Отто Премінгер: уродженець Чернівецької області, який покінчив із "чорними списками" у Голлівуді

Отто Премінгер увійшов в історію світового кінематографа як "голлівудський провокатор", який покінчив із забороненими темами та "чорним списком", що позбавив професії багатьох кінематографістів наприкінці 40-х – початку 50-х років минулого століття. На рахунку Премінгера-режисера та продюсера понад 40 фільмів, серед яких – класика світового кінематографа: "Синій Місяць", "Кармен", "Поргі та Бесс", "Привіт, сум!", "Свята Іоана", "Лора", "Людина із золотою рукою".

За вміння помічати і наповнювати змістом найтонші деталі Премінгера називали "досконалим режисером", якого наслідували всі представники французької "Нової хвилі", а Жан-Люк Годар і зовсім неодноразово освідчувався йому в коханні. А ось акторські роботи Премінгера були в більшості своїй одноманітними: через свій іноземний акцент він часто грав нацистів, що – з урахуванням його єврейського походження та втечі від фашизму з Європи до Нового світу – було іронією його долі.

Юрист, актор, режисер

Отто Людвіг Премінгер, як звали майбутнього голлівудського продюсера при народженні, з'явився на світ 5 грудня 1905 року в невеликому місті Вижниця у Чернівецькій області, яка на той час територіально входила до складу Австро-Угорської імперії, а нині – України. Його батько Маркус Премінгер був відомим на Буковині юристом з багатою практикою і безліччю клієнтів, тому в хлопчика спочатку не було в житті іншого шляху, він змушений був отримати юридичну освіту. Але потяг до мистецтва досить швидко дав про себе знати.

У Відні, де Отто навчався, йому вдалося влаштуватися актором у трупу знаменитого театрального режисера Макса Рейнгардта. Перший фільм – "Велике кохання". Можливо, Отто і далі продовжував би працювати в Європі, якби до влади в Німеччині не рвалися націонал-соціалісти. Отто Премінгер був одним із небагатьох, хто зумів вчасно оцінити небезпеку від фашизму, – і емігрував у Сполучені Штати.

Номінація на "Оскар" за найкращу режисерську роботу

Згодом Премінгер перевіз у США свою сім'ю, включаючи батька, який не хотів розлучатися зі своєю кар'єрою – останні роки Маркус Премінгер обіймав посаду прокурора. Сам Отто розпочав кар'єру в Голлівуді, знявши кілька фільмів поспіль. Керівництво 20th Century Fox, незважаючи на його складний характер, було у захваті, до того ж дуже швидко до Отто прийшла перша популярність – після виходу на екрани фільму-нуару "Лора", за який Премінгер отримав номінацію на "Оскар" за найкращу режисерську роботу.

"Синій Місяць"

Фільм "Синій Місяць" зіграв особливу роль у житті та кар'єрі Премінгера, ставши відправною точкою його кар'єри голлівудського реформатора. За сучасними мірками фільм був більш ніж скромним – романтична комедія, але в ній вперше на американському екрані звучали такі слова, як "незаймана", "вагітна", "спокуса", – численні клерикальні організації визнали стрічку аморальною і образливою для суспільства. Про заборону дивитися "Синій Місяць" говорили навіть священики під час недільних проповідей, що не заважало їхній пастві після закінчення церковної служби йти в кінотеатри. Результат говорив сам за себе: продюсери "Синього Місяця", вклавши у виробництво 400 тис. дол., отримали у прокаті 3,5 млн дол.

"Голлівудський провокатор"

Домігшись перемоги, Премінгер продовжив свою діяльність голлівудського новатора, реформатора і, як наслідок, провокатора: йому подобалося провокувати чиновницькі організації на негативну реакцію у відповідь. У 1954 році вийшов його мюзикл "Кармен", актори якого повністю були темношкірими. Фільм користувався величезною популярністю у глядачів, а зайняті в ньому актори стали володарями престижних призів – так, виконавиця головної ролі Дороті Дендрідж стала першою афроамериканською актрисою, яка отримала номінацію на "Оскар".

Фільм "Людина із золотою рукою", що вийшов через рік, у якому Френк Сінатра зіграв ігромана-наркомана, викликав справжній скандал через те, що тема наркозалежності була на той час найсуворішим табу в кіно. "Людину із золотою рукою" заборонили до показу, але деякі кінотеатри порушили розпорядження "авторитетних органів". Фільм отримав хорошу критику, а Сінатра – номінації на "Оскар" та BAFTA. Вимоги до показу "Людини з золотою рукою" були пом'якшені після того, як організації з охорони здоров'я визнали тему наркотичної та ігрової залежності серйозною соціальною проблемою, яка потребує викриття. Але поки в кінематографічних колах точилася боротьба за цю картину, що тривала протягом п'яти років, Премінгер встиг зняти іншу, не менш провокативну, – детектив "Анатомія вбивства". У ньому – у сцені судового засідання – знову пролунали слова, які до цього жодного разу не допускалися на кіноекрані: "згвалтування", "сперма", "контрацепція". Суд, до якого подали на Премінгера контролюючі органи, став на бік режисера, а він і далі продовжував порушувати у своїх творах оголошені забороненими для суспільства теми: антисемітизм і сіонізм ("Вихід"), гомосексуалізм у владі ("Рада та згода"), інститут релігії ("Кардинал"), інцест та самотнє материнство ("Зникнення Банні Лейк").

Кінець "чорним спискам"

З кінця 50-х років творчість Премінгера переходить на новий рівень – він все рідше працює в кіно як актор та режисер і все частіше займається продюсуванням нових стрічок. Він мав репутацію продюсера, який нічого не боїться, – ні використовувати в роботі підопічних режисерів ті самі заборонені теми, ні співпрацювати з авторами сценарію та режисерами, які входили до "чорних списків" неблагонадійних митців. Найчастіше в них потрапляли ті, кого – обґрунтовано чи ні – підозрювали у прихильності до комуністичної ідеології. За часів маккартизму – так званого полювання на відьом – від гонінь постраждали багато кінематографістів. Проте для того, щоб повернути їх у професійну сферу, була потрібна чимала сміливість, "м'язи" якої за роки боротьби з цензурними комітетами встиг "наростити" Премінгер.

Одним із таких протеже продюсера став голлівудський сценарист, член знаменитої "Голлівудської десятки", яка в 1947 році постала перед Комісією з розслідування антиамериканської діяльності, Далтон Трамбо. Щоправда, на вимогу Премінгера він змушений був працювати під псевдонімом, а "Оскар" за найкращі сценарії до знаменитих фільмів "Римські канікули" та "Хоробрий" за нього на церемонії отримували інші люди, але без Премінгера цих фільмів – як і роботи у Трамбо – не було б взагалі. Приклад виявився заразливий, і незабаром – з подачі Отто Премінгера – з "неблагонадійними" сценаристами та режисерами почали співпрацювати інші продюсери, збагативши історію "Фабрики мрій" картинами, що стали класикою світового кіно.