Блог | Подвиг "Таїфа" та брехливість російської історіографії

У  статті про героїчний прорив турецького пароплавофрегата "Таїф" у Синопській битві ми зупинилися на моменті, коли він пройшов упритул з російськими лінійними кораблями. Це стало великою удачею, бо ті вивергали дим, вогонь і смертоносний чавун, ведучи нищівну батальну пальбу на межі скорострільності – і навіть за її межами!

Відео дня

Про феноменальний темп стрільби нахімовців, що б'є всі рекорди, я писав в американському The Artilleryman magazine і у військово-морському журналі "Гангут", вперше піднявши це цікаве питання, що пахне флотськими приписками. Тобто брехнею, що пронизала всі сфери російського життя, включаючи військову, а також неминуче історіографію. Історики цієї самобутньої країни досі, навіть через 170 років після тих подій вважають за краще не торкатися таких делікатних тем, вони більше славословлять перемогу, а якщо і переживають, то через великий десант на Босфор і хрестів над Айя-Софією.

Щасливо пройшовши ворожі лінкори, "Таїф" зустрів російські фрегати, у гарячому бою переграв їх, незважаючи на їхню подавляючу вогневу перевагу, але вирватися в море і після цього не вдалося. Щойно він розібрався з ними, як наспіли пароплави Корнілова, що поспішали до місця битви. Тут стався ще один показовий випадок, що характеризує Корнілова з того боку, який нам не показували. Його пароплави кинулися "Таїфу" навперейми, забувши про свою ескадру, яка веде важкий бій!

Корнілов мчав з ними з Севастополя, він поспішав розділити лаври давно плеканого "другого Наваріна", але не поспішив на допомогу товаришам, що б'ються, не кинувся туди, де вирішувалася доля всього бою. Обурюваний честолюбством, він знову, як і у випадку з єгипетським пароплавом "Перваз Бахрі", на два тижні раніше, 17 листопада (я вже писав про це), знехтував спільними інтересами і погнався на "Одесі" за окремим пароплавом.

Він чув гуркіт канонади, підходячи до Синопу з півночі, і бачив бомби, що летіли через перешийок і вибухали над містом. Він бачив, що почалася генеральна битва, і пароплави можуть стати в нагоді, тим більше, що вітер дув з моря і вітрильникам важко було маневрувати в тісній бухті, особливо після серйозних пошкоджень, завданих турецькими ядрами.

Князь В.І. Барятинський, на той час лейтенант і прапор-офіцер Корнілова, що стояв на містку "Одеси", флагманського корабля Корнілова, писав: "Нарешті мис обігнутий, і ми бачимо рейд і всі наші судна в лінії, що викидають пекельний вогонь на турецькі судна та батареї, які відповідають також затято".

Тобто начальник штабу флоту побачив свої кораблі в розпал бою, коли ваги Фортуни вагалися і за результати ніхто не міг поручитися. На ескадрі пароплави Корнілова побачили пізніше, видимість була погана через густі хмари порохового диму, котрі огорнули кораблі. Але як побачили, на "Імператриці Марії", флагманському кораблі Нахімова, підняли сигнал "Наблизитися до адмірала". Однак у шканечному журналі лінійного корабля "Ростислав" пишуть, що Корнілов сигнал "за дальністю розглянути не міг і пішов прямо до наших фрегатів "Кагул" і "Кулевчи", які б'ються з пароплавом "Таїф".

Гм, Корнілов не міг роздивитись сигнал? Не розгледів за дальністю? Але та не перевищувала двох миль, підзорна труба давно була необхідним атрибутом на містку будь-якого корабля, а за дві години до цього він через перешийок чудово бачив прапори російських кораблів... Боюся, все він бачив, але, як і у випадку з "Перваз Бахрі" честолюбство взяло гору над обов'язком.

"Таїф", побачивши "Одесу", сміливо повернув на неї, і лише поява ще двох російських пароплавів уберегла ту від великих неприємностей. Якщо турецький пароплавофрегат ніс, згідно з російськими даними, 20-22 гармати, то "Одесі" з її шістьма гарматами до нього і на гарматний, так би мовити, постріл підходити не варто! Третя фаза прориву тривала до 14 год. 50 хв.

Барятинський продовжує: "...він ... продовжує йти на нас, бачачи в нас слабкого супротивника. Незабаром побачивши "Крим", а потім і "Херсонес", що йде за нами, він круто змінює курс і прямує до берега знову під постріли фрегатів".

"Одеса" кинулася на пересічку його курсу і незабаром відкрила вогонь, "Таїф" відповів і стріляв набагато краще за "Перваз-Бахрі". Барятинський: "Одне з перших ядер наскрізь пробиває шлюпку, що висить на правій стороні, навпіл перерізує унтер-офіцера, що стояв на варті біля прапора, і розбиває штурвал, контузивши кермового. Протягом кількох хвилин ми позбавлені можливості керуватися і піддаємося вогню ворога. Приробивши інший румпель, ми продовжуємо погоню, але до великої досади помічаємо, що його хід кращий за наш; він вочевидь випереджає нас, і Корнілов вирішує припинити гонитву за "Таїфом"…"

Відкрив вогонь і "Крим", зробивши 83 постріли, із них 12 бомбами. "Одеса" зробила 79 пострілів, кинувши 9 бомб. Але турецькі артилеристи знали свою справу і у жвавій перестрілці розбили носову гармату "Одеси", а також пошкодили їй кермо. У результаті далася взнаки більш висока швидкість турка, і о третій годині дня він зник у шквалі, що налетів. Тобто бій був серйозним. До речі, про "значно вищу швидкість", яка дозволила йому відірватись: у "Таїфа" вона становила 9 вузлів, а в "Одеси", за різними даними, від 8,5 до 11…

Між іншим, спроба Корнілова йти на абордаж могла закінчитися плачевно: "Одеса" мала 194 людини екіпажу, тоді як "Таїф" 320, які добре проявили себе. Начальник штабу флоту міг загинути чи потрапити до полону. Так несподівано могла завершитися блискуча Синопська вікторія.

Нарешті героїчний корабель вирвався у відкрите море! Він обігнув Синопський мис і вже ввечері пройшов повз місто з півночі: море осявало вогнем величезної пожежі, це горіла турецька частина Синопу. Російські каноніри не відрізнялися влучністю, і тисячі ядер, бомб та запальних брандскугелів обрушилися на житлові квартали. Спалення міста буде потім поставлене у провину Нахімову – зрозуміло, європейцями, росіян таких дрібниць не хвилювали, навпаки, вони писали про це із захопленням. Як і зараз, коли їхні ракети та шахеди б'ють по цивільних об'єктах українських міст.

Але хто ж так сміливо та вміло командував "Таїфом", який блискуче зробив те, що не вдалося "Варягу"? Погодьтеся, що це був відмінний моряк!

Російські історики і письменники бездоказово стверджують, що це був британець Адольфус Слейд, який служив Мушавер-пашею, тобто головним радником турецького флоту. І всіляко поливають його брудом – навіть найкращі з них. Вони звинувачують його, що здійснив чудеса доблесті та майстерності, в боягузтві та зраді бойових товаришів! Тим самим демонструючи свою професійну неспроможність, не кажучи вже про непорядність.

Але чому вони так пишуть? Зрозуміло, що Британія давно була кісткою в горлі патріотичних росіян, недаремно мем Суворова "англійка гадить" досі популярна серед них, але які були підстави приписувати представнику ненависної нації командування "Таїфом"? І на чому засноване таке дружне й затяте, найчастіше недостойне, що виходить за рамки пристойності, звинувачення "освіченого мореплавця", як уїдливо-заздрісно називали англійців у Росії, у всіх смертних гріхах?

Ця історія настільки цікава та показова, настільки характерна саме для Росії, що їй необхідно присвятити окрему статтю. Далі буде!

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...