Математикиня Марина В'язовська, яка розв'язала багатовікову задачу: під час війни в Україні вмирає майбутнє

2 грудня українській вченій, яка отримала Нобелівську премію з математики, виповнилося 39 років.

Відео дня

Українська математикиня Марина В'язовська здобула Філдсівську премію – медаль Філдса "За значний внесок у науку", яку ще називають Нобелівською премією з математики, ставши другою в історії жінкою-математиком за всі 86 років існування премії. Вона вручається математикам віком до 40 років. Першою жінкою-володаркою медалі Філдса у 2014 році стала професорка Стендфордського університету іранського походження Мар'ям Мірзахані. У 2022 році через агресію Росії проти України церемонію нагородження Нобелівської премії з математики, на якій найвищою нагородою було відзначено В'язовську, перенесли з Санкт-Петербурга до Гельсінкі (Фінляндія). Вона також є лауреатом Міжнародної премії ім. Р. Салема, володаркою премії SASTRA Рамануджан, премії математичного інституту Клея та премії "Нові горизонти математики". Також потрапила до рейтингу "100 жінок 2022" за версією ВВС.

Київське дитинство та юність

Марина В'язовська – киянка. З батьками, бабусею та двома сестрами, Наталею та Тетяною, вони жили в Академмістечку, в хрущовці неподалік від пам'ятника академіку Вернадському, на бульварі імені якого вона гуляла, будучи маленькою. Сім'я мала скромний достаток, а з приходом 90-х років батьки зовсім ледве зводили кінці з кінцями. Саме тоді батько-хімік, якому Марина завдячує своїм інтересом до точних наук, який працював на авіаційному заводі ім. Антонова, залишив свою лабораторію і зайнявся підприємництвом. Його вміння вести бізнес дозволило сім'ї вижити у складний час, про який В'язовська згадує як зовсім непередбачуваний: сьогодні в тебе немає нічого, а завтра – є все. До того ж, незважаючи на труднощі, це був час блискучих перспектив, якими гріх було не скористатися.

У математиці все можна перевірити самостійно

Те, що математика подобається їй набагато більше від гуманітарних наук, В'язовська зрозуміла ще в початковій школі. Дівчинка не вкладалася в нормативи за швидкістю читання і писала "як курка лапою", зате арифметичні завдання розв'язувала дуже легко. Свою пристрасть до цифр та формул Марина пояснить тим, що в математиці будь-які дані можна перевірити самостійно – без додаткових джерел інформації, чого не скажеш про інші науки.

Втім, не можна сказати, що Марина залишалася байдужою до читання – у підлітковому віці В'язовська відкрила для себе світ пригодницької літератури та зачитувалася романами Александра Дюма, Жуля Верна, Майна Ріда, Рафаеля Сабатіні. Але книги про піратів та індіанців були відсунуті убік, коли Марина захопилася науковою фантастикою – тут уже настав час Деніела Кіза, Аркадія та Бориса Стругацьких.

Вчений має вміти програвати

Марина закінчила спочатку спеціалізований природничо-науковий ліцей № 145, а згодом – механіко-математичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, де вважалася найкращою студенткою на своєму курсі. Під час навчання вона постійно брала участь у математичних олімпіадах – шкільних та студентських, де посідала призові місця. За словами самої Марини, саме там вона вчилася не лише перемагати, а й програвати, без чого кар'єра вченого неможлива. Вміння приймати програш і не робити з нього трагедію знадобилося їй, коли на останньому курсі ліцею вона мріяла представляти Україну на Міжнародній олімпіаді з математики. З дванадцяти учасників обирали шістьох, яких відправляли на змагання, але В'язовська виявилася тринадцятою.

"Математика – це мистецтво думати повільно"

Математичні завдання, які розв'язує В'язовська, вона називає не лише гарними, а й приємними. З дитинства, поки інші діти, включно з її сестрами, грали в ляльки, вона брала блокнот, сідала в куточку та малювала формули. За словами тих, хто працював і працює з нею, її вирізняє здатність дивитися на розв'язання завдання, яке перед нею стоїть, під несподіваним – незвичним кутом зору, саме тому їй під силу знайти ходи, до яких інші просто не додумалися б. Вирішення завдання, за яке математик і отримала медаль Філдса, вчені не могли здолати протягом 405 (!) років, до того ж зробила це абсолютно несподіваним способом – простим, легким та елегантним, що оцінили її колеги-вчені. Недарма Марина любить повторювати, що "математика – це мистецтво думати повільно".

Як розмістити максимум точок у 8-мірному просторі

Своїм першим самостійним дослідженням В'язовська займалася на останньому курсі університету. Незважаючи на те, що серйозного відкриття їй тоді зробити не вдалося, до неї прийшла впевненість у тому, що вона здатна на це, а отже, треба працювати – наполегливо та цілеспрямовано. Тему, над якою почала працювати В'язовська, їй підказав її університетський викладач математики Ігор Шевчук, а її партнером став її колега з магістратури Андрій Бондаренко. Пізніше до них приєднався ще один студент Шевчука Данило Радченко.

У 2007 році в німецькому Кайзерслаутерні, де дівчина продовжила навчання, вона здобула ступінь магістра, у 2010-му – захистила кандидатську дисертацію в Інституті математики НАН України, а у 2013-му – здобула ступінь доктора природничих наук у Боннському університеті. За два роки до цього вони з Бондаренком і Радченком відправили свою першу наукову роботу до престижного математичного журналу "Аннали". В успіху трійки сумнівався навіть їхній науковий керівник Дон Цагір, але статтю прийняли до публікації, після чого вчені почали збирати конференції для обговорення своєї теми. Зрештою, свою престижну премію українська математик отримала за те, що з'ясувала і довела, як розмістити максимум точок у 8-мірному, а в науковому союзі з Бондаренком та Радченком – у 24-мірному просторі. Багато математиків з 1611 року працювали над розв'язанням цього питання, але вони зробили лише перший крок на шляху до відкриття, Марина ж завершила його, розставивши всі крапки над "і". Згодом відкриття В'язовської набуде великого практичного значення – за його допомогою можна буде виправляти помилки під час передачі сигналів у комп'ютерах, мобільному зв'язку та інтернеті.

Вирішення завдань, якими раніше ніхто не займався

В'язовська викладала у Берлінському університеті. Зараз вона та її чоловік працюють у Федеральній політехнічній школі – у нас її назвали б політехнічним університетом – у швейцарській Лозанні, професоркою якої вона стала у 2018 році. У її скромному кабінеті немає нічого зайвого, лише робочий стіл, книги, дошка, на якій вона пише формули, та кілька особистих речей. Марина не має ні часу, ні бажання спочивати на лаврах – вона націлена на розв'язання завдань, якими ніхто раніше не займався, і впевнена, що їй вдасться зробити щось подібне.

"Тепер я розумію, чому мама так багато працювала"

Особисте життя Марини В'язовської склалося завдяки науці. Зі своїм майбутнім чоловіком Данилом Євтушинським вона познайомилася у гуртку з фізики – на той час їм було по дванадцять років, і з того часу вони разом. У подружжя двоє дітей – син та дочка. Син Майкл, дізнавшись про те, що його мати отримала престижну нагороду, сказав: "Тепер я розумію, чому мама так багато працювала".

Подяка Володимира Зеленського

Війна Росії проти України, за словами В'язовської, зовсім вибила її з колії: через складний емоційний стан вона не могла працювати. До того ж вона сильно переживала за своїх рідних, які перебували у Києві – батьків, сестер, племінника, племінницю та 85-річну бабусю, яка пережила Другу світову війну. Сестер та племінників В'язовська забрала до себе у Швейцарію, а старше покоління вирішило залишитися вдома.

Серйозним ударом для В'язовської стала смерть математика Юлії Здановської, яка загинула в березні 2022 року під час обстрілу Харкова. На церемонії здобуття Філдсівської премії Марина говорила про війну в Україні. "Коли вмирають такі люди, як Юля, – сказала вона – вмирає майбутнє". За ці слова їй подякував президент України Володимир Зеленський, нагороджуючи В'язовську орденом "За заслуги" І ступеня.