Рома Прийма-Богачевська: наставниця Квітки Цісик, яка популяризувала по світу український народний танець

Всесвітньо відома балерина, хореографиня і педагогиня Рома Прийма-Богачевська, вимушено опинившись далеко від батьківщини, присвятила своє життя популяризації української культури – а, як наслідок, і власне України – у всьому світі. Вона з успіхом виступала на сценічних майданчиках Старого та Нового світу, але найбільше її любили та цінували в українській діаспорі.

Відео дня

Прийма-Богачевська часто згадувала, як під час виступів у Канаді, у місті Форт-Вільям, одна з місцевих українок, схвильована її виступом, сказала: "Ви нам потрібні, бо ви наша". Її танці на українську тематику – "Русалка", "Ікона", "Чайка", "Жниця", "Відьма", "Верховина", "Марія Магдалина" – увійшли до історії світової хореографії, але на першому місці у цьому списку стоїть композиція "Жахи війни". За спогадами сучасників, вона справляла на глядачів потужне емоційне враження і через роки не втратила б своєї актуальності – на рідній Україні знову війна.

Наймолодша солістка Львівської опери

Рома Прийма народилася у березні 1929 року в Перемишлі (нині – Пшемисль), місті, що розташоване поблизу польсько-українського кордону. Незабаром батьки переїхали до Львова, який вона вважала рідним і який багато в чому сформував її – і як танцівницю, і як особистість. Її сім'я була творчою: мати дівчинки – професійна піаністка, віолончелістка та співачка, батько – лікар, також захоплювався музикою, яка часто звучала в їхньому домі. Рома зростала у творчій атмосфері, в якій не лише співали та танцювали, а й вели розмови про мистецтво – і дівчинка вбирала як губка. Коли їй виповнилося п'ять років, вона почала займатися танцями, а у вісім вступила до львівської школи ритмічного танцю, у якій навчали за методикою Еміля Жак-Далькроза. Оскільки Рома демонструвала серйозні успіхи, невдовзі її перевели до балетної школи Львівської опери, де освітяни навчали її класичного танцю. Вже в 13 років Прийма почала виступати на сцені театру, ставши наймолодшою його прима-балериною – вона танцювала в балетах "Дон-Кіхот" та "Димка Переті", і в балетних сценах опер "Кармен", "Аїда" та "Фауст". Так тривало до 1944 року, коли напередодні входження радянської армії до Львова Рома з матір'ю, яка працювала в оперному театрі концертмейстером, виїхали до Австрії. Це був важкий період у їхньому житті – в Україні вони залишили не лише рідний дім, а й могилу батька Роми, який за іронією долі помер від хвороби: вилікувавши сотні людей, він не зміг допомогти самому собі.

Професійний успіх

У Відні Рома, яка використовувала будь-яку можливість навчитися чогось нового, продовжила розпочату у Львові освіту – вона вступила до Академії музики та драматичного мистецтва на курс австрійської балерини та хореографині Грети Візенталь. Поряд із класичними танцями вона опановувала і стиль модерн – тут сильний вплив на її творчий стиль справив танцівник та хореограф Гаральд Кройцберг. Закінчивши навчання з відзнакою, Прийма танцювала головні партії в австрійських театрах – в Інсбруку та Зальцбурзі. У сольних концертах творча манера української танцівниці вражала глядачів стильовим різноманіттям, експресію та глибокий зміст вона поєднувала з українськими фольклорними мотивами.

У Канаді, яка була наступною зупинкою на життєвому та творчому шляху Роми, вона стала солісткою Королівського балету у Вінніпезі та Монреальського балету, яким керувала відома балерина Рут Сорель. У 1951 році Прийма разом із матір'ю переїхали до США. У Нью-Йорку вона виступала з популярним гуртом танцю-модерну Марти Грем, потім гастролювала по всій Північній та Латинській Америці, Європі та Канаді з концертами "Танці та характери України" – Рома танцювала під акомпанемент своєї матері Іванни, яка у всьому підтримувала свою доньку. Щодо декорацій, костюмів та гриму, то вона створювала їх сама, продумуючи кожну дрібницю та деталь. Глядачі захоплено реагували на виступи танцівниці. За словами матері, вони приходили за лаштунки, щоб подякувати Ромі зі сльозами на очах, і саме ці сльози були для неї найголовнішою нагородою.

Щастя в особистому житті

1963 року танцівниця знайшла особисте щастя – у Римі, під час гастролей по Італії, вона вийшла заміж за оперного співака Юрія Богачевського, приєднавши його прізвище до свого. Разом молодята вирушили у турне Європою, вони виступали в Австрії, Німеччині, Швейцарії та Італії. У цьому шлюбі народилося двоє дітей, дівчинку назвали Ганною, хлопчика – Борисом.

40 років педагогічної діяльності

Повернувшись із Європи до США, Прийма-Богачевська завершила кар'єру танцівниці та відкрила в Нью-Йорку власну школу балету та українських народних танців для дітей від 5 до 18 років, у якій передавала свої знання та вміння учням. На заняття до Роми приходили цілими сім'ями, за 40 років роботи з дітьми Прийма-Богачевська навчила танцювати тисячі юних американців, більшість з яких мали українське походження. Однією з учениць Прийми-Богачевської була українська співачка Квітка Цісик – саме вона танцювала головну партію в балеті "Попелюшка". У школі також були поставлені спектаклі "Пер Гюнт" та "Квітка папороті". Організовувала Прийма-Богачевська і літні табори, в яких талановитих дітей діаспори навчали українських народних танців.

"Сизокрилі"

У 1978 році балерина створила ансамбль українського народного танцю "Сизокрилі", який їй вдалося вивести на високий професійний рівень. Упродовж багатьох років Прийма-Богачевська мріяла про те, щоб привезти своїх вихованців до України, але за радянської влади це їй не вдавалося. Мрія танцівниці здійснилася лише 1992 року, вже за часів незалежної України – тоді "Сизокрилі" з великим успіхом виступали у Львові, Івано-Франківську, Києві та Харкові.

Роми Прийми-Богачевської не стало 23 травня 2004 року, а заснований нею ансамбль існує і виступає досі. У ньому 35 учасників, серед яких – 18 жінок та дівчат, етнічних українок, у сім'ях яких любов до національної культури передається з покоління в покоління. Візитною карткою колективу є танець-перформанс "Боротьба за Україну", який мовою хореографії розповідає про найдраматичніші моменти історії нашої країни. Ті, кому довелося бачити цю мінівиставу, розповідають про яскраве культурне та емоційне враження – недарма про засновницю ансамблю Рому Прийму-Богачевську говорили, що вона "мовою рухів відкриває світ людської душі". На різних світових сценічних майданчиках цей танець привертає увагу людей до війни в Україні, і така місія "Сизокрилих" дуже сподобалася б їхній засновниці.