша з трьох історій "Ковзанки" відбулася дванадцять років тому, коли Фелікса - через смертельну хворобу – залишає батько (актор Малого драматичного театру Юрій Кулініч). Мати Фелікса (заслужена артистка України Віталіна Біблів) через немогу чоловіка не цурається ходити у клуню на сіно з сусідом. З мовчазної згоди немічного батька: "Тіло жінки, яким не користуються, стає безрадісним та непередбачливим"... Подорослішавши, Фелікс не занадто довіряє жінкам та й особливо нічого від них не вимагає. Лише присутності поруч. Може, прийде час - хоч із жалоби – піднесуть стакан води та судно.

На жаль, у Люції (Христина Люба), дружини Фелікса, сподівань від відносин більше, ніж "просто піклуватись один про одного, а решта прийде само". Героїня центральної історії звинувачує Фелікса, що вони п'ять років живуть без дітей, а він не наполягає. "Коли сильно притисне, зачиняєшся у ванній кімнаті і ввічливо кінчаєш собі в кулак. Щоб не втомлювати дружину занадто частими статевими стосунками". Лючя вмирає з нудьги. Харуки Муракамі вважав, що "молодість – це час, коли дива, які з нами відбуваються, сприймаються як належне". А які дива у твоєму житті можуть бути, якщо кожен вечір тебе очікує риба в томаті, американський фільм і нудний чоловік? Скінчилась, виходить, молодість?

Як порятунок від сірості та нудьги, Лючя знаходить таємне кохання. Лючя відвідує ковзанку, хоч ненавидить лід та холод. Задля того, щоб годину покружляти перед очима адміністратора (Артем Пльондер), а потім на мить – коли передає гроші - доторкнутись коханого. Таємниця, про яку не здогадувався й об'єкт кохання, протримала Люцію разом з Феліксом ще рік. Та терпець урвався: до біса хочеться стиглих вишень і піти від чоловіка світ за очі. Ні, не до адміністратора. А зовсім покинути країну, щоб розпочати все спочатку.

Третя лінія – це про відносини адміністратора ковзанки, колишнього льотчика, та його дружини Тані (Дар'я Пльондер). Таня - молода мати з явною булімією - в розпачі: чи то вона надумала, чи то справді втрачає чоловіка. Бо чоловік не хоче повертатися в авіацію, не хоче кохати її, а хоче лише спостерігати, як кружляє на льоду постійна клієнтка. Таня настільки у відчаї, що вирішує кинутись під поїзд і не розповідати чоловіку, що вагітна другою дитиною. Лише випадкова зустріч з Лючею, об'єктом бажання адміністратора, рятує Таню від необачливого вчинку. Звезло, що на вокзалі готують смачний плов.

Для Фелікса, головного героя всієї п'єси, всі три історії стають шляхами очищення, неприємною прогулянкою поки по верхнім колам пекла. Розсудливість Фелікса, його моральна правота не рятують ні від зрад матір'ю батька, ні від втечі Лючі. Щоб зрозуміти мотиви жінок добропорядному Феліксу доводиться спуститися нижче моральними сходинками. Відносини з заміжньою Коханкою (Інна Скорина-Калаба) дозволяють "спробувати зрозуміти" жінку, яку більше не фізично не хочуть. Відчути, як нудьга з'їдає жінку, яку кожен вечір очікує приготування вечері, американський фільм та нудний чоловік.

Тільки після гріхопадіння Фелікс може скористатись порадою батька. "Щоб зрозуміти іншого, треба влізти в його шкуру. Але щоб зробити це, мусиш припинити засуджувати його". Лише через всепрощення досягається для головного героя умовний хепі-енд.

На відміну від життя, авторка "Ковзанки" литовська драматургиня Лаура Сінтія Черняускайте щадить власних персонажів. Хоч у виставі й буде декілька місць, де глядач може пустити очисну сльозу, але завершаться історії на відносному позитиві. Нудьга та стабільність переможе жагу див. Всі рано чи пізно подорослішають і отримують за це якийсь життєвий бонус. Окрім цього фантастичного припущення, інші сцени й діалоги у Черняускайте дуже життєві та влучні, ніби саме з тобою вже відбувалось щось подібне. Та справжнє мистецтво завжди виглядає більш правдивим, ніж життя. Тому не здивуюсь, що шикарна, сильна за драматизмом п'єса могла з першого до останнього слова з'явитись суто в голові Черняускайте.

Для режисера Дмитра Леончика робота над таким глибоким текстом виглядає професійним викликом. Як повчав Бенджамін Паркер племінника Пітера Паркера: "З великою силою приходить велика відповідальність". Робота з текстом потребувала відповідної поважливої постановки. Як результат, "Ковзанка" - одна з найоригінальніших, найнестандартніших та вдалих сценографій, що мені зустрічались. Багато рішень сценографа Богдана Поліщука - як хвіст й "ліжко" батька, червоні панчохи Коханки чи оральні пестощі Тані – надовго запам'ятаються глядачеві. А завдяки талановитій грі беззахисного Юрія Кулініча, галасливої Віталіни Біблів, розгубленої пари Артьома та Дар'ї Пльодорів, відкритих, до болю саморефлексуючих Христі Люби та Антона Солов'я, а також звабливої Інни Скорини-Калаби сильна п'єса знаходить в театрі "Золоті ворота" відповідну реалізацію.

Єдине, про що варто попередити, - вистава легко може зрезонувати з чимось з глядацького минулого, про що в день спектаклю, можливо, і не планувалось згадувати. Та, як я вже казав, у "Ковзанці" буде декілька моментів, де глядач зможе через сльози випустити надлишки кортизолу, гормону стресу. До речі, давні греки саме ці сльози називали "катарсисом". Коли через щире співчуття персонажам глядач отримує новий досвід, оновлюється та очищується Режисер Дмитро Леончик та трупа театру "Золоті ворота" зробили все, щоб глядач мав змогу оновитись та відчути причетність до дива зі щасливим фіналом. Як не у власному житті - так хоч у когось, хоч на театральній сцені.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...