Блог | Крадіжка українського зерна: до чого тут Пушкін?

Пушкін нині на слуху! Бо відторгнення російської культури, прапором якої він є, вилилося у демонтаж його пам'ятників в Україні, що викликало багато галасу. Але, готуючи цю статтю, я з'ясував, що у неньці було більше пам'ятників Пушкіну – під 60, ніж у всьому іншому світі – десь 40 (поза Росією та її колоніями). Явний перебір. Ось терпець і урвався.

Тема є актуальною і на американському березі. Пам'ятники поету тут теж багато що говорять про російську культуру. Так, монреальський бюст роботи петербурзького скульптора Віталія Гамбарова виконаний у своєрідній техніці, зі шматочків сталі, та встановлений у 2002 році у дворі православного Свято-петропавлівського собору. Я жив якось по сусідству і можу підтвердити – так, бюст дуже своєрідний, якщо не сказати більше.

Але найбільше вразив пам'ятник у Лос-Анджелесі. Він називається "Реквієм за Олександром Пушкіним", відкритий у 1996 р., бронза, висота 2.4 м, скульптор Григорій Потоцький. Далі дамо слово самому Григорію, бо я не маю слів. Він так описує свій витвір на своєму сайті: "Композиція є Музою з двома крилами, що тримає в руці голову поета. Під Музою автор має на увазі його дружину – Наталію Миколаївну, яка за аналогією з Соломією принесла поета в жертву, оскільки Пушкін був пророком російської літератури, знову ж таки за аналогією з Іоанном Хрестителем. Крила Музи символізують доброту і гнів, а коло, яке вони утворюють – зламане кільце російського життя".

Н-дас, приголомшливе трактування образу! Такий собі реквієм по російській культурі, що підтверджує правоту прихильників її відторгнення. До речі, виявилося, що цей Потоцький давно Пушкіним промишляє і ощасливив їм не одну країну: його роботи стоять у Квебек-сіті, у Хаммері (Німеччина) і в Пекіні. І також своєрідні, м'яко кажучи...

Але до справи, до імперських позначок або міток. Демонтаж пам'ятника Пушкіну в Києві викликав чергову хвилю обурення росіян як у самій Росії, так і в країнах розсіювання, зокрема серед моїх френдів у Фейсбуці. Навіть найліберальніші ліберали та волелюбці обурювалися, журилися і захищали Пушкіна: ах, вандалізм, ох, дикість, ех, художня цінність! Що змусило згадати Винниченка: російський демократ закінчується на українському питанні. Але і в обстрілюваній російськими ракетами Україні (нещодавно вони заподіяли значні руйнування головній бібліотеці Херсона) знайшлися захисники сонця російської поезії, нездатні зрозуміти кардинальну різницю між значенням його творчості та роллю пам'ятників.

Імперські мітки

Повно, панове, Пушкін не потребує захисту! І пам'ятників на чужих територіях також. Він, якщо пам'ятаєте, пишався тим, що пам'ятник собі спорудив нерукотворний. І це справді так, він великий поет. Так що від демонтажу монументів його не убуде, тим більше, що на його творчість ніхто не робить замах, в спецхран його книги не ховають, читайте на здоров'я.

А от українці потребують захисту від Пушкіна! Усіма способами, аж до знесення пам'ятників – як образливих знаків принизливого колоніального минулого. Росія ще за царів стала використовувати славу поета як інструмент імперської ідеології, а за Сталіна ця культурна агресія досягла апогею, і Пушкін став однім з офіційних символів войовничої імперії. Між іншим, так уже вийшло, що 100-річчя загибелі поета, що відзначалося по всій країні, збіглося з піком червоного терору – 1937 рік. Випадково, гадаю, але символічно...

Практично у всіх обласних центрах СРСР були встановлені якщо не монументи, то хоча б погруддя поета, щедро перепало й іншим містам і, наприклад, в Україні до війни (до нинішньої війни) налічувалося під 60 пам'ятників! Тоді як Котляревському лише три, Сковороді чотири. Не дивно: насильницький культурний вплив, який супроводжується придушенням місцевої культури та її заміщенням "високою" культурою метрополії, є важливим аспектом колоніалізму і входить до арсеналу його засобів.

Тому резонне, назріло і перезріло питання: навіщо неньці таке стадо (скоріше зграя) кам'яних і бронзових кучерявих бовванів? А це саме боввани – переважна більшість пам'яток зроблена під копірку і особливої мистецької цінності не має. Питання взагалі-то риторичне, але через те, що багато хто з добре нібито освічених і здатних мислити росіян цього не розуміють, відповімо на нього.

А тому, що деякі імперії подібно до деяких звірів мітили окуповані території. Ведмідь, наприклад, залишає сліди пазурів на деревах, інші звірі мітять сечею, що різко пахне, або екскрементами, ви вже самі подумайте, яке порівняння в даному випадку ближче. Втім імперії теж були різними, і дикі монголи нагромаджували кургани з черепів, а в дещо культурнішої Російської імперії де треба і не треба ставили пам'ятники Пушкіну. Але зверніть увагу: Великобританія – не чота Росії була імперія, над якою ніколи не заходило сонце! – чомусь не понатикала в безлічi своїх колоній безлічi бюстів Шекспіра. Не кажучи вже про співця імперіалізму Кіплінга.

Так, майже всі пам'ятники Пушкіну в Україні, за винятком одеського, не мають жодного відношення ні до його творчості, ні до поваги до пам'яті поета, це лише імперські мітки на захоплених територіях. Але ж i самого поета зробили співучасником російської агресії проти України! У всякому разі, його ім'ям освячують військові злочини та мародерство. А як ще розцінювати його портрети, якими були обклеєні білборди Херсона під час окупації, і ті, що й досі висять на огорожі навколо руїн Маріупольського театру драми, розбомбленого росіянами, які виросли на його віршах і заживо поховали там сотні людей? Навіть нацисти-гітлерівці не доходили до такого скотства і не розвішували на знищених ними закладах культури портретів Гете та Шіллера.

Пушкін та крадіжка українського зерна

Так, захоплений інтервентами Херсон був обвішаний портретами Пушкіна – мовляв, це російська земля. А повз портрети все минуле літо котили до Криму колони вантажівок із вкраденим українським зерном, тобто поет деяким чином освячував мародерство.

У ході вторгнення Росії в Україну крадіжка зерна та іншої аграрної продукції була системною, організованою на державному рівні і готувалася заздалегідь. За оцінкою агентства Bloomberg, тільки з урожаю 2021 року було вкрадено або знищено 4,04 млн тонн зерна та насіння соняшнику вартістю 1,9 млрд доларів. У доповіді Конгресу США, яка базується на даних розвідки, супутникових знімках та повідомленнях з відкритих джерел, повідомляється, що Росія викрала близько 6 млн тонн українського зерна врожаю 2022 року. Загальні втрати аграрного сектору, включаючи втрачене обладнання, незбираний урожай та постраждалу землю Київська школа економіки до липня 2022 року оцінювала у 4,3 млрд доларів.

Журналісти ВВС, радіо "Свобода" та інших видань задокументували вивезення вкраденого зерна з окупованих територій на вантажівках з українськими, кримськими та російськими номерами, балкерами та залізницею. За інформацією посередників, які організують вивіз українського зерна, до липня того року між окупованими областями та Кримом курсували близько 400 вантажівок. Журналісти розслідували підготовку до мародерства та в нещодавніх публікаціях підтвердили, що до контрабанди вкраденого українського зерна причетні великі державні та приватні компанії з Росії.

Так ОСК, Об'єднана суднобудівна корпорація, ще у грудні 2021 року придбала через дочірню компанію три 170-метрові балкери, вантажні судна, які згодом ходили із зерном до Сирії та Туреччини. Тоді ж були підготовлені й зазначені вище вантажівки-зерновози, а Херсон служив одним із головних перевалочних хабів для викраденого зерна.

Цікаво, чи не тоді ж були надруковані і портрети Пушкіна для білбордів Херсона? Ні, недарма Карамзін, сучасник поета, описав Росію одним словом: крадуть! Минуло два століття, а в ній нічого не змінилося, зокрема й менталітет населення. Хіба що за Путіна країна стала набагато вульгарнішою і підлішою, і в порівнянні з нею навіть пізній СРСР здається храмом розуму і гідності!

Гамбурзький рахунок російської літератури

Пушкін, звичайно, не винен у цьому і, повторю, значення його творчості не применшує навіть портрет на руїнах Маріупольського театру, але чи такий він важливий для України? І наскільки глобальна його творчість, наскільки затребувана у світі?

Наприкінці жовтня, готуючи статтю для популярного нью-йоркського російськомовного культурологічного інтернет-видання "Елегантний Нью-Йорк", яке веде Тетяна Бородіна, уродженка Києва та патріотка України, оновив дані Топ-50 найвідоміших письменників усіх часів та народів. Пушкін того разу піднявся сходами слави на кілька сходинок і нарешті увійшов у цей топ – зачепився за 50-е місце. Але минуло три тижні, і він знову опустився до середини шостого десятка. Решта титанів російської художньої словесності ще нижче, за винятком Гоголя, який здійснив за останні два роки воістину феноменальний зліт!

Це і є реальна ціна "великої російської літератури", так що даремно росіяни обурюються кенселінгом російської культури. Йде не відторгнення, але тривіальна об'єктивізація ставлення до неї. У тому числі і до Пушкіна.