Блог | Не жертва, а переможниця: шлях української мови із Бад-Емса до Страсбурга

Коли ми говоримо про українську мову, то це завжди розмова про боротьбу через наратив жертви. Бо росія всіляко намагалася її знищити, а ми – зберегти. І це справді так, але я пропоную подивитися на цю історію під іншим кутом: не як на пригноблення, а як на шлях до перемоги. Адже у вирі століть наша мова не тільки обмежувалася й переслідувалася, а й активно розвивалася, ускладнювалася попри всі перепони.

У видавництві Vivat друком вийшла книжка сучасної української лінгвістки, докторки філологічних наук Орисі Демської "Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга". Унікальна вона тим, що у цій книжці авторка вперше в нашій історії розглядає українську мову, як одну з найуспішніших мов, яка кілька разів умирала, проте щоразу відроджувалася. І на дивовижу кожне наступне відродження було більш потужнішим за попереднє. А люди, які розвивали нашу мову, робили це не тому, що були змушені, а тому що бачили в цьому сенс навіть тоді, коли його в них відбирали.

Наприклад, у 1847 році російська імперія розгромила Кирило-Мефодіївське братство і заарештувала головних ідеологів. Але організація існувати не перестала, а просто змінила свою назву. Стала Громадою, уцілілі учасники якої заснували перший український науково-популярний журнал "Основа". Цікаво, що все це вони зробили, перебуваючи в Петербурзі, під носом у наглядачів, які незабаром проголосять Валуєвський циркуляр. І саме в ньому з’явиться побудована на брехні теза про те, що "украінского языка нєт, нє было і быть нє может".

Чи мала вона шанси прижитися? Можливо, в якійсь іншій мові так, але не в нашій. Бо українці в усіх заборонах завжди знаходили лазівки там, де їх на перший погляд не було. І це наша національна суперсила: ми не те, що ніколи не здаємося, а й навіть не думаємо про це. Надання 21 березня 2022 року у Страсбурзі українській мові статусу майбутньої офіційної мови Європейського Союзу підтверджує цей факт.

У своїй книжці, яку я раджу прочитати і мати в домашній бібліотеці кожному українцеві, Орися Демська руйнує багатовіковий, звичний для нас наратив жертви. І ставить на мапі сучасної української мови дві важливі точки. Перша – Бад-Емс, де нашу мову визнали наріччям, "зіпсованою" російською мовою. Друга – Страсбург, де починається її новий етап. І, на мою думку, цей сповнений несподіваних поворотів шлях свідчить про те, що наша мова – не жертва, а переможниця, бо відбулася не завдяки, а всупереч.