Що таке "пацьорки" і "венеційки": пояснення

Українське традиційне намисто – це не просто прикраса, а частина національної культури, що має глибоке історичне коріння. Одним із найпоширеніших його різновидів були пацьорки – скляні намистини, які в XIX–на початку XX століття носили українські жінки. Найціннішим і найвишуканішим варіантом пацьорок були венеційки – намистини з муранського скла, вироблені у Венеції.

Відео дня

Ці прикраси не лише підкреслювали статус власниці, а й були оберегами, символами багатства та краси. OBOZ.UA розповідає, що таке пацьорки, як вони виготовлялися та чому венеційські намистини мали особливу цінність.

Що таке "пацьорки"

Слово "пацьорки" походить від польського paciorki, що, своєю чергою, бере коріння з латинського pater (молитва).

У діалектному вжитку слово має кілька значень:

• намисто – низка скляних або дерев’яних намистин, яку жінки носили на шиї як прикрасу;
• мотузки, шнурки, торочки – позначення різних декоративних елементів одягу;
• обірвані кінці тканин – частини зношеного одягу або незакінчені нитки, що звисали з матерії.

Проте в контексті народних прикрас пацьорками називали саме нагрудне намисто, виготовлене зі скла. Найпопулярнішими були дуті скляні пацьорки, які мали яскраве забарвлення та різноманітні форми.

Венеційки

Одним із найдорожчих і найцінніших видів пацьорок були венеційки – намистини, вироблені зі скла на острові Мурано у Венеції.

Ці намистини вирізнялися:

• складною технологією виготовлення – їх інкрустували металами (золотом, сріблом), розписували емаллю та створювали неповторні візерунки;

• яскравими кольорами – традиційними були чорні намистини з білими цятками, але зустрічалися й інші кольори;
• ручним виготовленням – кожна намистина мала унікальний малюнок, що робило їх особливо цінними.

Поширення пацьорок в Україні

Пацьорки набули популярності в XIX – на початку XX століття. Намисто зі скла мало різні кольорові відтінки: білий, блакитний, зелений, жовтий, червоний, вишневий, чорний. 

Венеційські намистини потрапляли в Україну переважно через Галичину, яка тоді була частиною Австро-Угорської імперії. Вироби привозили з Чехії, Італії, Німеччини, а також із Судетських гір, де існували відомі центри виробництва скляних намистин.

У кінці XIX–на початку XX століття особливої популярності набули дуті скляні намистини – вони були легкими, яскравими та схожими на мініатюрні ялинкові прикраси. Через крихкість та особливості виготовлення вони отримали різні назви:

• лускавки – тому що намистини легко лускалися від удару;
• світлячки – за їхній блискучий ефект;
• надуванці або надуванчики – через технологію виробництва, коли скло видували у формі тонкостінних кульок.
• бранзолети (бранзульєти) – запозичена назва, що використовувалася для позначення певних видів намиста.

Такі намистини швидко витіснили інші види традиційного намиста, оскільки були доступними, яскравими та мали привабливий зовнішній вигляд. Їх купували на ярмарках, у міських крамницях або навіть замовляли поштою.

Сьогодні технологія виготовлення венеційських намистин залишається практично незмінною. Майстри вручну створюють скляні намистини, нагріваючи скло та експериментуючи з кольорами, формами та візерунками.

Пацьорки та венеційки – це не просто намисто, а важлива частина української культурної спадщини. Вони були ознакою багатства, краси та соціального статусу жінки, а також мали естетичну та оберегову функцію.

Раніше OBOZ.UA розповідав, що таке "катеринка" та як це давнє слово пов’язане з музикою.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.