Олександра Екстер: киянка, яка стала однією із засновниць стилю ар-деко

Олександра Екстер – видатна художниця-авангардистка, яка вважається однією із фундаторок художнього стилю ар-деко, відома також як декоратор, сценограф, художник кіно, ілюстратор книг, дизайнер одягу та предметів побуту і навіть оформлювач масових свят.

Відео дня

Але чим би вона не займалася, у її творчості завжди відчувалися мотиви міста, в якому вона виросла, та країни, де вона перебувала, – Києва та України. Де б не жила Екстер, у її будинку завжди відчувався український колорит, який актриса Аліса Коонен назвала "поєднанням європейської культури з народним побутом: на стінах висіли українські вишивки, на підлозі лежав український килим, а до обіду подавали вареники у майолікових тарілках та макітрах. А студенти Академії сучасного мистецтва, де викладала Екстер, згадували, що на лекціях вона часто говорила про Україну – країну, про яку на той час у Європі майже нічого не знали.

Київське дитинство та юність

Олександра Олександрівна Екстер – уроджена Григорович – народилася 6 січня 1882 року в місті Білосток, що на той час територіально належало до Литовського генерал-губернаторства, у родині колезького асесора Олександра Антоновича Григоровича. Асі, як називали дівчинку в сім'ї, не виповнилося і трьох років, коли батька перевели до нового місця служби – в українське місто Смілу (сьогодні це Черкаська область), а потім і до Києва – сім'я поїхала з ним, Григоровичі оселилися на вулиці Богдана Хмельницького у будинку 27/1. Ася закінчила єдину в місті жіночу гімназію, яка мала ім'я Святої Ольги. Після її закінчення вона вступила до Київського художнього училища, в якому захоплено навчалася, але закінчити його не змогла – без пам'яті закохалася у свого двоюрідного брата, адвоката Миколу Екстера. Бурхливий роман закінчився весіллям, Ася взяла прізвище чоловіка, під яким згодом і увійшла в історію живопису.

Щасливе заміжжя

Шлюб із Миколою був щасливим: з ним Олександра могла, не думаючи про хліб насущний, займатися саморозвитком, який вона бачила у творчості. У весільну подорож молодята вирушили до Європи, де Микола познайомив дружину з художником Олексієм Явленським, з яким дружив. Той, відзначивши, що дівчина має безперечний талант, знайомив її вже зі своїми друзями, серед яких були відомі живописці того часу. Ася так сподобалося богемне середовище, що, повернувшись до Києва, вона не лише знову почала відвідувати художнє училище – щоправда, лише вільним слухачем, а й влаштувала майстерню-салон, де збиралися відомі київські та приїжджі художники.

Між Києвом та Парижем

У 1907 році, знову опинившись у Парижі, Олександра, яка вирішила вдосконалити свою майстерність, стала студенткою художньої академії Гранд-Шом'єр. Вона відвідувала клас відомого портретиста Карло Дельваля, а у вільний від занять час перебувала в художньому середовищі, де не тільки познайомилася, але і потоваришувала з Гійом Аполлінером і Пабло Пікассо.

На той час вона жила між Європою та Україною: подорожувала першою, але з радістю поверталася до другої – додому. 1912 року в Італії Олександра познайомилася з художником Арденго Софічі, з яким у неї блискавично спалахнув хоч і нетривалий, але бурхливий роман. Найбільше вона боялася, що чоловік, який дізнався про ці стосунки, не пробачить, але він вважав за краще зробити вигляд, що не помітив. Але не особисте життя, а творчість була для неї тоді – втім, як і будь-якого іншого часу – найважливішою. Вона брала участь у всіх виставках авангарду на той час, ставала членом найрізноманітніших творчих груп, приміряючи він будь-які стилі: футуризм, кубізм, фовізм, конструкціонізм, імпресіонізм, абстракціонізм, доки дійшла до заснування ар-деко.

Робота з театром Таїрова

Одна з найяскравіших сторінок у творчості Екстер – сценографія, сили у якій вона вперше спробувала у 1916 році, співпрацюючи з одним із найяскравіших та модних колективів того часу Камерним театром Олександра Таїрова. Екстер оформила кілька його спектаклів: "Фаміра Кіфаред", "Саломея", а пізніше, вже після революції, "Ромео та Джульєтта", ескізи до них зберігаються у фондах київського Музею театрального, музичного та кіномистецтва України.

Революція у суспільстві та в житті

Революція 1917 року зруйнувала життя Екстер: після того, як помер від холери її чоловік, його батько вигнав невістку з дому, не давши їй забрати не лише речі, а й картини. Трагічні події не вибили художницю з колії: вона відкрила власну майстерню та найняла робітниць, які за ескізами – її та інших художників, включаючи навіть Казимира Малевича – створювали предмети побуту в національному, українському, стилі: одяг, покривала, наволочки, шалі, хустки. Екстер також проєктувала форму для бійців Червоної армії та займалася окрасою до революційних свят Києва та Одеси.

Через три роки Екстер ненадовго повернулася до Москви, де знову вийшла заміж – за актора Георгія Некрасова, який був не дуже гарним, але дуже любив Олександру, готовий був дбати про неї та виконувати всі її примхи. Тоді вона спробувала свої сили в кіно, створивши декорації та костюми до фантастичного фільму Якова Протазанова "Аеліта", який, завдяки зокрема і її творчості став класикою не тільки радянського, а й світового кіно.

Виїхати до Венеції і не повернутися

1924 року став доленосним у житті художниці: вона отримала можливість назавжди виїхати з Радянського Союзу, і ні на хвилину не задумалася про те, чи варто це робити чи ні. Екстер включили до складу групи, що організує радянський павільйон на XIV Міжнародній бієнале у Венеції, куди вона виїхала разом із чоловіком. Виконавши всю потрібну від неї роботу, Екстер просто не повернулася до готелю.

Захід прийняв її з розкритими обіймами: виставки Екстер пройшли у багатьох європейських столицях та Нью-Йорку. Для життя вони з Некрасовим обирають передмістя Парижа Фонтене-о-Роз, де художниця прожила до кінця своїх днів. Вона викладала в Академії сучасного мистецтва, куди її запросив Фернан Леже, займалась розписом кераміки та книжковою графікою, оформляла інтер'єри та навіть робила ляльок-маріонеток, яких колекціонери розхоплювали як гарячі пиріжки. Але, незважаючи на, здавалося б, непогані заробітки, жила сім'я скромно, особливо під час нацистської окупації, коли потреба була обумовлена об'єктивними обставинами. Особливо важко стало Олександрі 1947 року, коли помер її чоловік – вона залишилася зовсім одна.

Передбачала свою смерть у "найважчу зиму"

Художниця нібито передчувала свою смерть – навіть написала в щоденнику, що "дев'ята зима з початку війни" буде для неї "найважчою". Олександри Екстер не стало 17 березня 1949 року. Вона пішла з життя у своєму будинку у Фонтене-о-Роз. Все своє майно – переважно роботи – вона заповідала своєму земляку Семену Ліссіму, з яким познайомилася в Києві ще в юності – він розпорядився спадщиною найкращим чином. Частину робіт він віддав у музеї США, інші зберігав у себе вдома. У 70-х роках ХХ століття, коли повернулася мода на авангард, вона знову стала популярною. У 1987 році пройшла виставка її робіт у Бахрушинському музеї, а в 2000-му на основі картин, що залишилися у Ліссіма, було створено Товариство Олександри Екстер, яке займається пропагандою її творчості.