Блог | "Скажіть їм, що капелан сміявся!" Як жартувати для військових?

Саме таке запитання ставила я собі, коли вперше їхала з виступати з "Культурним десантом".

І скільки не готувалася, побачивши перед собою зал старого клубу, в якому на лавках розсілися людей 60 бійців і одна бійчиня, я заклякла. Що я можу розказати, думала я, цим людям із втомленими очима, натруженими руками, нашорошеними позами? Чи можу я їх насмішити, чи взагалі буває їм смішно? А якщо буває, то від чого?

Окремо ситуацію погіршувало те, що прямо перед "Культурним десантом" проводив службу капелан. І от я стою на імпровізованій сцені - окуляри забризкані святою водою - і думаю, чи "зайде" глядачам жарт про три анальні пробки…

В кінці того дня я стояла і нервово курила з колегами, переживаючи про те, що мої жарти занадто відверті, і більше мене в "Культурний десант" виступати не покличуть. "Скажіть їм, що капелан сміявся!" - заспокоїв мене вже перевдягнений в піксель священник, який, як виявилося, курив неподалік від нас. Відтоді пройшло вже багато виступів для військових - на Харківщині, в Сумській області, під Миколаєвом, в Кривому Розі, в Одесі і навіть в Києві. Я трохи освоїлася, і тепер можу сказати, що трошки знаю, над чим сміються українські військові.

Жарти про родину

Часто серед військових є чоловіки і жінки зовсім різного віку та із зовсім різних соціальних кіл. В одному підвалі сидять молоді хлопці, жінки добре за сорок, майже шістдесятирічні дядьки. І в кожного з них є родина. Саме тому класно залітає будь-яка доброзичливо-іронічна розповідь про родину. Я бачу, як на монолозі про мого батька, старші дядьки згадують своїх доньок та їхніх залицяльників, а молодші - як і собі були на місці тих залицяльників. Тепла сімейна історія, що дозволяє згадати дім та всіх своїх, таких різних, родичів - завжди актуальна тема для тих, хто скучив за домом.

Романтичні історії

Про залицяння, любов та турботу один про одного, ну і, звісно, лагідні кпини в парі та й загалом стосунки жінок та чоловіків. Такі жарти завжди подобаються і знаходять відгук у аудиторії військових. Знову ж таки тому, що незалежно від віку та статі, кожен в армії сумує за коханими та й взагалі високо цінує романтику, яку ми в цивільному житті майже не помічаємо: лагідне повідомлення, фотографія чогось красивого, чим хочеться поділитися, спільні меми.

Жарти про військових

Саме так. Всі хочуть чути про себе, хочуть бути видимими. І, попри те, що цивільні бояться жартувати про військових (подекуди і мені забороняють), я ризикнула. І не дарма. Цей монолог - незмінний хіт кожного виступу - і, хоча я в ньому розповідаю про свого хлопця та його друзів, в кожній частині завжди є люди, які впізнають в цих історіях себе та побратимів.

Жарти про цивільних

Є у військових запит - трошки поглузувати з цивільних, що занадто сильно відірвалися від війни, народилися не для неї, настільки сильно вірять у ЗСУ, що повністю забули про те, що ЗСУ теж люди. Тут іронія може бути вже не такою доброзичливою, бо треба визнати, що певна напруга в цьому місці все ж є. І я відчуваю, що ці хлопці та дівчата мають собі право підсміюватися над деякими цивільними.

А як жартують вони самі?

Тобто, що ж по "армійському гумору" спитаєте ви. О, це річ, яку словами не передати. Ну, передати, звісно, можна, але у "мирному" житті деякі з їхніх жартів просто неможливі. Часом рівень "чорнушності" та "жорсткості" армійського гумору просто шокує, і це при тому, що, я певна, мене вони трохи жаліють. Дотепи про смерть, каліцтво, над пораненими побратимами, ну і, само собою, дуже мало толерантності. За жарти, що часом звучать у армії, в цивільному житті кого завгодно могли б "відмінити". І це, до речі, стосується не лише української армії, дуже подібна ситуація і у американських та ізраїльських військових, яких я зустрічала.

Пов’язано це з декількома факторами:

1. Гумор - це копінговий механізм. Тобто, спосіб переживати гострий стрес, страх, сильні емоції, не заглиблюючись в них, але виявляючи назовні та називаючи. До того ж, якщо сміятися над небезпекою, вона лякає менше;
2. "Їхній гумор - це щось на кшталт тренування" - пояснив мені один з офіцерів, що відповідає за морально-психологічне забезпечення - вони ніби легенько (або не легенько) штовхають і чіпляють один одного, щоб постійно знаходитися в тонусі, і бути готовими до більших стресів;
3. Чутливість, в тому числі і емоційна, в умовах постійного стресу знижується, інакше витримувати емоційне навантаження було б неможливо. Певна душевна черствість - це суто питання виживання на війні, а отже жартики стають різкішими та чорнішими. Але те, що нам може здатися жахливим, для військових на фронті - просто звичайна середа. І я зараз вже не лише про жарти.

Я не знаю, як саме закінчувати цю колонку. Хотіла розповісти вам, що, як виявилося, жарти про анальні пробки знайшли собі місце і у моїх військових монологах ( і, треба зазначити, "заходять", як діти в школу). Але найбільше мені б хотілося нарешті висловити всю свою вдячність всім тим, хто нас захищає.

Але хіба ж може вона бути достатньою.