П'єр Береговуа: експрем'єр-міністр Франції українського походження, для якого честь виявилася дорожчою за життя

П'єр Береговуа: експрем'єр-міністр Франції українського походження, для якого честь виявилася дорожчою за життя

П'єр Береговуа зробив найправильнішу для політика кар'єру: свій шлях до верхів суспільства він почав простим робітником, а потім, пройшовши всі необхідні "сходинки", без будь-якої протекції, закінчив його на посаді прем'єр-міністра Франції. На жаль, на останньому він пробув менше року: його кар'єру, а як наслідок, і життя зруйнував корупційний скандал, який у наші дні здався б незначним, але тридцять з лишком років тому його було достатньо, щоб знищити репутацію політика, яка до цього часу здавалася бездоганною. Досі достеменно невідомо, що трапилося з П'єром Береговуа тихим вечором 1 травня 1993 року, але, за версією слідства, він покінчив життя самогубством – честь для нього виявилася дорожчою за власне життя.

Петро Береговий з Девіль-ле-Руана

П'єр Береговуа – ім'я при народженні Петро Адріанович Береговий – народився 23 грудня 1925 року у Франції, у місті Девіль-ле-Руан. Його мати Ірен Бодлен була француженкою, батько Адріан Береговий – уродженцем українського Ізюму на Харківщині. Під час Першої світової війни він служив у експедиційному корпусі, який вів військові дії на території Європи – у Франції та Греції. Дізнавшись про події на батьківщині, він вирішив додому не повертатися: під час Громадянської війни його, як білого офіцера, швидше за все, розстріляли б. На зароблені на військовій службі гроші Береговий відкрив невелике кафе і незабаром одружився, а його прізвище французи переінакшили на свій лад – так Береговий став Береговуа, а його син, що народився незабаром, Петро – П'єром.

П'єр Береговуа і його дружина Жільберта гуляють на березі Луари в Невері.

Від партизана та робітника до прем'єр-міністра Франції

Коли після початку Другої світової війни німецькі війська увійшли до Франції, П'єру було 15 років, і вже через два роки він став учасником антифашистського Руху Опору, який почав діяти відразу після окупації Франції та перемир'я, підписаного маршалом Петеном. Береговуа воював у партизанському загоні та часто, виконуючи важливі завдання, ризикував життям. Після війни П'єр, який не встиг здобути освіту, влаштувався на завод фрезерувальником, працював на залізниці та в газовій компанії. Захищаючи інтереси робітників, Береговуа став профспілковим лідером, а згодом одним із керівників Соціалістичної партії Франції. У 1984-1992 роках, за президентства однопартійця Береговуа Франсуа Міттерана, він обіймав кілька державних посад: був міністром економіки та фінансів, а у 1992-1993 роках – прем'єр-міністром Франції.

П'єр Береговий в саду готелю Matignon через два дні після призначення прем'єр-міністром.

Корупційний скандал

1993 року Соціалістична партія програла вибори до парламенту, а сам Береговуа опинився в центрі корупційного скандалу, що було особливо сумно, якщо врахувати його репутацію борця з корупцією. Французи ще пам'ятали його промову в Національних зборах, яку він виголосив 8 квітня 1992 року, вступаючи на посаду прем'єр-міністра: тоді він обіцяв викорінити цю соціальну ваду. Береговуа звинувачували в отриманні безвідсоткової позички у мільйон франків, яка у переказі на євро становила 150 тисяч, – нібито за ці гроші він, будучи прем'єр-міністром, купив квартиру. У порівнянні з по-справжньому гучними корупційними скандалами, які тоді бушували, – з нафтовою компанією Elf та продажем військових фрегатів Тайваню – сума була, м'яко кажучи, несерйозною, але преса відверто цькувала екс-прем'єр-міністра, а демонстранти скандували: "Займи і нам мільйон! " Береговуа, не пробувши на своїй посаді і року, змушений був подати у відставку.

Самогубство…

Те, що сталося, негативно позначилося на психологічному стані Береговуа – одне звинувачення перекреслило все, що він робив роками. Можливо, депресивний стан і підштовхнув його до суїцидальних думок. 1 травня 1993 року Береговуа виступав на мітингу у місті Невер, потім на автомобілі повертався додому, до Парижа. За спогадом шофера, він довго розмовляв з кимось телефоном, а потім попросив зупинити машину біля каналу в парку госпіталю Валь-де-Грас – сказав, що хоче прогулятися. Почувши постріли, шофер кинувся до Береговуа і знайшов його з кулею у скроні: експрем'єр-міністр застрелився з пістолета, який потай взяв у свого охоронця. Передсмертної записки не залишив.

…чи вбивство?

Втім, існує й інша версія смерті П'єра Береговуа, за якою ніякого самогубства не було – політика холоднокровно застрелили. Зокрема, про це говорить той факт, що постріл був не один – неможливо вистрілити собі в голову двічі поспіль. До того ж куля, яка вбила Береговуа, не співпала зі знайденим поряд з ним пістолетом – на думку експертів, її випустили з іншої зброї. Незважаючи на це, справу не було порушено – версія самогубства всіх влаштовувала, до того ж експрем'єр-міністр знав багато чужих таємниць і міг розповісти про справжніх корупціонерів у французькій владі. На церемонії прощання з Береговуа Франсуа Міттеран звинуватив у його смерті журналістів, які, за його словами, перейшли у цій справі всі професійні та людські кордони.

П'єр Береговуа і його дружина Жільберта гуляють на березі Луари в Невері.

Завжди пам'ятав про своє коріння

За спогадами близьких, Береговуа ніколи не забував про те, де його коріння. Він підтримував українських емігрантів, допомагаючи їм пристосуватись до життя за кордоном: допомагав їм влаштуватися на роботу, знайти житло, влаштувати дітей на навчання. Не дивно, що завдяки співвітчизникам Береговуа зустрів свою майбутню дружину – вони опинилися в одній компанії на святі, яке відзначали з друзями в українській родині. 1999 року Жильберта Береговуа відкрила у Хмельницькому медико-соціальний центр, у якому допомагали незаможним мешканцям міста продуктами, одягом та медикаментами. За словами вдови Береговуа, у своєму заповіті чоловік просив її продовжувати допомагати нашій країні та її мешканцям усіма можливими способами, як це робив він сам.